05.07.2021 Справа № 920/408/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/408/21 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Красноколядинське», (17210, Чернігівська область, Талалаївський район, с. Красний Колядин, вул. 30-річчя Перемоги, буд. 20, ідентифікаційний код 34271235),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагростандарт» (40007, Сумська область, м. Суми, вул. Промислова, 2, ідентифікаційний код 37052520),
про стягнення 4 640 314,64 грн,
за участі представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився.
20.04.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача суму попередньої оплати за договором поставки від 24.01.2020 № 24016 у сумі 4 640 314,64 грн, а також стягнути з відповідача судовий збір у сумі 69 604,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо передачі товару за укладеним між сторонами договором, попередньо оплаченого позивачем.
Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, який складається з витрат по оплаті судового збору в сумі 69 604,72 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн.
Ухвалою суду від 26.04.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/408/21 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 27.05.2021, 11:30.
13.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов від 12.05.2021 № 12/05/21/02, відповідно до якого, останній проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає про те, що поставка відбувається на підставі транспортної інструкції покупця, яка в свою чергу не була надана покупцем, що унеможливило постачання товару.
27.05.2021 від представника відповідача надійшло клопотання від 27.05.2021 № 2021-05-27/02 про відкладення підготовчого засідання на інший день.
Ухвалою від 01.06.2021 у справі № 920/408/21 постановлено задовольнити вищезазначене клопотання представника відповідача та відкласти підготовче засідання на 17.06.2021, 12:00.
Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 17.06.2021 у справі № 920/408/21 постановив закрити підготовче провадження у справі № 920/408/21 та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 05.07.2021, 12:00.
Представники учасників справи в судове засідання по суті 05.07.2021 не з'явилися.
05.07.2021 від представника позивача до суду надійшла заява від 05.07.2021 б/н (вх. № 6227/21), відповідно до якої представник позивача зазначає, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити у повному обсязі та провести судове засідання без участі представника позивача.
Також 05.07.2021 від представника відповідача до суду надійшла заява від 05.07.2021 № 2021-07-05/02 (вх. № 6204/21), де представник відповідача зазначає, що проти задоволення позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та провести судове засідання за відсутності представника відповідача.
Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до укладеного між сторонами договору поставки від 24.01.2020 № 24016 (надалі - договір) відповідач зобов'язується поставити і передати у власність позивача хімічну продукцію (надалі - товар), а позивач зобов'язується належним чином прийняти й оплатити товар в сумі, строки та на умовах визначених даним договором.
Товар поставляється партіями в порядку та на умовах, визначених даним договором, відповідно до додатків, що укладаються сторонами на кожну партію товару і є невід'ємними частинами даного договору (пункт 1.2 договору).
Найменування товару, його кількість, одиниця виміру, асортимент, ціна одиниці товару, вартість партії товару, строки та базис поставки товару та інші умови визначаються сторонами в додатках до даного договору (пункт 1.3 договору).
Умови поставки товару узгоджені сторонами у розділі 3 договору.
Згідно з пунктом 3.1 договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу товар на умовах, що визначаються у додатках до договору у відповідності до правил «ІНКТОРЕМС» в редакції 2010 року.
Поставка товару відбувається на підставі транспортної інструкції покупця, яка є невід'ємною частиною виконання договору і документом, що підтверджує наміри покупця в отриманні товару, та надається постачальнику в письмовій (електронній) формі за 3 (дні) до поставки з обов'язковим зазначенням: номера та дати договору поставки товару; найменування вантажоодержувача, його місцезнаходження, ідентифікаційного коду (коду ЄДРПОУ) та коду по залізниці; найменування, асортименту та кількості товару, виду упаковки (тари); строків (термінів) поставки; адреси місця призначення, куди має бути поставлено товар; автопідприємства та реквізити автотранспорту (в разі перевезення товару за рахунок покупця); назви та коду станції (в разі перевезення товару залізничним транспортом, при умові, що передачу товару перевізникові має здійснити постачальник) (пункт 3.5 договору).
Відповідно до пункту 3.6 договору, якщо постачальник протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання транспортної інструкції покупця не надав останньому відмову в прийнятті такої транспортної інструкції до виконання, вважається, що транспортна інструкція покупця узгоджена сторонами і постачальник прийняв її до виконання.
За умовами пункту 3.7 договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить в момент поставки товару. Моментом поставки товару вважається: у випадку передачі товару на складі постачальника (виробника) - момент відвантаження товару покупцю або перевізнику; у випадку відвантаження залізничним транспортом - момент проставляння штемпельної відмітки на залізничній накладній.
Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної (пункт 3.8 договору).
Пунктом 3.9 договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати за цим договором, ненадання або несвоєчасного надання транспортної інструкції, постачальник має право призупинити відвантаження товару. Постачальник звільняється від зобов'язань по виконанню умов цього договору в частині подальшої поставки товару, при відсутності підтвердження про можливість виконання умов договору з боку покупця.
