36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
01.07.2021 Справа № 917/139/21
за позовною заявою Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" вул. Центральна, 6, с.Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область, 38712, код ЄДРПОУ 03769706
до Приватного підприємства "Агроекологія", вул.Євгена Коновальця, 26, с.Михайлівка, Шишацький район, Полтавська область, 39443, код ЄДРПОУ 24089080
про стягнення 366055,15 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
представник позивача: Власенко Н.О., посвідчення № 2844 від 25.06.19
представник відповідача: не з"явився
Виробничий сільськогосподарський кооператив "Злагода" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ватного підприємства "Агроекологія" про стягнення 366055,15 грн. заборгованості по Договору оренди сільськогосподарської техніки №01/04 від 01.04.2019р., у тому числі: заборгованість по орендній платі у розмірі 60 000,00 грн., неустойка в порядку ч. ст. 785 ЦК України в розмірі 114 000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 928,00 грн. , пеню в розмірі 187 020,00 грн. 3 % річних в розмірі 1 537,15 грн.
Ухвалою від 15.03.2021р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 06.04.21, запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Ухвалою від 06.04.2021р. суд відклав підготовче засідання на 29.04.21
23.04.21 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у розмірі 57 387,09 грн., неустойка в порядку ч. ст. 785 ЦК України в розмірі 108 774,18 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 921,00 грн., пеню в розмірі 25 260,00,00 грн. 3 % річних в розмірі 1 447,52 грн. Заява судом прийнята до розгляду, про що зазначено в ухвалі суду від 29.05.21.
26.04.21 від відповідача надійшов відзив, в якому він позов не визнає.
Ухвалою від 29.04.21 суд відклав підготовче засідання на 27.05.21.
13.05.21 від позивача надійшла відповідь на відзив.
19.05 від відповідача надійшли заперечення та заява про застосування позовної давності.
Ухвалою від 27.05.21 суд відклав підготовче засідання на 10.06.21.
09.06.21 від позивача надійшли письмові пояснення.
У підготовчому засіданні, 10.06.2021р., судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 10.06.2021р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/139/21, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 01.07.2021.
В судовому засіданні 01.07.21 суд заслухав вступне слово представника позивача стосовно предмета та підстав заявленого позову, з'ясував обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив докази, якими вони обгрунтовуються.
Позивачем позовні вимоги підтримані в повному обсязі.
У судове засідання 01.07.21 р. представники відповідача не з'явились.
Відповідач причини неявки в судове засідання не повідомив.
Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не повідомляв про наявність підстав для відкладення, за висновками суду, справа по суті може бути розглянута за наявними у ній документами у судовому засіданні 01.07.21 р.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
1 квітня 2019 року між Виробничим сільськогосподарським кооперативом «Злагода » (код ЄДРПОУ 03769706) (Орендодавець, позивач) та Приватним підприємством «АГРОЕКОЛОГІЯ» (код ЄДРПОУ 24089080) (Орендар) було укладено Договір оренди сільськогосподарської техніки №01/04 від 01.04.2019р. (далі - Договір)
Пунктом 1.1. Розділу 1 Договору передбачено, що Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне володіння та користування вантажний автомобіль, визначений у цьому Договору (далі йменується - автомобіль), а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування автомобіль і зобов'язується сплачувати Орендодавцю оренду плату.
В пункті 1.2. Договору зазначено, що під автомобілем розуміється бортовий малотоннажний, вантажний автомобіль марки: УАЗ 3303, за державним номером НОМЕР_1 ., дата випуску 2001 рік, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , вартість автомобіля на момент укладення договору складала 55 000,00 грн.
Розділом 2 Договору передбачено, що Автомобіль, що орендується, повинен бути переданий Орендодавцем та прийнятим Орендарем протягом 5 (п'яти) днів з моменту підписання даного Договору. Передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за Актом передачі.
Пунктом 4.2 Договору закріплено, що термін дії оренди складає 2 (два ) місяці з моменту прийняття майна , що орендується за Актом приймання -передачі.
