вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" липня 2021 р. Справа№ 910/18797/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі Реуцькій Т.О.
представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт»
на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021
у справі №910/18797/20 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Лекстіма»
про стягнення 47 783,11 грн.,-
Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача 47 783,11 грн. з яких 42 000,00 грн. становить сума попередньої оплати, перерахованої позивачем відповідачу на виконання умов договору поставки № 498 від 21.10.2020, 413,11 грн. - пеня, 4 200,00 грн. - штраф у розмірі 10 % та 1 170,00 грн. - 30 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині поставки товару, що, відповідно до положень ст. 22, ст. 611 ЦК України, ст. 224 ГК України та умов спірного договору надає позивачу право як на повернення передоплати, так і на стягнення встановлених спірним договором штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2021, повний текст якого складений 25.03.2021, у справі № 910/18797/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
При вирішенні спору сторін по суті суд першої інстанції не прийняв, як належний та допустимий доказ укладення між сторонами правочину, наданий позивачем примірник договору поставки № 498 від 21.10.2020, який підписаний лише з боку позивача та електронну переписки між сторонами, зазначивши про те, що такий договір не підписаний та не скріплений печаткою з боку відповідача, в той час як за приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) та про те, що з наданого позивачем на підтвердження факту погодження всіх істотних умов спірного договору електронного листування з відповідачем не можна дійти висновку про повний та безумовний акцепт відповідачем умов запропонованого позивачем договору № 498 від 21.10.2020.
При цьому, суд першої інстанції встановив, що, оскільки до матеріалів справи доданий рахунок № 377 від 21.10.2020, який в подальшому був оплачений позивачем, між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.
З огляду на встановлення факту відсутності укладення між сторонами договору поставки № 498 від 21.10.2020, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення, нарахованих на підставі вказаного договору, пені, штрафу у розмірі 10 % та 30 % річних.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення суми передоплати суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги позивачем заявлені з посиланням на ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України, які регулюють правовідносини щодо стягнення збитків та за змістом яких для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини і за відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає, проте, будь-яких доказів понесення позивачем збитків до матеріалів справи не додано.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, приватне акціонерне товариство «Київський річковий порт» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/18797/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, та, як наслідок, таким що підлягає скасуванню.
У обґрунтування вказаної позиції позивач послався на те, що:
- факт погодження сторонами всіх істотних умов спірного договору поставки підтверджується тим, що після направлення позивачем відповідачу електронного листа до якого був доданий спірний договір з проханням підписати такий договір, відповідач ніяких зауважень до відправленого договору поставки не надав та проти підписання не заперечував;
- договір поставки був укладений сторонами, про що свідчать погодження сторонами переліку та вартості товарів та виконання його узгоджених умов як з боку позивача (перерахування повної суми за договором), так і з боку відповідача (виставлення рахунка);
- ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні частини позовних вимог суд першої інстанції постався на те, що позивачем не надано докази надсилання відповідачу листа №01-29-337 від 23.10.2020 з вимогою повернути спірні грошові кошти, проте згідно з висновками Верховного Суду України викладеними у постанові від 28.11.2011 по справі №3-127гс11 (які суд першої інстанції виклав в оспорюваному рішенні): оскільки законом не визначено форму пред'явлення вимоги покупця про повернення коштів згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову; обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту;
- враховуючи порушення відповідачем прийнятих на себе за спірним договором поставки зобов'язань щодо поставки товару, позивач, відповідно до приписів такого договору, має право на стягнення штрафних санкцій погоджених сторонами у вказаному договорі.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 апеляційну скаргу у справі №910/18797/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 14.04.2021 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/18797/20 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18797/20.
05.05.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18797/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 24.05.2021, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/18797/20, справу призначено до розгляду на 06.07.2021 об 10 год. 45 хв.
Станом на 06.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
У судове засідання 16.01.2018 р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 116-119).