За умовами пункту 3.10 договору, у разі ненадання постачальнику транспортної інструкції на відвантаження товару протягом 10 (десяти) календарних днів з дати надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, постачальник залишає за собою право повернути зазначені грошові кошти покупцеві та відмовитися від поставки.
Згідно із пунктом 5.1 договору, покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунку-фактури у порядку та строки, що визначені у додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 9.1 договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Згідно з додатком № 1 від 24.01.2020 до договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а саме добриво азотно-фосфорно-калійне комплексне марки 16:16:16 в біг-бегах у кількості 366,000 т загальною вартістю з ПДВ 3 879 598,54 грн.
Умови поставки товару згідно правил INCOTERMS - 2010: «EXW, склад постачальника».
Ціна товару встановлена на умовах: «EXW, склад постачальника», згідно правил INCOTERMS - 2010.
Оплата за товар здійснюється на поточний банківський рахунок постачальника наступним чином: 100 % попередня оплата вартості товару до 10.02.2020. Ціна за товар дійсна до 10.02.2020.
Термін поставки товару - до 30.04.2020, на підставі транспортної інструкції покупця, погодженої постачальником, але не раніше виконання покупцем вимог цього додатку щодо попередньої оплати вартості товару.
Згідно з додатком № 2 від 28.01.2020 до договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а саме аміачну селітру в біг-бегах у кількості 136,000 т загальною вартістю з ПДВ 979 200,00 грн.
Умови поставки товару згідно правил INCOTERMS - 2010: «EXW, склад постачальника».
Ціна товару встановлена на умовах: «EXW, склад постачальника», згідно правил INCOTERMS - 2010.
Оплата за товар здійснюється на поточний банківський рахунок постачальника наступним чином: 100 % попередня оплата вартості товару до 10.02.2020. Ціна за товар дійсна до 10.02.2020.
Термін поставки товару - до 30.04.2020, на підставі транспортної інструкції покупця, погодженої постачальником, але не раніше виконання покупцем вимог цього додатку щодо попередньої оплати вартості товару.
Згідно з додатком № 3 від 28.01.2020 до договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а саме добрива рідкі азотні (КАС-32) у кількості 224,000 т загальною вартістю з ПДВ 1 377 600,00 грн.
Умови поставки товару згідно правил INCOTERMS - 2010: «EXW, склад постачальника».
Ціна товару встановлена на умовах: «EXW, склад постачальника», згідно правил INCOTERMS - 2010.
Оплата за товар здійснюється на поточний банківський рахунок постачальника наступним чином: 100 % попередня оплата вартості товару до 10.02.2020. Ціна за товар дійсна до 10.02.2020.
Термін поставки товару - до 30.04.2020, на підставі транспортної інструкції покупця, погодженої постачальником, але не раніше виконання покупцем вимог цього додатку щодо попередньої оплати вартості товару.
Згідно з додатком № 4 від 29.01.2020 до договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а саме аміак рідкий технічний у кількості 286,000 т загальною вартістю з ПДВ 2 803 086,00 грн.
Умови поставки товару згідно правил INCOTERMS - 2010: «EXW, склад постачальника».
Ціна товару встановлена на умовах: «EXW, склад постачальника», згідно правил INCOTERMS - 2010.
Оплата за товар здійснюється на поточний банківський рахунок постачальника наступним чином: 100 % попередня оплата вартості товару до 10.02.2020. Ціна за товар дійсна до 10.02.2020.
Термін поставки товару - до 01.04.2020, на підставі транспортної інструкції покупця, погодженої постачальником, але не раніше виконання покупцем вимог цього додатку щодо попередньої оплати вартості товару.
24.01.2020 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 21 на суму 3 879 598,54 грн за 366,000 тон добрива (азотно-фосфорно-калійне комплексне марки 16:16:16).
28.01.2020 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 46 на суму 979 200,00 грн за 136,000 тон аміачної селітри.
28.01.2020 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 59 на суму 1 377 600,00 грн за 224,000 тони добрив рідких азотних (КАС-32).
29.01.2020 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 76 на суму 2 803 086,00 грн за 286,000 тон аміаку рідкого технічного.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання своїх зобов'язань за договором щодо попередньої оплати за поставку товару 10.02.2020 перераховано відповідачеві 3 879 598,54 грн відповідно до платіжного доручення № 2466; 979 200,00 грн відповідно до платіжного доручення № 2468; 1 377 600,00 грн відповідно до платіжного доручення № 2469 та 2 803 086,00 грн відповідно до платіжного доручення № 2467.