Пунктом 5.1. Розділу 5 Договору передбачено, що розмір орендної плати складає 3000,00 грн. за 1 (один) місяць з ПДВ.
За умовами п 8.1 Договору Орендар зобов'язаний після закінчення терміну оренди протягом 1-го (одного) робочого дня повернути майно /автомобіль, що орендується Орендодавцю разом з технічною документацією за Актом - приймання передачі.
Пунктом 8.3 Договору зазначено, майно що орендується, повинно бути передано Орендодавцю у справному стані з урахуванням нормального зносу. Факт повернення автомобіля засвідчується Актом про його технічний стан підписаний представниками сторін визначеними цим договором не пізніше моменту підписання Акту приймання передачі його Орендодавцю.
Пунктом 9.1. Розділу 9 Договору закріплено, що Орендар несе наступну відповідальність за Договором, а саме - у випадку прострочення по сплаті орендних платежів пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.
Позивач у позові вказує, що належним чином виконав свої обов'язки за Договором та передав автомобіль Орендарю 02 квітня 2019 року з технічною документацією про що свідчить Акт приймання - передачі від 18.04.2019 року
Також позивач вказує, що після закінчення дії Договору автомобіль так і не був повернений ВСК «Злагода», Відповідач користувався орендованим майном з 18.04.2019 року по 22.12.2020 року (що підтверджується відповідними Актами від 18.04.2019 року та 22.12.2020 року), проте за весь цей час ПП «Агроекологія» сплатило орендну плату в розмірі 3000,00 грн, що підтверджується Платіжним дорученням № 1438.
Заборгованість по орендній платі за період 18.04.2019 по 22.12.2020 року, за розрахунком позивача, склала 57 387,09 грн.
Крім того, оскільки Відповідач:
- не виконав свого обов'язку щодо повернення орендованого майна встановлений строк, позивач нарахував в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України неустойку в розмірі 108 774,18 грн. за період з 19.06.2019 року по 22.12.2020 року,
- не виконав свого обов'язку щодо сплати орендної плати позивач нарахував до стягнення з ПП « Агроекологія» за період з 19.05.2019 року по 22.12.2020 року пеню в розмірі - 25 620,00 грн. в порядку п.9.1. Розділу 9 Договору, та 3% річних в розмірі 1 447,52 грн., за період з червня 2019 року по грудень 2020 року інфляційні втрати в розмірі 1 928,00 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаних сум.
ПП «Агроекологія» у відзиві не визнає позов і просить відмовити у задоволенні позову повністю, зазначаючи, що Акт повернення майна від 03.05.2019 до договору оренди №1/04 від 01.04.2019 засвідчує, що орендар повернув, а орендодавець прийняв з оренди майно - автомобіль УАЗ 3303, бортовий вантажний, 2001 року випуску, державний номер НОМЕР_1 разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію (технічним паспортом). Сторони оглянули автомобіль. Претензій та зауважень до технічного стану майна немає, стан - робочий, технічно справний.
Зважаючи на викладене, ПП «Агроекологія» робить висновок, що не має жодних зобов'язань перед позивачем.
При цьому ПП «Агроекологія» у відзиві просить суд застосувати до заявлених позовних вимог позовну давність - як щодо основного, так і щодо похідного зобов'язання, які заявлені у позові.
При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, 1 квітня 2019 року між Виробничим сільськогосподарським кооперативом «Злагода » та Приватним підприємством «АГРОЕКОЛОГІЯ» було укладено Договір оренди сільськогосподарської техніки №01/04 від 01.04.2019р., який за своєю правовою природою відноситься до договору найму, різновидом якого є оренда.
У відповідності зі статтею 759 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Умовами договору сторони узгодили, що передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за Актом передачі. Пунктом 4.2 Договору закріплено, що термін дії оренди складає 2 (два ) місяці з моменту прийняття майна , що орендується за Актом приймання -передачі. Орендар зобов'язаний після закінчення терміну оренди протягом 1-го (одного) робочого дня повернути майно /автомобіль, що орендується Орендодавцю разом з технічною документацією за Актом - приймання передачі. Майно що орендується, повинно бути передано Орендодавцю у справному стані з урахуванням нормального зносу. Факт повернення автомобіля засвідчується Актом про його технічний стан підписаний представниками сторін визначеними цим договором не пізніше моменту підписання Акту приймання передачі його Орендодавцю.
