ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
08 липня 2021 року Справа № 923/517/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., розглянувши справу
за позовом: Міського комунального підприємства "Вихор" Херсонської міської ради (73003, м. Херсон, вул. Причальна, буд. 27, код ЄДРПОУ 14119578)
до: Товариства любителів водномоторного спорту "Рибак" (73025, м. Херсон, вул. Причальна, 25, код ЄДРПОУ 23131472)
про звільнення земельної ділянки
Міське комунальне підприємство "Вихор" Херсонської міської ради (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства любителів водномоторного спорту "Рибак" (надалі - відповідач), яким просить зобов'язати товариство любителів водномоторного спорту "Рибак" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою місто Херсон, вул. Причальна, буд. 25 шляхом демонтажу металевих конструкцій та приведення ділянки в попередній стан.
Ухвалою від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Визначено, що розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; допустити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Херсонську міську раду (73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681);встановити відповідачу строк для подачі до суду відзиву на позов не пізніше 14 травня 2021 року; встановити позивачу строк для подачі відповіді на відзив та третій особі надати відповідь - не пізніше 21 травня 2021 року.
Від позивача та позивача повернулись ухвали про порушення провадження у справі із зазначенням відділення поштового зв'язку "адресат відмовився"
Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України « Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції « від 26.12.11 № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою судом стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом. Так як ухвала про порушення справи та призначення її до розгляду судом направлена кожному із сторін за належною адресою, то суд вважає, що сторони у справі повідомлені належним чином.
Херсонська міська рада направила відзив на позов, в якому визнає позовні вимоги та просить задовольнити позовні вимоги.
Судом вивчено матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач мотивує свої позовні вимоги наступними обставинами.
Він зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Херсонською міською радою 03.01.2011 р., міське комунальне підприємство «Вихор» є власником нерухомого майна (адміністративної будівлі «А», сараю «Б», прохідної «Г», топічної «Е», будівлі охорони «Ж», колонки питної № З, огорожі №4, 5, 7, 9, мостіння № І, № II та гаражів), що розташоване за адресою м. Херсон, вул. Причальна, 25-27.
Відповідно до п. 1.10 рішення Херсонської міської ради від 31.05.2011 р. № 230, Управлінню комунальної власності Херсонської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки орієнтованою площею 1,0200 га, із земель запасу по вул. Причальна, 25-27 під ЦМК МКП «Вихор».
У 2011 році Херсонським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру «Херсонгеоінфор» розроблена технічна документація із земель щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівлями та спорудами Позивача, що підтверджується довідкою про правовий статус земельної ділянки від 09.08.2012 р. № 01-1994.
Позивач належним чином сплачує податок на земельну ділянку.
На думку позивача, враховуючи рішення Херсонської міської, ради № 230 від 31.05.2011 р. ним вжито заходів до оформлення права на користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами, які належать МКП «Вихор» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.02.2011 року.
Позивач доводить, що відповідач - Товариство любителів водномоторного спорту «Рибак» розташувало на території Позивача своє майно, а саме металеві шафи та сейфи, влаштувало автостоянку автомобілів. Дані дії перешкоджають МКП «Вихор» ХМР здійснювати господарську діяльність та провести благоустрій території.
За інформацією департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради від 25.10.2020 р. № 8-7894-13/12 Херсонською міською радою не приймалось рішень щодо відведення у власність або у користування товариству любителів водномоторного спорту «Рибак» земельної ділянки.
Виконавчий комітет Херсонської міської ради листом від 08.10.2020 р. за вих. № 01-19/583 звернувся до керівництва товариства любителів водномоторного спорту «Рибак» з проханням звільнити самовільно зайняту територію за адресою м.Херсон, вул. Причальна, 25 від свого майна. Однак, на день звернення до суду дану вимогу Товариство не виконало.
Позивач звертає увагу на те, що незважаючи на його вимоги до відповідача, щодо звільнення території від вказаних елементів, а також вимоги уповноважених органів, відповідач так і не здійснив їх демонтаж.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступними нормами права.
За змістом ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки -будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за порушення, зокрема самовільне зайняття земельних ділянок.
Згідно ч. 1 п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом,
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Стаття 386 ЦК України передбачає, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Позивач вважає, що товариство любителів водномоторного спорту «Рибак» незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою, на якій розмістив металеві конструкції, а тому така земельна ділянка підлягає поверненню з приведенням її у придатний для використання стан на підставі ст. 212 ЗК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
У постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 у справі №910/12557/16 визначено, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналогічні положення містяться в ст. 4, 5 ГПК України.
Отже, право особи на звернення до суду не є безумовним. Визначеними статтями передбачена можливість звернення до суду лише з підстав фактичного порушення права та/або інтересу особи.
Рішенням Конституційного суду України у справі №18-рп/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) регламентовано, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України зазначає, що «охоронюваний законом інтерес» є правовим феноменом, який:
а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;
б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового
регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Крім того, відповідно до вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення іншою юридичною особою прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Статтею 15 ЦК України також передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визначення або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Між тим, як відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами у судовому процесі -позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з п.2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Зазначені вище чинні норми права передбачають необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача при його звернені з позовом до господарського суду.
Згідно статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право постійного користування земельними ділянками характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Статтею 28 Закону № 1952-IV, відповідно до якої рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до п.10 ст.123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення , здійснюється, зокрема затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
Також, згідно пункту 81? Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
Суд дійшов до висновку, що, оскільки позивач докази державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками не надав, відповідно не набув права постійного користування та права на звернення до суду та не довів наявність порушення відповідачем прав та законних інтересів.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позовних вимог
2. Рішення надіслати учасникам провадження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Л.М. Немченко