вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" червня 2021 р. Справа№ 927/18/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Алданової С.О.
при секретарі Пастернак О.С.
за участю представників зазначених в протоколі від 24.06.2021р.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Приватного акціонерного товариства "Ніжинський жиркомбінат"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2021 р.
у справі № 927/18/21 (суддя Шморгун В.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Ніжинський
жиркомбінат"
до Фермерського господарства "Воєнвід"
про стягнення 4 219 600,00 грн,
Приватне акціонерне товариство "Ніжинський жиркомбінат" звернулось до Господарського суду Чернігівської області суду з позовом до Фермерського господарства "Воєнвід", у якому позивач просить стягнути з відповідача 4 219 600,00 грн, з яких 3 671 600,00 грн - договірна штрафна санкція в розмірі 1% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару та 548 000 грн - штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає невиконанням відповідачем умов договору поставки №58-Ф від 28.08.2020 (далі - Договір) в частині непоставки товару у повному обсязі, внаслідок чого позивачем нараховані штрафні санкції у розмірі 4 219 600,00 грн, з яких 3 671 600,00 грн - договірна штрафна санкція в розмірі 1% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару та 548 000 грн - штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару відповідно до п. 6.2 цього Договору.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2021 у справі №927/18/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Ніжинський жиркомбінат" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2021 у справі №927/18/21 скасувати та прийняти нове рішення по справі №927/18/21, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2021 року, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ніжинський жиркомбінат" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Зубець Л.П., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Ніжинський жиркомбінат" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2021 у справі №927/18/21. Розгляд справи призначено на 26.05.2021 року.
05.05.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, в якій останній просить призначити судовий розгляд справи №904/3063/20 в режимі відеоконференції поза межами Північного апеляційного господарського суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 року клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Ніжинський жиркомбінат" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання по справі №927/18/21 в режимі відеоконференції призначено на 26.05.2021 року.
18.05.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2021 у справі №927/18/21 без змін.
24.05.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи№927/18/21, посилаючись на перебуванні на лікуванні у кардіологічному відділенні Комунального некомерційного підприємства „Чернігівська обласна лікарня" Черкаської обласної ради (оригінал довідки №453 виданої 21.05.2021 до даного клопотання).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 року задоволено клопотання представників Фермерського господарства "Воєнвід", про відкладення розгляду справи. Розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.06.2021 року, судове засідання призначено в режимі відео конференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 24.06.2021 року.
23.06.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Розпорядження № 09.1-08/2529/21 Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 року у зв'язку з перебуванням судді Шапран В.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/18/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 року апеляційну скаргу у справі №927/18/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 справу №927/18/21 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
Представник позивача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/5505/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник третьої особи у поясненнях, наданих у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
28.08.2020 між Фермерським господарством "Воєнвід" (далі - Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Ніжинський жиркомбінат" (далі - Покупець) укладено договір поставки №58-Ф (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець - прийняти і оплатити насіння соняшнику врожаю 2020 року (далі - Товар) на умовах цього Договору.
Згідно з п. 2.1, 3.1, 3.3, 4.2 Договору кількість, ціна, загальна вартість, порядок оплати, термін поставки Товару обумовлюється Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору. Допускається постачання Товару різновеликими партіями.
Датою поставки Товару (частини Товару) Покупцеві вважається день фактичного прийняття Товару Покупцем за кількістю та якістю, який зазначений у відповідних документах на Товар (його частину) - товарно-транспортній накладній, розрахунку вартості Товару за показниками якості та видатковій накладній (п. 4.2 Договору).
Відповідно до п. 6.2 Договору у разі несвоєчасної поставки або непоставки Товару, або його частини Постачальник сплачує договірну штрафну санкцію в розмірі 1% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) Товару за кожен день прострочення і, крім того, відшкодовує всі заподіяні цим збитки. В разі несвоєчасної поставки або непоставки Товару, або його частини на строк понад 10 календарних днів Постачальник також додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) Товару або його частини.
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.08.2021, але в будь-якому випадку до остаточного його виконання Сторонами (п. 8.2 Договору).
Згідно з п. 8.9, 8.10 Договору цей Договір складений в 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, які зберігаються у кожної із Сторін по одному екземпляру. Факсимільні та електронні копії документів мають юридичну силу до моменту надання оригіналів.
На Договорі від імені Покупця міститься підпис начальника відділу заготівлі сировини О.М. Ступака, який скріплений печаткою ПрАТ "Ніжинський жиркомбінат", а від імені Постачальника - підпис голови С.І. Куйбіди, який скріплений печаткою ФГ "Воєнвід".
