проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"07" липня 2021 р. Справа №922/3423/20
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,
при секретарі Супрунова І.А.,
за участю представників:
позивача - Судаков Д.О., посвідчення №1797 до 31.12.2025 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісентіс», м.Харків, (вх.№391Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року у справі №922/3423/20,
за позовом Харківської міської ради, м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісентіс», м.Харків,
про стягнення 286193,24 грн.,-
У листопаді жовтні 2020 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісентіс» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 286193,24 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року у справі №922/3423/20 (повний текст складено 28.12.2020 року, суддя Аріт К.В.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісентіс» на користь Харківської міської ради (адреса: 61003, м.Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243; за реквізитами: код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (ІBAN) - UA958999980314080611000020002, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37999649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач - УК м.Харкова) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 286193,24 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісентіс» на користь Харківської міської ради (адреса: 61003, м.Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243; р/р UA908201720344280001000032986; Банк: ДКСУ м.Київ, МФО 820172) 4292,90 грн. судового збору.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.06.2017 року визначено коефіцієнт (Кф) - « 2» та нормативно грошова оцінка земельної ділянки - 1554484 грн., однак Харківська міська рада при здійсненні розрахунку за період з 01.09.2019 року по 31.12.2019 року застосовувала коефіцієнт (Кф) із значенням «3» та нормативну грошову оцінку земельної ділянки - 2331727 грн. Тобто позивач та суд самостійно збільшили нормативну грошову оцінку землі.
На думку скаржника, посилання суду першої інстанції та розрахунок на підставі якого було винесено рішення є неправомірним.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року у справі №922/3423/20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
04.03.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2769), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Перший відповідач також просить справу розглядати без участь представника за наявними матеріалами справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 року призначено справу до розгляду в судове засідання.
Ухвалою суду 12.05.2021 року з урахування ухвали суду від 07.06.2021 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, зважаючи на зміну складу суду, відкладено розгляд справи на іншу дату, а саме на 07.07.2021 року.
До початку судового засідання 07.07.2021 року на електронну пошту суду від представника відповідача (апелянта) надійшло клопотання (вх.№7738), в якому повідомляє про неможливість прибуття в судове засідання через перебування на лікарняному, у зв'язку з чим просить суд відкласти розгляд апеляційної скарги на іншу дату.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке:
1) в силу приписів ГПК України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні;
2) згідно ухвал суду явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а представником відповідача у своєму клопотанні не обґрунтовано мотивів, з яких його участь слід вважати обов'язковою;
3) колегією суддів надавався час учасникам судового провадження на надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі, зокрема позивач скористався своїм правом на подання відзиву. Відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладено доводи з яких не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції.
4) бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України;
5) колегія суддів враховує, що провадження у даній справі триває значний час і пов'язується з визначеними ст. 273 ГПК України строками розгляду апеляційної скарги, які наразі спливають. Також колегія суддів враховує, що таке клопотання подано апелянтом вдруге;
6) судом апеляційної інстанції враховується принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
7) чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому апелянт, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був вирішити питання про направлення у судове засідання представника, який не перебуває на лікарняному або керівник підприємства не обмежений представляти інтереси підприємства. Матеріали справи свідчать, що скаржник обізнаний про апеляційне провадження та призначену дату судового засідання завчасно і він не був позбавлений можливості вчинити дії направлені на організацію представництва інтересів у суді.
Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів вважає клопотання відповідача про відкладення розгляду справи необґрунтованим, що виключає можливість його задоволення.
Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні 07.07.2021 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ТОВ «Дісентіс» з 28.12.2015 року на підставі договору купівлі-продажу №2393 є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі літ. А-2 загальною площею 513,8 кв.м.), розташованого на земельній ділянці по пров. Подільському, 13 у м. Харкові, яка належить територіальній громаді м.Харкова.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.09.2020 року №223960913 право власності на нежитлову будівлю літ.А-2, загальною площею 513,8 кв.м. по пров.Подільському, 13 у м.Харкові з 28.12.2015 року зареєстровано за ТОВ «Дісентіс» на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015 року №2393.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.07.2020 року №НВ-0005192442020 земельна ділянка по вул.Гамарника (нині - пров. Подільський), 13 у м.Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 площею 0,0430 га має категорію земель - землі житлової та громадської забудови; форма власності - комунальна; цільове призначення 1.11.6; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазин та офіс). Датою державної реєстрації земельної ділянки є 06.02.2007 року.
Ураховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по пров. Подільському, 13 у м.Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 у період з 01.09.2019 року по 30.09.2020 року, та з урахуванням ст.ст.12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0430 га з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 по пров. Подільському, 13 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.
Відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області від 07.08.2020 року №16352/9/20-40-04-03-17 ТОВ «Дісентіс» значиться платником земельного податку в Основ'янському районі, але за земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 податок не нараховується та не сплачується.
Розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ «Дісентіс» коштів у сумі орендної плати Харківська міська рада здійснила на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пров.Подільському, 13 у м.Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:017:0024) від 02.06.2017 року та від 01.07.2020 року №4619, виданих Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Як наголошує позивач, ТОВ «Дісентіс» у період із 01.09.2019 року по 30.09.2020 року не сплачувало плату за користування земельною ділянкою по пров.Подільському, 13 у м.Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за цією адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.