Таким чином, 10.02.2020 позивачем перераховано на рахунок відповідача 9 039 484,54 грн, в якості попередньої оплати вартості товару згідно додатками № 1 від 24.01.2020, № 2 від 28.01.2020, № 3 від 28.01.2020 та № 4 від 29.01.2020 до договору поставки № 24016 від 24.01.2020, що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви копіями платіжних доручень від 10.02.2020 №№ 2466, 2468, 2469, 2467 та не заперечується відповідачем.
На виконання умов договору відповідачем у період з 24.02.2020 по 05.04.2020 поставлено позивачу 168,000 тони добрива азотно-фосфорно-калійного комплексного марки 16:16:16 на суму 1 781 859,32 грн (з ПДВ); 136,600 тон аміачної селітри на суму 979 200,00 грн (з ПДВ); 224,000 тон добрив рідких азотних (КАС-32) на суму 1 377 600,00 грн (з ПДВ); 26,580 тон аміаку рідкого технічного на суму 4 399 169,90 грн (з ПДВ), що підтверджується наступними видатковими накладними за період з 24.02.2020 по 05.04.2020: № ИАС 0224-07, № ИАС 0224-08, № ИАС 0225-22, № ИАС 0225-23, № ИАС 0225-24, № ИАС 0225-25, № ИАС 0226-13, № ИАС 0226-14, № ИАС 0228-05, № ИАС 0228-06, № ИАС 0229-08, № ИАС 0229-09, № ИАС 0301-01, № ИАС 0302-03, № ИАС 0302-04, № ИАС 0316-03, № ИАС 0316-04, № ИАС 0317-01, № ИАС 0317-02, № ИАС 0320-20, № ИАС 0320-21, № ИАС 0323-08, № ИАС 0324-05, № ИАС 0330-08, № ИАС 0401-22, № ИАС 0401-07, № ИАС 0402-04, та № ИАС 0405-02 (а.с. 25-52).
Таким чином, всього відповідно до додатків № 1 від 24.01.2020, № 2 від 28.01.2020, № 3 від 28.01.2020 та № 4 від 29.01.2020 до договору відповідачем поставлено позивачеві товарів на загальну суму 4 399 169,90 грн (з ПДВ).
В зв'язку з тим, що терміни поставки товару визначені додатками до договору вийшли, а товар не був поставлений в повному обсязі, а саме були недопоставлені: добрива азотно-фосфорно-калійні комплексні марки 16:16:16 в кількості 197,000 тон на суму 2 097 739,22 грн та аміак рідкий технічний у кількості 259,420 тон на суму 2 542 575,42 грн, а всього було недопоставлено товару на загальну суму 4 640 314,64 грн, 03.06.2020 позивачем надіслано на адресу відповідача за лист-претензію № 144 від 01.06.2020, відповідно до змісту якого позивач просив відповідача повернути протягом до 10.06.2020 на поточний рахунок підприємства грошові кошти за непоставлений товар. Однак відповідь на вищевказану виставлену претензію у встановлені строки не надійшла, а вимоги позивача відповідачем виконанні не були.
Доказів поставки відповідачем позивачу товару за договором на суму 4 640 314,64 грн у строк визначений відповідно до додатків № 1 від 24.01.2020 та № 4 від 29.01.2020 матеріали справи не містять.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не передав у власність позивача товар, попередню оплату в сумі 4 640 314,64 грн на вимогу позивача не повернув.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач вказує на те, що позивач не виконав договірних зобов'язань в частині надання постачальнику транспортної інструкції, що унеможливило постачання товару.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 669 ЦК визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частина першої статті 670 ЦК якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно зі статтею 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Визначене частиною другою статті 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Судом встановлено, що факт перерахування позивачем відповідачу коштів у строки встановлені договором в загальній сумі 9 039 484,54 грн повністю підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями. Доказів поставки відповідачем позивачу товару у повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані. Доказів повернення позивачу попередньої оплати, у зв'язку з не поставкою товару, відповідач не подав.
Враховуючи викладені встановлені судом обставини, оскільки відповідач в порушення умов договору не виконав зобов'язань щодо поставки товару, грошові кошти в сумі 4 640 314,64 грн на вимогу позивача не повернув, суд вважає вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 4 640 314,64 грн правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 69 604,72 грн підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача 14 000,00 грн витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
У позовній заяві від 14.04.2021 б/н (вх. № 1776 від 20.047.2021) позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, який складається, в тому числі з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн.
До позовної заяви представником позивача на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу (правову) допомогу додано копію ордеру серії ВМ № 1014525 від 01.04.2021, виданого адвокатом Сенчею О.О.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000438 від 27.01.2016; копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2021 № 06-21гс, укладений між позивачем у справі та адвокатом Сенчею О.О.; копію додаткової угоди щодо розміру гонорару адвоката, порядку його обчислення та сплати від 05.02.2021; копію рахунку від 05.02.2021 № 4; копію платіжного доручення від 11.02.2021 № 758 на суму 14 000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 14.04.2021; копію акту № 2 від 14.04.2021 про виконання договору про надання правничої (правової) допомоги № 06-21гс від 05.02.2021; та копію акту № 4 від 17.03.2021 прийому-передачі документів.