Як вбачається з матеріалів справи, і це не спростовано відповідачем,Автомобіль Орендарю було передано 18.04.2019року, що підтверджується відповідним Актом приймання передачі.
Беручи до уваги дату передачі майна в оренду та умови договору, суд дійшов висновку, що термін оренди закінчився 17 червня 2019 року, а відповідач зобов'язаний був після закінчення терміну оренди протягом 1-го (одного) робочого дня, тобто 18 червня 2019 року повернути майно, що орендується, Орендодавцю разом з технічною документацією за Актом - приймання передачі.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що фактичне передання об'єкта оренди з користування Позивачу відбулося 22 грудня 2020року, що підтверджується Актом повернення автомобіля орендодавцю №01/04/2 від 22 грудня 2020року.
Щодо доказу факту передачі повернення майна за договором №1 від 01.04.2019 року по Акту повернення майна від 03 травня 2019 року, на який посилається відповідач у відзиві, суд, надаючи йому правову оцінку звертає увагу на те, що в тексті акту зазначено прізвище особи, що підписала вказаний акт від позивача, проте відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, що ця особа є уповноваженою особою позивача на вчинення таких дій.
Також судом враховані заперечення позивача щодо підписання вказаного акту та відсутність дій з боку позивача, які б свідчили в подальшому про схвалення ним факту прийняття орендованого майна саме за Актом від 03 травня 2019 року, на який посилається відповідач.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідач, вказуючи на наявність акту від 03 травня 2019 року, не спростовує факт підписання його представником Акту повернення автомобіля орендодавцю №01/04/2 від 22 грудня 2020року.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд також відзначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.
Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
Судом враховано, що відповідачем не було повідомлено суду про наявність заперечень факту підписання його представником Акту повернення автомобіля орендодавцю №01/04/2 від 22 грудня 2020року.
Так, відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи вказане, за результатами аналізу наявних у справі доказів в їх сукупності, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо факту підписання його представником Акту повернення автомобіля орендодавцю №01/04/2 від 22 грудня 2020року, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження факту повернення автомобіля орендодавцю саме 22 грудня 2020 року є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач користувався орендованим майном з 18.04.2019 року по 22.12.2020 року,
Пунктом 5.1. Розділу 5 Договору передбачено, що розмір орендної плати складає 3000,00 грн. за 1 (один) місяць з ПДВ.
Позивач, зазначив, що за період з 18.04.2019 року по 18.05.2019 року Відповідачем було сплачено 3000,00 грн, що підтверджується Платіжним дорученням № 1438, інших платежів за період користувався орендованим майном з 18.04.2019 року по 22.12.2020 року відповідачем здійснено не було.
В межах даної справи позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за Договором, яка за розрахунком позивача склала 57 387,09 грн. за період з 18.04.2019 року по 22.12.2020 року, а також неустойку в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України в розмірі 108 774,18 грн. за період з 19.07.2019 по 22.12.2020 грн.
Як встановлено судом, беручи до уваги дату передачі майна в оренду та умови договору, суд дійшов висновку, що термін оренди закінчився 17 червня 2019 року, а відповідач зобов'язаний був після закінчення терміну оренди протягом 1-го (одного) робочого дня, тобто 18 червня 2019 року повернути майно, що орендується, Орендодавцю разом з технічною документацією за Актом - приймання передачі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною першою статті 785 ЦК України, у відповідача у разі припинення договору найму виникає зобов'язання негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до частини другої статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Таким чином неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
За висновком суду неповернення Об'єкту оренди за Договором у період після закінчення терміну оренди відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), оскільки відповідачем не надано доказів вжиття ним будь-яких заходів щодо повернення об'єкту оренди орендодавцю(позивачу), як і не надано доказів існування обставин, які б перешкоджали відповідачу повернути позивачу об'єкт оренди.
