88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
06.07.2021 м. Ужгород Справа № 907/48/21
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.
розглянувши позовну заяву виконуючого обов'язками керівника Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Нижньоворітської сільської ради, с. Нижні Ворота Воловецького району та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород до державного підприємства “Воловецьке лісове господарство”, смт. Воловець про стягнення суми 98 694,70 грн. збитків за порушення лісового законодавства -
За участю представників:
прокурор - Андрейчик Алла Миколаївна, службове посвідчення №059161 від 15 січня 2021 року
від позивача Нижньоворітської сільської ради - не з'явився
від позивача Державної екологічної інспекції у Закарпатській області - Данч Наталія Орестівна, посвідчення НОМЕР_1 від 01 червня 2020 року
від відповідача - Повідайчик Олег Іванович, адвокат, ордер АО № 1026555 від 25 березня 2021 року
Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Нижньоворітської сільської ради, с. Нижні Ворота Воловецького району та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород до державного підприємства “Воловецьке лісове господарство”, смт. Воловець про стягнення суми 98 694,70 грн. збитків за порушення лісового законодавства.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.02.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.03.2021.
Ухвалою суду від 03.03.2021 відкладено підготовче засідання на 25.03.2021.
Ухвалою суду від 25.03.2021 відкладено підготовче засідання на 13.04.2021.
Ухвалою суду від 13.04.2021 відкладено підготовче засідання на 11.05.2021.
Ухвалою суду від 11.05.2021 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 15 червня 2021 року.
В засіданні суду 17.06.2021 за згодою сторін оголошено перерву до 06.07.2021 року.
Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях по суті спору, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.
Вказує на те, що Мукачівською місцевою прокуратурою вивчено матеріали перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції в Закарпатській області щодо повноти та своєчасності відшкодування ДП «Воловецьким ЛГ» збитків, заподіяних державі порушенням вимог лісового законодавства.
Встановлено, що за результатами проведеної інспекторами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в період з 24.06.2020 по 08.07.2020 планової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на ДП «Воловецьке лісове господарство» складено акт № 265/06 від 08.07.2019.
Відповідно до вказаного акту, в ході перевірки виявлено порушення лісового законодавства, а саме незаконне вирубування дерев у кв.35 вид. 8 у кількості 29 пнів.
Вказує, що згідно з розрахунками, проведеними Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області, відповідно до методик (такс), що затверджені постановою КМУ від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу» розмір збитків, нанесених природним ресурсам, становить 98 694,70 грн.
Разом з тим прокурор зазначає, що за інформацією Державної екологічної інспекції в Закарпатській області вказані збитки на даний час не відшкодовано.
Водночас, обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор вказує на те, що шкода, заподіяна лісу, відповідно до вимог чинного законодавства, підлягає відшкодуванню до спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища місцевих бюджетів і використовуються для відтворення лісів, підвищення їх продуктивності, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані. Ненадходження зазначених коштів негативно впливає на реалізацію заходів щодо відтворення лісових ресурсів.
Звертає увагу на те, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області з часу виявлення порушень законодавства, в тому числі після звернення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», не вжито належних заходів щодо відшкодування вказаних коштів, зокрема шляхом з'явлення відповідного позову до державного підприємства “Воловецьке лісове господарство”, смт. Воловець, у зв'язку з чим неналежним чином забезпечено захист інтересів держави.
За доводами прокурора наявність обґрунтованої загрози порушень економічних та екологічних інтересів держави та нездійснення захисту суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є достатньою підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі відповідного органу.
Таким чином, пред'являючи даний позов прокурором переслідується мета захисту порушених інтересів держави шляхом стягнення із відповідача суми 98 694,70 грн. збитків за порушення лісового законодавства.
Позивач 1 Нижньоворітська сільська рада явку уповноваженого представника в засідання суду не забезпечив, разом з тим клопотанням 24.05.2021 просив розгляд справи призначеної на 15.06.2021 проводити за відсутності представника позивача.
Представник позивача 2 - Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в засіданні суду, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач - “Воловецьке лісове господарство”, смт. Воловець своїм правом для подання відзиву не скористався, натомість в засіданні суду представник відповідача заперечив щодо задоволення позову у зв'язку з його безпідставністю.
В підтвердження своєї позиції, зокрема, наводить доводи про те, що прокурором обрано неналежного позивача у спірних правовідносинах, а саме Нижньоворітську сільську раду, оскільки, згідно проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Воловецький лісгосп» і Верхньоворітське лісництво (2017 року), спірний квартал 35, де допущено незаконну рубку дерев знаходиться на території Воловецької селищної ради.
Разом з тим представник відповідача не заперечуючи щодо факту виявленої рубки, зазначив про обставини виявлення порушення законодавства, та звернув увагу на обсяг території на якій здійснюється діяльність Відповідача.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 06.07.2021 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно пункту 1.1 ст. 1 Статуту ДП «Воловецьке лісове господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 «Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано - Франківській та Чернівецькій областях» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Статуту Підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.п.3.2.5 п.3.2 Статуту Підприємства є зокрема охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень, притягнення до адміністративної відповідальності лісопорушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства України.