Відповідно до довіреності №29 від 29.10.2019, виданої ПрАТ "Ніжинський жиркомбінат" начальнику відділу заготівлі сировини Ступаку О.М., він має право на підписання договорів поставки, додатків, додаткових угод та специфікацій до них сукупною граничною вартістю до 10 000 000,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідач підписав цей Договір та направив позивачу електронною поштою його скановану копію.
Позивач надав Специфікацію №1 від 28.08.2018 до договору поставки №58-Ф від 28.08.2020 (далі - Специфікація), у п. 1.1 якої зазначено, що Постачальник зобов'язується здійснити поставку у кількості 500 тон загальною вартістю 5 480 000,00 грн у термін до 15.10.2020.
Згідно з п. 2.1-2.3 Специфікації оплата за Товар має здійснюватись наступним чином: попередня оплата у розмірі 50% від вартості Товару в сумі 2 740 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% вказаної у п. 1 цієї Специфікації, протягом 5 банківських днів з дати укладення Сторонами цієї Специфікації; 30% вартості Товару, вказаної у п. 1 цієї Специфікації, протягом 3-х банківських днів з дати отримання повідомлення Постачальника про готовність відвантажити Товар; остаточні розрахунки здійснюються протягом 3-х банківських днів з дати Постачальником Товару, у кількості, передбаченій п. 1 цієї Специфікації, але не раніше отримання Покупцем Квитанції (ій) про реєстрацію податкової (их) накладної (их)/розрахунку (ів) коригування в ЄРПН на всю кількість поставленого Товару та отримання оригіналів первинних документів - відповідно до п.п. 4.6 цього Договору. Можлива оплата Товару частинами.
Умови поставки: DAP "Доставка до місця" склад ПрАТ "Ніжинський жиркомбінат", що розташований за адресою: вул. Прилуцька, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, згідно з "ІНКОТЕРМС-2020".
Специфікація №1 набирає чинності з моменту її підписання сторонами і є невід'ємною частиною Договору поставки №58-Ф від 28.08.2020.
На Специфікації від імені Покупця міститься підпис начальника відділу заготівлі сировини О.М. Ступака, який скріплений печаткою ПрАТ "Ніжинський жиркомбінат", а від імені Постачальника - підпис голови С.І. Куйбіди, який скріплений печаткою ФГ "Воєнвід".
При цьому як на Договорі, так і на Специфікації, від імені Покупця міститься оригінальний підпис та печатка, а від імені Постачальника - у відсканованому вигляді.
Відповідно до листа №45 від 28.08.2020 відповідач просив позивача надати кошти в рахунок попередньої оплати та укласти договір на поставку соняшнику врожаю 2020 року в кількості 500 тон за ціною 10960 грн/т, в тому числі ПДВ, з передоплатою у розмірі 50%, умови поставки DAP, сировинний склад ПрАТ "Ніжинський жиркомбінат", що розташований за адресою: вул. Прилуцька, 2, м. Ніжин.
Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000035 від 01.09.2020 на оплату насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 500 тон на загальну суму 5 480 000,00 грн. У вказаному рахунку відсутній підпис від імені керівника ФГ "Воєнвід" Куйбіди С.І., а міститься підпис головного бухгалтера Шестак Н. Г..
Листом від 07.09.2020 відповідач повідомив позивача про готовність поставити товар в кількості 500 тон з 08.09.2020 та просив провести оплату в розмірі 30% від вартості договору №58-Ф від 28.08.2020 (а.с. 20).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував відповідачу кошти у загальному розмірі 4 384 000,00 грн, а саме: платіжним дорученням №15043 від 01.09.2020 на суму 2 740 000,00 грн та платіжним дорученням №15165 від 08.09.2020 на суму 1 644 000,00 грн з призначеннями платежу "предоплата за насіння соняшнику зг. Рах №35 від 01.09.20, дог. №58-ф від 28.08.2020, спец. №1 від 28.08.2020".
18.09.2020 відповідач повернув позивачу кошти у загальному розмірі 4 384 000,00 грн, на підтвердження чого надано банківську виписку ПАТ "АБ "Укргазбанк" з особового рахунку ПрАТ "Ніжинський жиркомбінат".
Позивач направив відповідачу лист від 21.09.2020 №570, у якому просив у строк до 15.10.2020 здійснити поставку насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 500 тон на умовах, передбачених підписаною Сторонами Специфікацією.
Позивач направив відповідачу лист від 26.10.2020 №706, у якому вимагав здійснити поставку насіння соняшнику врожаю 2020 року у кількості 500 тон та сплатити штрафні санкції у розмірі 1 150 800,00 грн.
Відповідач склав та зареєстрував податкову накладну №102 від 01.09.2020 на загальну суму 2 740 000,00 грн, товар - насіння соняшнику урожаю 2020 року у кількості 250,000091 т, та податкову накладну №122 від 08.09.2020 на загальну суму 1 644 000,00 грн, товар - насіння соняшнику урожаю 2020 року у кількості 150,0000547 т.