Отже неповернення майна з орендного користування у визначений Договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, згідно правової позиції, викладеної в тому числі в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.18. у справі № 910/12949/16, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України. Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
За даних обставин, суд дійшов висновку, правомірними є вимоги позивача про стягнення орендної плати за період з 18.04.2019 року по 18.06.2019 року, а також неустойку в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України за період з 19.07.2019 по 22.12.2020 грн.
Пунктом 5.1. Розділу 5 Договору передбачено, що розмір орендної плати складає 3000,00 грн. за 1 (один) місяць з ПДВ.
Матеріалами справи підтверджено, що за період з 18.04.2019 року по 18.05.2019 року Відповідачем було сплачено 3000,00 грн, що підтверджується Платіжним дорученням № 1438, інших платежів за період користувався орендованим майном з 18.04.2019 року по 22.12.2020 року відповідачем здійснено не було.
За даних обставин, суд вказує на обгрунтованість позивача в частині вимог про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 3000,00 грн. за 1 (один) місяць за період з 18.05.2019 року по 18.06.2019 року (до закінчення терміну оренди), в іншій частині вимог про стягнення орендної плати суд відмовляє за необгрунтованістю.
Перевіривши розрахунок неустойки позивача передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 19.06.2019 по 22.12.2020 грн. (після закінчення терміну оренди до дати повернення орендованого майна) у розмірі 108 774,18грн., який здійснювався, виходячи з подвійного розміру орендної плати за місяць, який передбачений умовами договору, з врахуванням терміну прострочення, тому суд дійшов висновку, що розрахунок обгрунтований та відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги про стягнення 108 774,18грн. підлягають задоволенню.
Розглядаючи клопотання про застосування строків позовної давності (в частині вимог про стягнення орендної плати та неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України), заявлене відповідачем, суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За наслідком касаційного розгляду Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду сформува таку правову позицію щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України "Частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном) (Постанова від 20 листопада 2020 року у справі № 916/1319/19).
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Так, як вказує відповідач, позивачем пропущено строк позовної давності.
Судом враховано, при розгляді справи встановлено факт прострочення оплати орендної плати за період з 18.05.2019 року та факт прострочення терміну оренди повернення орендованого майна з 19.07.2019.
Таким чином, саме з цих дат для позивача починається перебіг позовної давності за загальним правилом у 3 роки.
Позовна заява була датована 04.02.2021 року, зареєстрована у господарському суді Полтавської області 05.02.21, що вказує на те, строк у три роки Позивач не порушив, тому і застосування строку позовної давності за заявою Відповідача є безпідставним та необгрунтованим.
Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в загальному розмірі 3000,00 грн., неустойки в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України в розмірі 108 774,18 грн., в іншій частині вимог про стягнення суми орендної плати суд у позові відмовляє.
Позивач також просить стягнути з Приватного підприємства «Агроекологія » інфляційні втрати - 2 921,00 грн., пеню - 25 260,00 грн. З % річних - 1 447,52 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з орендної плати підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.
Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.
Згідно з позовною заявою в редакції заяви про зменшення позовних вимог, позивачем нараховано до стягнення з відповідача:
921,00 грн. - інфляційні втрати в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України за загальний період з червня 2019 по грудень 2020,
1 447,52 грн. - 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за загальний період з 19.05.2019 по 22.12.2020.
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню 3 % річних та інфляційних, суд встановив, що при нарахуванні 3 % річних та інфляційних позивач виходив з того, що заборгованість по орендній платі за договором оренди сільськогосподарської техніки №01/04 від 01.04.2019р. нарахована за період з 19.05.2019 по 22.12.2020, загальний розмір її становить 57 387,09 грн.
Водночас, судом встановлено обгрунтованість позову в частині вимог про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 3000,00 грн. за 1 (один) місяць за період з 18.05.2019 року по 18.06.2019 року (до закінчення терміну оренди. Тобто, 3 % річних та інфляційних правильно нараховувати на заборгованість у розмірі 3000,00 грн.