Згідно Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.04.2020 №120, Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України завданням якої, є реалізації повноважень Держекоінспекції у межах Закарпатської області.
За результатами проведеної інспекторами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в період з 24.06.2020 по 08.07.2020 планової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів на ДП «Воловецьке лісове господарство» складено акт № 265/06 від 08.07.2019.
Відповідно до вказаного акту, в ході перевірки виявлено порушення лісового законодавства, а саме незаконне вирубування дерев у кв.35 вид. 8 у кількості 29 дерев.
Вказаний акт підписаний зокрема Директор ДП «Воловецьке лісове господарство», Росол В.В., без зауважень чи заперечень.
За наслідками виявлених порушень, згідно з розрахунками, проведеними Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області, відповідно до методик (такс), що затверджені постановою КМУ від 23.07.2008 №2665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу» розмір збитків, нанесених природним ресурсам, становить 98 694,70 грн., вказана сумі і стала предметом позову у даній справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII “Про прокуратуру”, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області не вживалися заходи досудового врегулювання спору; будь-які інші заходи реагування даним органом на протязі 2021 року також не вживались. На підтвердження повідомлення позивача в порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” про звернення до суду прокурором до позовної заяви додано лист № 07.34-82-112вих-21 від 16.01.2021 року.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області.
Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч.2 ст. 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Водночас, у ч.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.
Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Статуту Підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.п.3.2.5 п.3.2 Статуту Підприємства є зокрема охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень, притягнення до адміністративної відповідальності лісопорушників та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства України.
Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16 та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17.
В даному випадку, факт порушення законодавства зафіксований в Акті складеному за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №265/06.
При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі №908/1092/18, від 12.11.2019 у справі №914/2436/18.
Водночас суд звертає увагу на те, що відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008 року, акт перевірки це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання, а відтак, зазначений акт слід розцінювати як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази оскарження вищезазначеного акту перевірки у встановленому законом порядку, а відтак, на час вирішення спору він є чинним, відомості, зазначені в акті, відповідачем за допомогою належних і допустимих доказів не спростовані, контррозрахунок розміру шкоди відповідачем не подано.
Доводи Відповідача про обрання неналежного позивача у спірних правовідносинах, судом до уваги не беруться, оскільки такі спростовуються матеріалами справи. Як і не беруться до уваги твердження відповідача про обставини виявлення порушення законодавства та діяльності Відповідача у сфері охорони лісів, оскільки такі твердження не спростовують факту порушення відповідачем вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки дерев, виконано згідно з Таксами, затвердженими постановою КМУ від 23.07.2008 №665.
Постановою КМУ від 23.07.2008 №665 затверджено Порядок проведення індексації Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, за яким індексація Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться починаючи з 1 січня 2009 року за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні - проіндексований розмір Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу в поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп - проіндексований розмір Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків. У разі коли індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 відсотків, індексація Такс не проводиться. Під час проведення індексації базовим вважається значення Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, що утворилося станом на 31 грудня 2008 року, а для нововведених Такс - на 31 грудня року їх введення (п. 2 та 3 Порядку).
Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок розміру заподіяної шкоди, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок виконано у відповідності до Постанови №665, виходячи з базового значення Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, що утворилося станом на 31.12.2008.
Враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою КМУ від 23.07.2008 №665; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та не перешкоджанні його посадовими особами пошкодженню лісу, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі в сумі 98 694,70 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги виконуючого обов'язками керівника Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Нижньоворітської сільської ради, с. Нижні Ворота Воловецького району та Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород до державного підприємства “Воловецьке лісове господарство”, смт. Воловець про стягнення суми 98 694,70 грн. збитків за порушення лісового законодавства - підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Державного підприємства «ВОЛОВЕЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» (89100, Закарпатська обл., Воловецький р-н, селище міського типу Воловець, вулиця Фабрична, будинок 2, код ЄДРПОУ 22114566) на користь Нижньоворітської сільської ради (89130, Закарпатська обл., Воловецький р-н, село Нижні Ворота, вулиця Центральна, будинок 114, код ЄДРПОУ 04349432) р/р UA638999980333169331000007236, МФО 899998 ГУДКСУ в Закарпатській області, код платежу 24062100, код ЄДРПОУ 37916934 суму 98 694,70 грн. (дев'яносто вісім тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 70 коп.) збитків за порушення лісового законодавства.
3.Стягнути з Державного підприємства «ВОЛОВЕЦЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» (89100, Закарпатська обл., Воловецький р-н, селище міського типу Воловець, вулиця Фабрична, будинок 2, код ЄДРПОУ 22114566) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) суму 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 12.07.2021.
Суддя О.Ф. Ремецькі