Зі змісту частини третьої статті 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. З урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Згідно з пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п'ята статті 126 ГПК України).
Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з частиною першою статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження судових витрат представниками позивача надано суду копію ордеру серії ВМ № 1014525 від 01.04.2021, виданого адвокатом Сенчею О.О.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000438 від 27.01.2016; копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2021 № 06-21гс, укладений між позивачем у справі та адвокатом Сенчею О.О.; копію додаткової угоди щодо розміру гонорару адвоката, порядку його обчислення та сплати від 05.02.2021; копію рахунку від 05.02.2021 № 4; копію платіжного доручення від 11.02.2021 № 758 на суму 14 000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 14.04.2021; копію акту № 2 від 14.04.2021 про виконання договору про надання правничої (правової) допомоги № 06-21гс від 05.02.2021; та копію акту № 4 від 17.03.2021 прийому-передачі документів.
Відповідно до наданих представниками позивача письмових доказів та розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу адвокатів, в тому числі гонорару адвокатів за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, відповідно до якого розмір судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою складає 14 000,00 грн.
Відповідно до пунктів 1.1 договору про надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2021 № 06-21гс предметом даного договору є надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у всіх судових справах щодо стягнення з відповідача грошових коштів за недопоставлений товар відповідно до умов договору поставки № 24016 від 24.01.2020 та договору поставки № 24012 від 24.01.2020, а також грошових коштів набутих без достатніх правових підстав за договором суборенди с/г техніки з екіпажом № 2802-202/6 від 28.02.2020.
Пунктом 4.1 зазначеного договору за виконання доручення позивач зобов'язаний сплатити адвокату гонорар, розмір якого і порядок сплатити визначається за погодженням сторін додатковою угодою. Додаткова угода сторін щодо розміру гонорару та порядку його сплати може бути укладена протягом усього часу дії договору.
Зі змісту пункту 4.2 договору вбачається, що розмір гонорару адвоката визначається за домовленістю сторін та з урахуванням складності справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно пунктом 4.3 договору сума гонорару може змінюватись за погодженням сторін.
Відповідно до пунктів 1, 2 додаткової угоди до цього договору за надання правничої (правової) допомоги позивач сплачує адвокату гонорар розміром 14 000,00 грн. Сума гонорару сплачується в якості оплати за надання професійної правничої допомоги позивачу, що полягає у наступному: вивчення документів наданих уповноваженою особою позивача з метою визначення можливих способів захисту прав та інтересів позивача, що стосується предмету даного договору (орієнтовно 8 годин); аналіз чинного законодавства, а також законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин з метою визначення найбільш доцільної о способу захисту (орієнтовно 1 година); аналіз судової практики в спорах, які виникають із договорів поставки (орієнтовно 3 години); складання позову (позовів) та підготовка додатків (орієнтовно 8 годин); представництво інтересів позивача в суді першої інстанції, (орієнтовно 1 година за засідання); визначена в цій угоді мінімальна погодинна ставка становить 40 % від прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб за одну годину роботи адвоката.
Відповідно до акту № 2 від 14.04.2021 про виконання договору про надання правничої (правової) допомоги № 06-21гс від 05.02.2020 кількість витрачено часу адвокатом на консультації, складання документів та представництво інтересів позивача склала 8 годин.
Вартість наданих послуг складає в загальному розмірі 14 000,00 грн.
Даний розмір судових витрат було наведено представником позивача у позовній заяві.
Саме від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.
Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові КГС ВС від 24.11.2020 № 911/4242/15.
Крім того, в постанові Об'єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 викладено правову позицію з приводу того, що за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.
Представником позивача наведено детальний опис наданих позивачу послуг правового характеру, докази сплати цих витрат позивачем на користь адвоката.
Враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та надані позивачем докази на підтвердження факту понесення останнім таких витрат, а також співмірність ціни позову із розміром гонорару адвоката, суд з урахуванням положень статті 126 ГПК України, відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у сумі 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагростандарт» (40007, Сумська область, м. Суми, вул. Промислова, буд. 2, ідентифікаційний код 37052520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Красноколядинське», (17210, Чернігівська область, Талалаївський район, с. Красний Колядин, вул. 30-річчя Перемоги, буд. 20, ідентифікаційний код 34271235) суму попередньої оплати товару за договором поставки від 24.01.2020 № 24016 в розмірі 4 640 314,64 грн (чотири мільйони шістсот сорок тисяч триста чотирнадцять гривень 64 коп.), відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 69 604,72 грн (шістдесят дев'ять тисяч шістсот чотири гривні 72 коп.) та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 12 липня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа