іменем України
12 липня 2021 року
м. Харків
справа № 953/17425/19
провадження № 22-ц/818/405/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретарів - Кравченко О.О., Гришиної А.О.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Держава в особі Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державна казначейська служба України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
представники - Іванова Тетяна Олександрівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2020 року в складі судді Губської Я.В.,
В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про стягнення матеріальної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади.
Позовна заява мотивована тим, що заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Металіст» (далі - ПАТ «ФК «Металіст») на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній плати в сумі 120 000,00 грн без утримання податків, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 71 689,36 грн з утриманням відповідних податків. Позов в іншій частині залишено без задоволення. Вирішено питання про стягнення судового збору.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, відмови у стягненні винагороди в розмірі 180 000,00 доларів США скасовано; в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і судового збору змінено. Позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі і винагороди в розмірі 3 568 604,09 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 1 676 498,63 грн без нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та війського збору. Решта вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та винагороди залишена без задоволення. Рішення в частині відмови у стягненні компенсації витрат на оренду житла залишено без задоволення. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 890,00 грн.
Заочним рішенням Селидівського міського суду Харківської області від 05 вересня 2018 року з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_6 стягнуто середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 117 909,20 грн.
На виконання вказаних рішень суду Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчі листи, які були пред'явлені для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області.
Постановами державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області від 14 червня 2017 року та від 22 жовтня 2018 року відкриті виконавчі провадження № 54120934 та № 57454684, які були приєднані до зведеного виконавчого провадження № 53844459.
На дату пред'явлення позову вищезгадані рішення суду не виконані.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року було визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області. При цьому порушення строків здійснення виконавчого провадження після сплину 6 місяців, а саме з 23 грудня 2017 року було встановлено постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року.
31 липня 2019 року між ОСОБА_6 (цемент) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (цесіонари) укладено договір про відступлення права вимоги.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з держави справедливу сатисфакцію в загальному розмірі 11 456 780,50 грн (10 363 011,92 грн (5 245 102,72 грн + 5 117 909,20 грн (суми, стягнуті на підставі рішень судів) + 1 015 976,40 грн (інфляційні втрати та 3% річних за 618 днів (з 23 грудня 2017 року)) + 77 792,22 грн (інфляційні втрати та 3% річних, починаючи з 22 квітня 2019 року)).
28 грудня 2019 року ОСОБА_7 - представник Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області подала відзив на позовну заву, в якому просила залишити позов без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішення Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває зведене виконавче провадження № 53844459, в якому ОСОБА_1 не є стягувачем, отже предмет позову відсутній. Зазначає, що відсутня також правова підстава для вимоги щодо справедливої сатисфакції, оскільки відсутнє відповідне рішення Європейського суду з прав людини. Крім того, така вимога суперечить положенням чинного законодавства. Вказує, що Головне територіальне управління юстиції у Харківській області не є належним відповідачем, оскільки не здійснювало протиправну бездіяльність по відношенню до позивача. При цьому державним виконавцем вживаються заходи щодо реального та безумовного виконання рішень, що виконуються в межах зведеного виконавого провадження № 53844459, а на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 25 травня 2018 року по справі № 922/1513/17 визнано вимоги ОСОБА_6 та включено до реєстру вимог кредиторів у загальному розмірі 5 245 102,72 грн, які підлягають задоволенню у першу чергу.
02 січня 2020 року ОСОБА_8 - представник Державної казначейської служби України подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що до правовідносин, що виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, не можуть бути застосовані норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, що узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 910/13889/17. Крім того, казначейство є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету, тому стягнення коштів з останнього є неприпустимим, оскільки змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів (постанова Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц).
29 липня 2020 року ОСОБА_4 - представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подала відзив на позовну заяву, в якому просила залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.
Відзив містить доводи, які є аналогічними доводам, що містяться у відзиві ОСОБА_7 - представника Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області. Крім того зазначає, що виконавчі документи, на підставі яких були відкриті виконавчі провадження № 54120934 та № 57454684, були подані ОСОБА_1 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_6 строком дії до 26 червня 2020 року. На даний час стороною виконавчого провадження є ОСОБА_6 . Ні позивач, ні ОСОБА_6 не звертались з заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. Враховуючи цю обставину, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 2 частинои 1 статті 255 ЦПК України.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що покладення на особу передбаченої статтею 1173 ЦК України відповідальності, яка застосовується до деліктних правовідносин, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема статті 625 ЦК України. Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахування індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадку відшкодування збитків і шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Крім того, розрахунок справедливої сатисфакції включає періоди до укладеного 31 липня 2019 року між ОСОБА_6 (цементом) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (цесіонарами) договору про відступлення права вимоги. Також, суд першої інстанції вказав, що вимог до ПАТ «ФК «Металіст» не пред'явлено, а доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 або ОСОБА_1 позбавлені можливості отримати грошові кошти в порядку виконання судових рішень, не надано.
17 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що підготовче засідання по даній справі було проведено 30 березня 2020 року більш ніж через тридцять днів з дня відкриття проваження у справі, а справа розглянута з порушенням строку, встановленого частиною другою статті 210 ЦПК України. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залишив позов без задоволення за наявності рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 роуку у справі № 200/4922/19-а, яким була встановлена протиправна бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Ввжає, що судом першої інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 58 та частини першої статі 60 ЦПК України допущено до участі у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які не є адвокатами та керівниками державних органів. Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 жовтня 2011 року «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03, пункт 166) та від 24 червня 2003 року у справі «Stretch v. the United Kingdom (заява № 44277/98, пункт 32).
07 жовтня 2020 року ОСОБА_8 - представник Державної казначейської служби України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі, отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Незалучення до участі у справі казначейства не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки казначейство не є тим суб'єктом, який порушив права чи інтереси позивача (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц). Зазначає, що відповідно до рішення ЄСПЛ у справі від 17 вересня 2002 року «Крапивницький проти України» період невиконання рішення строком у два роки та сім місяців не є занадто довгим терміном, що становить підставу для обґрунтованості скарги за статтею 6 Конвенції. Тому зважаючи на проведення банкрутства боржника - ПАТ «ФК «Металіст», факт трималого невиконання рішення суду у зведеному виконавчому провадженні не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
26 жовтня 2020 року ОСОБА_7 - представник Головного територіального управління юстиції у Харківській області подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі в сумі 120 000,00 грн без утримання податків, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 71 689,36 грн з утриманням відповідних податків. Позов в іншій частині залишено без задоволення. Вирішено питання про стягнення судового збору.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, відмови у стягненні винагороди в розмірі 180 000,00 доларів США скасовано; в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і судового збору змінено. Позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі і винагороди в розмірі 3 568 604,09 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 1 676 498,63 грн без нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та війського збору. Решта вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та винагороди залишена без задоволення. Рішення в частині відмови у стягненні компенсації витрат на оренду житла залишено без задоволення. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 890,00 грн (а. с. 44-51 т. 1).
Заочним рішенням Селидівського міського суду Харківської області від 05 вересня 2018 року з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_6 стягнуто середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 квітня 2017 року по 31 травня 2018 року в сумі 5 117 909,20 грн (а. с. 52-53 т. 1).
На виконання вказаних рішень суду Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчі листи, які були пред'явлені для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області.
Постановами державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області від 14 червня 2017 року та від 22 жовтня 2018 року відкриті виконавчі провадження № 54120934 та № 57454684, які були приєднані до зведеного виконавчого провадження № 53844459 (а. с. 183, 187, 188, 190, 194, 198, 199, 201 т. 1).
На дату пред'явлення позову вищезгадані рішення суду не виконані.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківськійй області (а. с. 54-56 т. 1).
31 липня 2019 року між ОСОБА_6 (цемент) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (цесіонари) укладено договір про відступлення права вимоги.
В пункті 1.1., 1.2. договору сторони узгодили, що за цим договором цемент відступає у повному обсязі, а цесіонари приймають на себе право вимоги, що належить цементу, і стають кредиторами по: контракту з ПАТ «ФК «Металіст», укладеному 30 червня 2015 року з додатковою угодою включно; рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року по справі № 242/3368/16-ц та від 05 вересня 2018 року по справі № 242/2770/18; рішенню Донецькогор окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року по справі № 200/4922/19-а; майбутнім рішенням, пов'язаним з контрактами цедента.
За цим договором цесіонари одержують право (замість цедента) вимагати від боржника (боржників) належного виконання зобов'язань за контрактом, судовими рішеннями, зазначеними в пункті 1.1., звертатися до суду, державних органів, а також інші права, передбачені законодавством України (а. с. 57 т. 1).
Постановами старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 13 липня 2020 року вчинення виконавчих дій зупинено з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 34, статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з порушенням на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 09 червня 2017 року справи № 922/1513/17 про визнання банкрутом ПАТ «ФК «Металіст» (а. с. 192, 203 т. 1).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб і службових осіб при здійсненні ними своїх повновеажень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цією особи (стаття 1174 ЦК Укаїни).
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
ОСОБА_1 на обгрунтування позовних вимог посилався на те, що не вчинення державними виконавцями усіх необхідних виконавчих дій, призвели до невиконання судового рішення, а тому він на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного 31 липня 2019 року з ОСОБА_6 (цемент), має право на відшкодування шкоди у вигляді справедливої сатисфакції в загальному розмірі 11 456 780,50 грн (10 363 011,92 грн (5 245 102,72 грн + 5 117 909,20 грн (суми, стягнуті на підставі рішень судів) + 1 015 976,40 грн (інфляційні втрати та 3% річних за 618 днів (з 23 грудня 2017 року)) + 77 792,22 грн (інфляційні втрати та 3% річних, починаючи з 22 квітня 2019 року)).
Підставою цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач, як на підставу задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про припинення діяльності ПАТ «ФК «Металіст» відсутні), а тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення не є майновою шкодою, яка підлгає відшкодовуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України). Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17 (провадження № 61-20325св18).
За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в полстановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позову з огляду на вказану правову позицію Верховного Суду. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову внаслідок необгрунтованості позовних вимог, оскільки покладення на особу передбаченої статтею 1173 ЦК України відповідальності, яка застосовується до деліктних правовідносин, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема статті 625 ЦК України, а обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахування індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадку відшкодування збитків і шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок справедливої сатисфакції включає періоди до укладеного 31 липня 2019 року між ОСОБА_6 (цементом) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (цесіонарами) договору про відступлення права вимоги, а вимог до ПАТ «ФК «Металіст» не пред'явлено та не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 або ОСОБА_1 позбавлені можливості отримати грошові кошти в порядку виконання судових рішень, не надано. А тому судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині в редакції цієї постанови.
Доводи апеляційної скарги про проведення підготовчого засідання по даній справі 30 березня 2020 року більш ніж через тридцять днів з дня відкриття проваження у справі не можуть бути прийняті до уваги.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова в складі судді Губської Я.В. від 12 листопада 2019 року відкрито провадження у справі, підготовче судове засідання було призначено в приміщенні Київського районного суду м. Харкова на 09 грудня 2019 року на 15.00 год.
Через систему «Електронний суд» позивач направив клопотання, в якому просив провести судове засідання в режимі відеоконференції, оскільки 10 грудня 2019 року він планує приймати участь в судовому засіданні в іншій справі у м. Києві. Тому просив доручити проведення конференції Дніпровському районному суду м. Києва.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року задоволено клопотаннч ОСОБА_1 Дніпровському районному суду м. Києва доручено провести організацію підготовчого судового засідання на 19 грудня 2019 року на 15.00 год. та настуні судові засідання по цій справі.
За заявою ОСОБА_1 ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2019 року виправлено описку в тексті ухвали від 03 грудня 2019 року та заначено дату підготовчого судового засідання «09 грудня 2019 року» замість невірного «19 грудня 2019 року».
Оскільки 09 грудня 2019 року позивач був відсутній в режимі онлайн, судове засідання відкладено на 09 січня 2020 року.
02 січня 2020 року через систему «Електронний суд» Алексєєв С.О. направив заяву про розгляд справи за його відсутності.
06 січня 2020 року через сисетму «Електронний суд» ОСОБА_2 направив заяву про розгляд справи за його відсутності.
09 січня 2020 року справа відкладена розглядом на 30 січня 2020 року у зв'язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті під час розгляду іншої справи, яка розглядалася в порядку кримінального судочинства.
30 січня 2020 року сторони в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим справа відкладена розглядом на 30 березня 2020 року.
30 березня 2020 року сторони в судове засідання знов не з'явились, у зв'язку з чим підготовче провадження було закрито.
Доводи апеляційної скарги про те, що в порушення вимог частини четвертої статті 58 та частини першої статі 60 ЦПК України допущено до участі у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які не є адвокатами та керівниками державних органів, є безпідставними.
ОСОБА_7 приймала участь на підставі довіреності від 16 жовтня 2019 року № 25-2019. На підставі наказу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27 грудня 2019 року № 306/к ОСОБА_7 призначена на посаду головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Згідно з Положенням про відділ судової роботи та міжнародної правової допомоги Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), затверджденого наказом від 27 грудня 2019 року № 148/13, основними завданнями є забезпечення самопредставництва інтересів Міністерства юстиції України, міжрегіонального управління, Кабінету Міністрів України та їх посадових осіб, держави, у випадках, передбачених законом, інших осіб, правове забезпечення яких відноситься до компетенції Відділу, в судах України.
ОСОБА_8 приймав участь на підставі довіреності від 15 січня 2020 року № 5-18-08/997. Згідно з Положенням про юридичний відділ Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, затвердженого наказом від 11 січня 2012 року № 6-к (у редакції наказу Головного управління Державної казначейської служби Укаїни у Харківській області від 27 лютого 2020 року № 19), юридичний відділ відповідно до покладених на нього завдань готує пропозиції щодо представлення без окремого доручення (самопредставництва) територіальними органами Головного управління інтересів казначейства та Головного управління в судах.
Законом України від 18 грудня 2019 року № 390-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення», який набрав чинності 29 грудня 2019 року, внесено зміни, у тому числі, до частин третьої та четвертої статті 58 ЦПК України шляхом викладення в такій редакції:
«Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника".
Отже, прийнятий Закон визначає поняття «самопредставництва юридичної особи» шляхом закріплення такого права не лише за керівником, членом виконавчого органу юридичної особи, а для держави та територіальної громади - за керівником відповідного органу, а і за іншими уповноваженими особами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині в редакції цієї постанови, правові підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 12 липня 2021 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді І.В. Бурлака
О.М. Хорошевський