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 377 від 21.10.2020 на суму 42 000,00 грн. за яким оплаті підлягали поставка відповідачем позивачу пересувної гідравлічної рампи «Кайрус» (довж 12 000 мм, макс нав 9000 кг, повний комплект), вартістю 31 000,00 грн. без ПДВ та надання послуг з вантажних перевезень, вартість 4 000,00 грн. (а.с.13)
Вказаний рахунок позивачем оплачено 21.10.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 537 від 21.10.2020.(а.с.12)
Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що поставка вказаного товару мала відбуватись на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 498 від 21.10.2020 (далі Договір).(а.с.8)
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що долучений позивачем до матеріалів справи примірник Договору містить лише печатку юридичної особи позивача та підпис його уповноваженої особи, проте зі сторони відповідача Договір не підписаний.
У обґрунтування власної позиції щодо фактичного укладення Договору позивач зазначає про те, що:
- спеціалістами позивача було знайдено пропозицію про продаж пересувної рампи на сервісі оголошень «ОЛХ» в мережі Інтернет після чого здійснено зв'язок з особою яка є продавцем даного товару за номером телефону;
- за допомогою телефонного зв'язку сторони домовились про здійснення поставки товару, обговорили усі істотні умови договору, та домовилися про укладення правочину і оплату. Контактною особою продавця була надіслана електрона адреса, з якої здійснювалася подальша переписка між підприємствами;
- 21.10.2020 позивачем запропоновано виставити рахунок за рампу з доставкою, після чого відповідачем позивачу виставлено рахунок № 377 від 21.10.2020 який останнім оплачено повністю;
- 22.10.2020 на електронну пошту відповідача позивачем надіслано лист до якого додано Договір. У вказаному листі позивач зазначив про необхідність підписати Договір та поставити печатки;
За доводами позивача, враховуючи те, що відповідач ніяких зауважень до відправленого Договору не надав, проти підписання не заперечував, а сторони попередньо узгодили всі істотні умови Договору він є укладеним.
Суд першої інстанції не погодився із позицією позивача щодо укладення Договору, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як передбачено частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
При цьому, відповідно до вимог частини 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Аналогічні за змістом положення щодо порядку укладення договорів визначені ст. 181 ГК України, яка встановлює, що:
- господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1);
- проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2);
- сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч. 3);
- за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4);
- сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5);
- у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч. 6).
Отже, відповідно до положень ЦК України та ст. 181 ГК України відповідач, отримавши від позивача 22.10.2020 Договір (оферту) та, у разі згоди з його умовами, мав або підписати його та повернути позивачу один примірник Договору або у письмовій формі погодитись з усіма його умовами (акцепт).
При цьому, факт виставлення відповідачем позивачу до моменту отримання Договору рахунку на оплату № 377 від 21.10.2020 не може свідчити про погодження відповідачем всіх умов Договору, а свідчить лише про досягнення згоди щодо поставки певного товару за вказаною у рахунку ціною, проте не є доказом досягнення згоди щодо інших умов Договору зокрема щодо відповідальності відповідача. Не може вважатися такою згодою й ймовірне погодження умов Договору у телефонних розмовах на що фактично посилається позивач.
Жодних інших доказів досягнення між сторонами згоди щодо умов Договору матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене вище твердження позивача про укладення між сторонами Договору спростовуються наявними у матеріалах справи документальними доказами.
Водночас з огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаного рахунку на оплату та його оплати вчинено двосторонній правочин, за яким відповідач зобов'язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
У рахунку на оплату № 377 від 21.10.2020 встановлено, що товар відпускається за фактом надходження коштів на поточний рахунок відповідача, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.
Враховуючи, що кошти на рахунок відповідача надійшли 22.10.2020 товар мав бути поставлений відповідачем позивачу 22.10.2020, проте доказів поставки відповідачем позивачу вказаного товару матеріали справи не містять.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).
Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 від 31.10.2018 у спарві № 910/13318/16, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18 від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що ним відповідачу було направлено лист вих.№ 01-29-337 від 23.10.2020 (а.с. 7) з вимогою повернути позивачу спірні кошти в сумі 42 000, 00 грн., проте, які вірно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні жодні докази вчинення позивачем таких дій.