Департамент територіального контролю Харківської міської ради 15.09.2020 року здійснив обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ «Дісентіс» протягом позовного періоду використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 по пров.Подільському, 13 у м.Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 (магазин та офіс), право власності на яку зареєстроване за відповідачем.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 03.07.2020 року №НВ-0005192442020 про земельну ділянку по пров.Подільському, 13 у м.Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:017:0024) площа вказаної земельної ділянки складає 0,0430 га.
Відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пров.Подільському (стара назва - вул. Гамарника), 13 у м.Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:017:0024) від 02.06.2017 року та від 01.07.2020 року №4619, виданих Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, площа вказаної земельної ділянки складає 0,0430 га.
За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки по пров. Подільському, 13 у м.Харкові від 15.09.2020 року.
ТОВ «Дісентіс», набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку протягом позовного періоду не оформило речового права на вказану земельну ділянку.
Наведені обставини стали підставою для звернення міськради до суду із позовом у даній справі про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності по пров.Подільському, 13 у м.Харкові за період з 01.09.2019 року по 30.09.2020 року.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що рішенням Господарського суду Харківської області від 24.12.2019 року у справі №922/2948/19 позов керівника Харківської місцевої прокуратури №5, який діяв в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ «Дісентіс» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 348642,19 грн. за використання земельної ділянки по пров. Подільському, 13 у м.Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 у період з 01.01.2017 року по 31.08.2019 року задоволений повністю, у зв'язку з чим, період даного позову - з 01.09.2019 року по 30.09.2020 року.
Так, предметом позову у даній справі є вимога міськради про стягнення з відповідача як власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій розміщене нерухоме майно.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (такий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 року у справі №6-3090цс15).
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17.
За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України випливає, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №922/3208/19.
Частина 1 ст.93 Земельного Кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Сутність розглянутого судом першої інстанції спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання кондикційних зобов'язань, а саме у виплаті безпідставно збереженої суми орендної плати за період з 01.09.2019 року по 30.09.2020 року бездоговірного використання земельної ділянки по пров. Подільському 13 у м.Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024 площею 0,0430 га, яка використовувалась відповідачем для експлуатації нежитлової будівлі, без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати у відповідності до ст.1212 Цивільного кодексу України.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці. На час розгляду справи у суді, договір оренди земельної ділянки не оформлений. Відповідач не сплачує кошти за її фактичне користування.
Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження №3-1347гс16). При цьому, судом апеляційної інстанції враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17.
Предметом доказування у даному спорі є, також, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки.
Визначення земельної ділянки наведено в ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 Господарського процесуального кодексу України повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).
Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №922/392/18, від 07.02.2019 року у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 року у справі №923/921/17.
На підтвердження, що земельна ділянка на якій розташований об'єкт нерухомості, що належать на праві власності відповідачу, є сформованою, позивач надав до суду витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку по пров. Подільському (стара назва - вул. Гамарника), 13 у м.Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:017:0024, в якому зазначено, що дата державної реєстрації земельної ділянки 06.02.2007 року.
Таким чином, позивачем доведено факт існування протягом визначеного у позові періоду (01.09.2019 року по 30.09.2020 року) земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку.
Як встановлено судом першої інстанції, розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою по пров.Подільському, 13 у м.Харкові було здійснено на підставі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.06.2017 року та від 01.07.2020 року №4619, виданих відділом у м. Харкові Держгеокадастру у Харківській області, наявного у матеріалах справи. Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року №1209/13 затверджено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року. Показники, які було застосовано для здійснення розрахунків, не змінювалися із дати прийняття цього рішення. Наведе свідчить, що жодних змін нормативно грошової оцінки земельної ділянки не відбувалося, а тому відповідні показники були аналогічними протягом всього спірного періоду.
Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. (Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2020 року у справі №922/2843/19).
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції визнав правильним застосування позивачем для розрахунку безпідставно збережених коштів коефіцієнту із значенням « 3,0», оскільки згідно з Витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки як від 02.06.2017 року так і від 01.07.2020 року, земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі із кодом цільового призначення, який не визначений у Наказі Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548. Відповідно до додатку 1 Порядку №489, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0. Водночас, згідно з Наказом Мінагрополітики України від 27.03.2018 року №162 до Порядку №489 були внесені зміни, а саме: «У примітках до Додатку 1 цифри « 2,0» замінити цифрами « 3,0». Наказ набрав чинності 17.07.2018 року. Таким чином, Харківською міською радою правомірно у період з 01.09.2019 року до 31.12.2019 року застосований коефіцієнт Кф 3.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо невідповідності розрахунку розміру заявлених вимог позивачем не підтверджені відповідачем належними, допустимими і достатніми доказами.
Розглянувши здійснений позивачем розрахунок, суд першої інстанції встановив, що при його виготовленні враховано наявні між сторонами правовідносини та вчинений він у відповідності до норм права.
Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що сума заявлених до стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою по пров.Подільському, 13 у м.Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:017:0024) за період з 01.09.2019 року по 30.09.2020 року обрахована вірно, а вимоги щодо стягнення таких коштів є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та норм права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року у справі №922/3423/20 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісентіс» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року у справі №922/3423/20 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09 липня 2021 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.В. Ільїн