Так, враховуючи визначений судом розмір заборгованості з орендної плати, період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача складає 143,76 грн., розмір інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача складає 150,00 грн.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних у розмірі 143,76 грн. та інфляційних у розмірі 150,00 грн. підлягають задоволенню, в іншій частині вимог про стягнення річних та інфляційних у позові слід відмовити.
Розглядаючи клопотання про застосування строків позовної давності в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних, заявлене відповідачем, суд зазначає, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК на суму основного боргу, який відповідачем не сплачено, загалом заявлено у межах строку позовної давності, тому посилання відповідача про сплив строку позовної давності за такими вимогами є помилковими.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 25 260,00 грн.
Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазначалось, відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендної плати.
Відповідно до п. 10.5. Договору за прострочення оплати платежів з орендної плати, компенсації комунальних послуг, сум коригування орендної плати на індекс інфляції Позивач має право вимагати, а Відповідач зобов'язаний протягом 3-х (трьох) банківських днів від дня отримання такої вимоги від Позивача, сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від несплаченої суми за весь час прострочення.
Згідно п.9.1. Розділу 9 Договору Орендар несе наступну відповідальність за Договором, а саме - у випадку прострочення по сплаті орендних платежів пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.
Суд зазначає, що з розрахунку, що доданий до заяви про зменшення позовних вимог, вбачається нарахування пені за загальний період з 19.05.2019 по 18.12.2019 з врахуванням збільшення розміру заборгованості за кожен місяць у вказаному періоді.
Як зазначено вище, судом встановлено обгрунтованість позову в частині вимог про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 3000,00 грн., тобто пеню правильно нараховувати на заборгованість у розмірі 3000,00 грн., починаючи з 19.05.2019.
З врахуванням вимог п. 6 ст. 232 ГК України пеню правильно нараховувати, починаючи з 19.05.2019 по 18.11.2019.
Враховуючи викладене, правомірними є вимоги позивача в частині стягнення пені, що нарахована з 19.05.2019 по 18.11.2019 на заборгованість у розмірі 3000,00 грн., в іншій частині вимог про стягнення пені у позові слід відмовити за необгрунтованістю.
Як зазначено вище, відповідач заявляє про застосування позовної давності, в тому числі і стосовно вимоги про стягнення пені.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року із змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).
Враховуючи викладене, в суду відсутні правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені в тій частині, вимоги про стягнення якої суд визнав вимоги безпідставними.
Водночас, суд визнав правомірними вимоги позивача в частині стягнення пені, що нарахована з 19.05.2019 по 18.11.2019 на заборгованість у розмірі 3000,00 грн.
З огляду на наведені вище положення Цивільного кодексу України щодо позовної давності, дату звернення позивача до суду з позовом, наявність заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд відмовляє в позові в частині вимог про стягнення пені, що нарахована з 19.05.2019 по 18.11.2019 на заборгованість у розмірі 3000,00 грн., у зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки позивачем не наведені причин її пропуску.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, зокрема, про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 3 000,00 грн., неустойки в порядку ч. ст. 785 ЦК України в розмірі 108 774,18 грн., інфляційних втрат в розмірі 150,00 грн., 3 % річних в розмірі 143,76 грн.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
За ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на відповідача судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, покладається частково в сумі 1681,02 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Позивачем у позові зазначено, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат складає 17 083, 00 грн. що включає в себе 4 583 грн. 00 коп. - судовий збір; 12 500 грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу та в якості доказів надання професійної правничої допомоги адвоката до позову додані Договір про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р. та розрахунок витрат за Договором про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р.
Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (Замовник) та Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ БІЗНЕС ГРУП» укладено Договір про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р., відповідно до п. п. 1.1 якого виконавець бере на себе зобов'язання представляти інтереси Замовника щодо стягнення заборгованості за незаконне тривале користування ПП «Агроекологія» майном ВСК «Злагоди», а Замовник зобов'язується своєчасно приймати та оплачувати Виконавцю юридичні послуги з представництва інтересів Замовника у судових та інших органах влади, підприємств, установ, організацій різних форм власності (далі - послуги).