У зв'язку з поверненням позивачу авансових коштів, відповідач склав та зареєстрував розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних №102 від 01.09.2020 та №122 від 08.09.2020, у яких зменшено зобов'язання на зазначені у податкових накладних суми.
На підтвердження викладених обставин позивач надав для огляду лише копії фотографій у форматі ".jpg", надісланих електронною поштою. Оригіналів наведених письмових доказів суду не надано.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Позивач, стверджуючи про укладення договору поставки від 28.08.2020 № 58-Ф та виникнення між сторонами господарських зобов'язань, на підтвердження цього факту надав суду копію цього договору, яка за його твердженнями надійшла до нього з електронної пошти відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 та містить підпис голови ФГ "Воєнвід" та печатку господарства.
Позивач як у позовній заяві так і в апеляційній скарзі зазначає про наявність у нього електронних копій договору поставки від 28.08.2020 № 58-Ф та Специфікації №1 до нього та про відсутність оригіналів, у зв'язку з чим у порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України подав до суду першої інстанції клопотання про витребування таких оригіналів у відповідача.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.01.2021 було зобов'язано Фермерське господарство "Воєнвід" надати суду оригінали договору поставки №58-Ф від 28.08.2020 та специфікації №1 до договору поставки №58-Ф від 28.08.2020.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність у нього витребуваних судом оригіналів Договору та Специфікації та заперечив проти факту їх укладення та підписання.
Щодо належності наданих копій документів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно з ч. 1-5 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Зважаючи на існування між сторонами обставин щодо надання оригіналів витребуваних документів, у тому числі їх відсутності у певних осіб, відповідно до ст. 91, 92, 96, 97 ГПК України суд у підготовчому засіданні 04.02.2021 зобов'язав учасників справи надати у наступне підготовче засідання оригінали наявних у них письмових та електронних доказів.
Оригіналів письмових доказів - Договору та Специфікації сторони як до суду першої інстанції так і до апеляційної інстанції не надали, посилаючись на їх відсутність.
У свою чергу, позивач надав до місцевого суду заяву про огляд місця збереження даних, а саме електронної пошти позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлені з електронної адреси відповідача - natali.9.1.@ukr.net докази: Договір поставки №58-Ф від 28.08.2020 та Специфікацію № 1 до нього, рахунок-фактуру №СФ-0000035 від 01.09.2020, листи №52 від 07.09.2020, №45 від 28.08.2020.
Тобто фактично текстові документи - спірні Договір та Специфікація, листи та рахунок-фактура містяться лише в електронній формі на фотографіях у форматі ".jpg".
Як зазначив суд першої інстанції, у судовому засіданні 23.03.2021 суд здійснив огляд цих доказів, а саме: договору поставки № 58-Ф від 28.08.2020, специфікації № 1 від 28.08.2020 до нього, листа № 45 від 28.08.2020, листа № 52 від 07.09.2020, які зберігаються в електронній скриньці " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".
Судом встановлено, що з фотографій вищезазначених документів вбачається, що на цих документах міститься відтиск печатки "Фермерське господарство "ВОЄНВІД" ідентифікаційний код 34258277" та підпис від імені постачальника, відтиск печатки та підпис від імені покупця відсутній. Роздруківки цих фотографій містяться в матеріалах справи.
Відповідно до приписів ст. 91 Господарського процесуального кодексу України електронна копія (у тому числі фото) письмового доказу не вважається електронним доказом, а відтак підлягають застосуванню наслідки, визначені ч. 6 цієї статті, а саме якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу договору, зокрема за ініціативою суду. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 757/28231/13-ц.
Щодо доводів позивача про укладення Договору у факсимільній формі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно частини 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Статтею 5 зазначеного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Статей 6, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Відповідно до статей 73, 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Електронне листування не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", та не є належними доказами у справі. При цьому судом встановлено відсутність будь-яких доказів того, що копії договору та інших спірних документів, скріншоти яких наявні в матеріалах справи, створювалися у порядку, визначеному Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", та що вони підписувалися електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Такі обставини унеможливлюють ідентифікацію як відправника повідомлення, так і створювача (власника) зроблених фотографій, а зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19, від 16.03.2020 у справі №910/1162/19.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 зазначив наступне.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
З наведеними висновками Верховного суду узгоджується позиція суду, що також базується на поясненнях залученого спеціаліста, про те, що єдиною можливістю достовірно ідентифікувати особу, що направила електронні документи, є накладення такою особою свого ЕЦП на відповідні документи
Отже, оскільки договір поставки №58-Ф від 28.08.2020 та Специфікація №1 до нього не підпадають під розуміння електронних документів, не підписані електронними цифровими підписами сторін, суди дійшов висновку, що такий правочин міг набрати чинності виключно після його фізичного підписання сторонами у паперовому вигляді.
