«12» липня 2021 року
м. Харків
справа № 641/9101/20
провадження № 22ц/818/3387/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківводоканал»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року в складі судді Боговського Д.Є.
У листопаді 2020 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, облік нарахувань та оплати за які здійснюються за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Зазначив, що за відповідачами утворилась заборгованість за надані підприємством послуги в розмірі 23 205,73 грн. За надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року заборгованість склала 13 670,49 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року - 9535,24 грн.
Вказав, що відповідачам також нараховано 1324,54 грн інфляційних втрат за час прострочення та 755,29 грн - три процента річних від простроченої суми.
Посилався на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом пропущено з поважних причин, оскільки сума судового збору суттєво обмежує можливість підприємства своєчасно, в межах строку позовної давності звертатися до суду для стягнення заборгованості.
Просив визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення Комунального підприємства «Харківводоканал» до суду з даним позовом; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість в сумі 25 285,56 грн; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму судового збору в розмірі 2102,00 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року, в якому ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2021 року виправлено описку, позовні вимоги Комунального підприємства «Харківводоканал» - задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2020 року в розмірі 20156,87 грн; стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» сплачений судовий збір по 418,91 грн з кожного.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми процесуального права. Зокрема, до суду першої інстанції не викликано третю особу - Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради. Вважав, що тест рішення суду різниться між тим, який наявний в ЄДРСР та який наданий учасникам справи. Зазначив, що судом змінено дату оскаржуваного рішення. Посилався на те, що у супровідному листі Комінтернівського районного суду м. Харкова про направлення справи до суду апеляційної інстанції зазначено Управління соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради, хоча судом першої інстанції відмовлено у залученні цієї особи.
18 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Комунального підприємства «Харківводоканал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначив, що доказів обов'язкової участі представника Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради або обставини, що можуть бути встановлені лише за його участі суду не наведено, тому судом обґрунтовано відхиллено клопотання відповідача. Будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення позивачем до відповідачів незаконних вимог суду не надано.
Клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі Управління соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради колегією суддів залишено без задоволення на підставі статті 367 ЦПК України.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачі не виконують свого обов'язку з оплати послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, тому наявні підстави для стягнення заборгованості.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 20 листопада 2020 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які є споживачами послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які надає Комунальне підприємство «Харківводоканал» (а.с.16).
Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА № 702617 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з 20 березня 2018 року (а.с.58, 149).
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно нараховував відповідачам відповідну суму з оплати послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов'язки з своєчасного внесення в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого утворилася заборгованість, розмір якої за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року становить 23 205,73 грн, з яких за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року - 13 670,49 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року - 9535,24 грн.
Також, Комунальним підприємством «Харківводоканал» нараховано 1324,54 грн інфляційних втрат за час прострочення та 755,29 грн - три процента річних від простроченої суми.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За час дії спірних правовідносин, а саме за період з 01 березня 2007 по 01 вересня 2020 року діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною 3 статті 31 Закону № 1875-ІV передбачено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Пунктом 2 частини 3 статті 4 Закону № 2189-VIII передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належать встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.
Як вбачається з положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Із змісту вказаної правової норми вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Комунальним підприємством «Харківводоканал» з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року включно надавалась ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 послуга з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які повинні оплатити надані послуги.
З розрахунку суми заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 23 205,73 грн, з яких за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року - 13 670,49 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 серпня 2016 року по 30 вересня 2020 року -9535,24 грн.
Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачами ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
При цьому, в ході розгляду справи відповідач ОСОБА_1 вказує на порушення позивачем строку на звернення до суду та зазначає про необхідність застосувати до позовних вимог строк позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання в межах позовної давності за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2020 року в розмірі 10 517,08 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 листопада 2017 року по 30 вересня 2020 року - 7559,96 грн, інфляційні втрати - 1324,54 грн та три відсотки річних від простроченої суми - 755,29 грн, а всього 20 156,87 грн відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять. ОСОБА_1 не надав доказів на спростування заборгованості та/або власного обґрунтованого розрахунку, що є його процесуальним обов'язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідачі фактично отримували житлово-комунальні послуги, тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Посилання ОСОБА_1 на те, що при нарахуванні заборгованості позивачем не враховувалися його пільги, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався до Комунального підприємства «Харківводоканал» з відповідними заявами, які є підставами для їх врахування.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції не викликав до судового засідання третю особу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі вказану особу ухвалою суду залишено без задоволення, яка постановлена в порядку пункту 7 частини 2 статті 248, частини 4 статті 259 ЦПК України, тому підстав для його виклику у судове засідання у суду першої інстанції не було. Зазначення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради в супровідному листі Комінтернівського районного суду м. Харкова за підписом керівника апарату суду першої інстанції є помилковим та на правильність судового рішення не вплинуло.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 12 липня 2021 року.