Пунктом 4.1. зазначеного договору передбачено, що ЗАМОВНИК оплачує послуги згідно виставлених рахунків протягом 3-х днів у вигляді 100% передплати послуг.
Пунктом 5.1. зазначеного договору передбачено, що розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги адвоката складає 24 500 грн. 00 коп., без ПДВ., а саме : підготовка , подання, відправка заперечення, позову, клопотань, заяв, копіювання документів, тощо та участь у судових засіданнях першої інстанції - 12 500,00 грн.; підготовка апеляційної скарги, клопотань, заяв, участь в судових засіданнях у 2 інстанції - 8 500,00 грн.; участь в судових засіданнях касаційної інстанції - 3 500,00 грн.
Пунктом 6.1. зазначеного договору передбачено, що після завершення надання послуг (виконання певного блоку робіт) Виконавець надає Замовнику два примірники Акту приймання-передачі наданих послуг. Протягом 3-х робочих днів з моменту отримання двох примірників Акту приймання-передачі наданих послуг Замовник зобов'язується підписати отримані від Виконавця примірники Акту приймання-передачі наданих послуг та надати Виконавцю один примірник підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг.
Як зазначалося вище, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи (зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката), покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом враховано, що 03.10.2019 року Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі №922/445/19, висловила наступну позицію:
«Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Ч. 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як зазначено вище, в якості доказів надання професійної правничої допомоги адвоката до позову додані Договір про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р. та розрахунок витрат за Договором про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р.
Водночас, як вже досліджено судом, пунктом 6.1. зазначеного договору передбачено, що після завершення надання послуг (виконання певного блоку робіт) Виконавець надає Замовнику два примірники Акту приймання-передачі наданих послуг. Протягом 3-х робочих днів з моменту отримання двох примірників Акту приймання-передачі наданих послуг Замовник зобов'язується підписати отримані від Виконавця примірники Акту приймання-передачі наданих послуг та надати Виконавцю один примірник підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг.
Акт приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р. позивачем в матеріали не надано, як не надано доказів сплати відповідної грошової суми Адвокатському об'єднанню.
Наданий позивачем розрахунок витрат за Договором про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р., в якому визначено, що сплата проведена 15 січня 2021 року в сумі не є доказом підтвердження надання послуг (виконання певного блоку робіт) з огляду на визначений договором порядок підтвердження надання послуг, а є документом, поданим на виконання ч. 3 ст. 126 ГПК України.
Крім того, судом враховано, розрахунок витрат за Договором про надання професійної правничої допомоги адвоката № 04/21 ЛБГ від 05.01.2021 р. адресований до Полтавського районного суду Полтавської області, серед назв послуг, що надається, зазначається підготовка матеріалів позовної заяви для пред'явлення саме до Полтавського районного суду Полтавської області, даний розрахунок підписаний головою адвокатського об"єднання, відомості про прийняття позивачем професійної правничої допомоги, визначеної в розрахунку витрат відсутні.
Відтак, суд приходить до висновку, що в матеріали справи не надано належних доказів на підтвердження виконання Адвокатським об'єднанням послуг (виконаних робіт), пов"язаних саме з розглядом даної справи, що розглядається Господарським судом Полтавської області, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 46, 119, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Агроекологія", вул.Євгена Коновальця, 26, с.Михайлівка, Шишацький район, Полтавська область, 39443, код ЄДРПОУ 24089080 на користь Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" вул. Центральна, 6, с.Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область, 38712, код ЄДРПОУ 03769706 заборгованість по орендній платі у розмірі 3 000,00 грн., неустойку в порядку ч. ст. 785 ЦК України в розмірі 108 774,18 грн., інфляційні втрати в розмірі 150,00 грн., 3 % річних в розмірі 143,76 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1681,02 грн.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 09.07.21
Суддя Киричук О.А.