Також доводи позивача з посиланням на п. 8.10 Договору про те, що електронні та факсимільні копії документів мають юридичну силу до моменту надання оригіналів, місцевим судом правомірно відхилено, оскільки спірним і невстановленим є факт підписання цього Договору загалом, а відтак і цієї умови як його складової.
Щодо доказів електронного листування.
Не може вважатись належним доказом підписання спірного договору його направлення позивачу з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ФГ "Воєнвід" та єдиною особою, яка може вчиняти дії від імені господарства, у тому числі підписувати договори, є Куйбіда С.І.
Судом встановлено, що така електронна адреса як засіб зв'язку з ФГ "Воєнвід" в цьому Реєстрі також не зазначена.
Крім того, позивачем не надано суду доказів, які підтверджували, що з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбувалось листування саме від імені керівника відповідача.
Зазначення електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 у реквізитах сторін у Договорі не може підтверджувати належність цієї електронної адреси відповідачу, зважаючи на спірність самого факту підписання цього Договору загалом, а відтак і цієї інформації як його складової.
Щодо доказів підписання письмового договору відповідачем.
Судом встановлено, що підписи від імені керівника відповідача на спірних Договорі, Специфікації, листі №52 від 07.09.2020 візуально є іншими ніж підписи від імені керівника, що містяться на листі №45 від 28.08.2020 та наказі № 19-К від 12.12.2012.
При цьому, як встановлено судом і визнається позивачем, ці документи (лист та наказ) перебували у позивача на момент виникнення спірних відносин.
Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Одним з принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
Укладаючи правочин, а тим більш, із застосуванням заходів забезпечення виконання зобов'язання у непритаманними звичайній практиці ділового обороту розмірами такого забезпечення, позивач мав звернути особливу увагу та обачність як щодо способу і форми підписання такого правочину, так і щодо вірогідності підпису уповноваженої особи (керівника відповідача) з огляду на фізичну відсутність такої особи при підписанні договору.
Разом з тим, з'ясування обставин щодо відповідності підпису керівника відповідача на усіх вказаних документів, так само як і достовірність відтиску печатки, потребує спеціальних знань, однак за відсутності оригіналів вказаних документів призначити відповідні судові експертизи не є можливим.
Щодо обов'язковості письмової форми правочину.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 ст. 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Як вважає суд, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин укладення між сторонами Договору та підписання Специфікації до нього і реального виникнення між сторонами господарських правовідносин шляхом укладення та прийняття до виконання зазначеного Договору.
Водночас відповідач не заперечує проти направлення пропозиції позивачу у листі від 28.08.2020 №45, який був надісланий 31.08.2020 (що визнається сторонами) щодо укладення договору про поставку соняшнику врожаю 2020 року у кількості 500 тон за ціною 10960 грн/т та просив надати кошти в рахунок попередньої оплати у розмірі 50%.
Вказаний лист був направлений позивачу вже після дати, зазначеної у наданому позивачем спірному Договорі, як дати його укладення.
Судом встановлено, що позивач згідно з платіжного доручення перерахував відповідачу кошти у загальному розмірі 4 384 000,00 грн. При цьому рахунок-фактура №35 від 01.09.2020, який, зокрема, зазначений у призначенні платежу, взагалі не містить посилань на будь-який договір.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Крім того, лист №45 від 28.08.2020 не містить жодних умов (пропозицій) щодо засобів забезпечення виконання зобов'язань.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Таким чином, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
З наведених правових норм випливає, що договір може бути укладений у спрощений спосіб щодо поставки товару, виконання робіт, надання послуг, проте договір щодо забезпечення виконання зобов'язань повинен бути укладений виключно у письмовій формі.
Щодо посилання позивача на дії відповідача, зокрема, про наявність волевиявлення на укладення цього договору та застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14).
Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.
У свою чергу, відповідач не вчиняв жодних дій щодо поставки товару, а отримані кошти, як він пояснює, у зв'язку із неукладенням договору та неузгодженістю усіх умов, повернув позивачу у повному обсязі.
Статтею 547 Цивільного кодексу України презюмується нікчемність правочину, вчиненого із недодержанням письмової форми щодо забезпечення виконання зобов'язання.
Зазначена норма виключає можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом вчинення конклюдентних дій.
Враховуючи конкретні встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відсутні підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Приватне акціонерного товариство "Ніжинський жиркомбінат".
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ніжинський жиркомбінат" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2021 р. у справі № 927/18/21 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Ніжинський жиркомбінат".
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.07.2021р.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
С.О. Алданова