Водночас, з огляду на положення ст. 693 ЦК України позивач може реалізувати своє право на повернення передоплати у випадку невиконання відповідачем обов'язку зі своєчасного передання товару в тому числі і шляхом подання до суду позову, що останнім і було зроблено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення суми передоплати суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги позивачем заявлені з посиланням на ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України, які регулюють правовідносини щодо стягнення збитків та за змістом яких для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини і за відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає, проте, будь-яких доказів понесення позивачем збитків до матеріалів справи не додано.
Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про повернення передоплати таким, що не відповідає положенням чинного законодавства з огляду на таке.
Якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Як встановлено вище, позивач має право на повернення перерахованих платіжним дорученням № 537 від 21.10.2020 грошових коштів в сумі 42 000,00 грн. а відтак при вирішення спору в цій частині в цій частині підлягає застосуванню норма ст. 693 ЦК України.
З огляду на вказані обставини рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних про стягнення з відповідача 42 000,00 грн. попередньої оплати підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення яким вказані позовні вимоги задовольняються.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 413,11 грн., штрафу в сумі 4 200,00 грн. та 30 % річних в сумі 1 170,00 грн. слід зазначити про таке.
Заявляючи вказані позовні вимоги позивач посилається на п.п. 6.2, 6.3 Договору згідно з якими: у випадку порушення постачальником строків поставки товару, відповідно до п.п. 3.1.1. даного договору, постачальник виплачує покупцю пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення; у випадку порушення строку поставки більш ніж на два календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 10% від вартості не поставленого товару; якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати; на суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі 30 % річних відповідно до статті 536 ЦК України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Водночас, як встановлено вище Договір у письмовій формі не укладений сторонами, відсутні докази погодження всіх умов, в тому числі нарахування штрафних санкційй за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки, а відтак у позивача відсутні підстави для нарахування пені, штрафу та 30 % у вказаних розмірах.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/18797/20 підлягає скасуванню частково, позовні вимоги задовольняється частково - в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 42 000,00 грн., в решті позовних вимог відмовляється.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» задовольняється частково.
Щодо розміру судового збору колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення з цією апеляційною скаргою, при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;
- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
З урахуванням вказаних приписів закону, розміру заявлених позовних вимог та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 (2 102,00 грн.), при зверненні до суду позовом судовий збір мав бути сплачений в розмірі позивачем в розмірі 2 102,00 грн., а при зверненні з цією апеляційною скаргою - в розмірі 3 153,00 грн.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду з цим позовом позивачем судовий збір сплачено в сумі 2 118,00 грн. (платіжне доручення № 1065 від 27.11.2020, а при зверненні з апеляційною скаргою - в сумі 2 270,00 грн. платіжне доручення № 1552 від 13.04.2021).
Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом судовий збір сплачено на 16,00 грн. (2118,00-2102,00) більше за визначений законом розмір, а при зверненні за апеляційною скаргою на 883,00 грн. (3153,00-2270,00) менше за визначений законом розмір.
За таких обставин стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України підлягає судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 883,00 грн.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, суд може повернути зайво сплачений судовий збір виключно за заявою особи, яка його сплатила.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що він не позбавленій права звернутися до суду з відповідною заявою щодо повернення зайво сплаченого при зверненні до суду з позовом судового збору .
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» на рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/18797/20 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/18797/20 скасувати в частині відмови в стягненні суми передоплати в розмірі 42 000 (сорок дві тисячі) грн.
3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 24.02.2021 у справі №910/18797/20 в такій редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лекстіма» (01032, м. Київ, вул.Жилянська, будинок 126, офіс 103, ідентифікаційний код 42738249) на користь приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, будинок 70, ідентифікаційний код 03150071) передоплату в сумі 42 000 (сорок дві тисячі) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 847 (одна тисяча вісімсот сорок сім) грн. 60 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.»
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, будинок 70, ідентифікаційний код 03150071) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 883 (вісімсот вісімдесят три) грн. 00 коп.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лекстіма» (01032, м. Київ, вул.Жилянська, будинок 126, офіс 103, ідентифікаційний код 42738249) на користь приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, будинок 70, ідентифікаційний код 03150071) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2771 (дві тисячі сімсот сімдесят одна) грн. 40 коп.
6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити суду першої інстанції.
7. Матеріали справи №910/18797/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 12.07.2021.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко