Комінтернівський районний суд м.Харкова
Номер провадження № 1-кс/641/1188/2021 Справа № 641/2555/21
м. Харків
12 липня 2021 року Слідчий суддя Комінтернівського районного суду м. Харкова ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання володільця майна ОСОБА_3 про скасування арешту з майна, в кримінальному провадженні № 42021221070000007 від 19.01.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова із клопотанням про скасування арешту з майна, накладеного згідно ухвали слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року, в рамках кримінального провадження № 42021221070000007 від 19.01.2021 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що вона є власником арештованого майна - мобільного телефону ТМ «Самсунг» чорного кольору, Imeil: НОМЕР_1 , Imei2: НОМЕР_2 , сім карта київстар НОМЕР_3 ; мобільного телефону ТМ «Самсунг» galaxy All червоного кольору Imeil: НОМЕР_4 , Imei2: НОМЕР_5 сім карта київстар НОМЕР_6 на законних підставах, що підтверджується наданими до клопотання документами. Сама ОСОБА_3 не є підозрюваною за кримінальним провадженням, в рамках якого прийнято рішення про арешт майна.
У судове засідання заявник ОСОБА_3 не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд клопотання про скасування арешту за її відсутності, клопотання підтримала та просила задовольнити.
Слідчий в судове засідання не з'явився, до суду надав заяву, в якій просив розглянути клопотання про скасування арешту за його відсутності, проти задоволення клопотання не заперечував, вказав, що відпала потреба у подальшому застосуванні арешту.
Дослідивши матеріали, надані в обґрунтування клопотання, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України - підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
З наданих матеріалів вбачається, що в провадженні слідчого відділу Відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження № 42021221070000007 від 19.01.2021 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року, накладено арешт на майно, вилучене під час проведення в рамках кримінального провадження 42021221070000007 від 19.01.2021 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України огляду, а саме:
- мобільний телефон ТМ «Самсунг» чорного кольору, Imeil: НОМЕР_1 , Imei2: НОМЕР_2 , сім карта київстар НОМЕР_3 ;
- мобільний телефон ТМ «Самсунг» galaxy All червоного кольору Imeil: НОМЕР_4 , Imei2: НОМЕР_5 сім карта київстар НОМЕР_6 ;
- 4 кусти рослиного походження роду конопляних із ознаками культивування;
- наркотична речовина канабіс із пластикового відра об'ємом 5 л.;
- білого кольору;
- наркотична речовина канабіс із скляної банки об'ємом 0.5 л.;
- наркотична речовина канабіс із пластикового контейнера.
Відповідно до зазначеної ухвали, вилучене майно було визнано речовими доказами по кримінальному провадженню та на нього було накладено арешт для збереження речових доказів, оскільки є всі підстави вважати, що їх може бути знищено.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В силу ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв'язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об'єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, накладення арешту на об'єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З огляду на приписи п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Як вбачається з матеріалів клопотання, власником вилучених мобільних телефонів, на які накладено арешт є ОСОБА_3 , яка на теперішній час не є підозрюваною за кримінальним провадженням № 42021221070000007 від 19.01.2021 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, в рамках якого прийнято рішення про арешт майна.
Продовження застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, може призвести до порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положенням ст. 41 Конституції України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є України.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої влади й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при внесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист прав власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.)
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом ведення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр» проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для майна заявника взагалі спростовується, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як орган досудового розслідування не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, враховуючи досить тривалий період обмеження прав особи, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого обмеження прав власності.
Керуючись, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 174, 309 КПК України, -
Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту з майна в рамках кримінального провадження № 42021221070000007 від 19.01.2021 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 травня 2021 року, на мобільний телефон ТМ «Самсунг» чорного кольору, Imeil: НОМЕР_1 , Imei2: НОМЕР_2 , сім карта київстар НОМЕР_3 ; мобільний телефон ТМ «Самсунг» galaxy All червоного кольору Imeil: НОМЕР_4 , Imei2: НОМЕР_5 сім карта київстар НОМЕР_6 .
Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, у разі скасування арешту.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала про скасування арешту майна підлягає негайному виконанню.
Слідчий суддя- ОСОБА_1