Постанова від 07.07.2021 по справі 910/17369/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2021 р. Справа№ 910/17369/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Державного підприємства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021

у справі № 910/17369/20 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ РЕЙ»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача:

1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

2. Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 22 846 037,26 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» (далі - ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», відповідач) про стягнення 22 846 037,26 грн заборгованості, що складається з 20 546 028, 46 грн основного боргу, 696 833,25 грн пені, 172 630, 97 грн 3% річних, 82 979,13 грн інфляційних втрат, 1 347 565,45 грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 451/01 від 22.07.2019 в частині здійснення розрахунків за продану останньому електричну енергію в період з березня по липень 2020 року та вересень 2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 залучено до участі у справі № 910/17369/20 Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, третя особа-1) та Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго», третя особа-2) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/17369/20 закрито провадження у справі № 910/17369/20 в частині позовних вимог ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення суми основного боргу в розмірі 234 384, 54 грн. Позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» суму основного боргу в розмірі 19 250 934,96 грн, 3% річних в розмірі 172 436,06 грн, інфляційні втрати в розмірі 82 979,13 грн пеню в розмірі 695 611,65 грн, штраф в розмірі 1 347 565,45 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 323 242,90 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов'язання за актами купівлі-продажу електроенергії за березень-липень 2020 року; станом на час розгляду справи відповідач належних і допустимих доказів щодо погашення заборгованості у повному обсязі суду не надав; з огляду на те, що при розрахунку суми основного боргу позивачем враховано не всі проведені відповідачем оплати, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу; враховуючи, що відповідач частково здійснив оплати після подання позовної заяви, судом закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу; зважаючи на невірно здійснені позивачем розрахунки пені та 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаних вимог; встановивши правильність розрахунків позивача в частині нарахованих інфляційних втрат та штрафу, вимоги позивача в цій частині судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі № 910/17369/20 заяву ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 188 650,02 грн. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, судом встановлено, що ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» дотрималося вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надало відповідні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим такі витрати, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, мають бути відшкодовані позивачеві відповідачем пропорційно до розміру задоволених вимог.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ДП «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач вказував на те, що судом не враховано специфіку правовідносин, що врегульовані спеціальним законодавством, що визначають порядок (спосіб) виконання спірного зобов'язання відповідачем, а також визначають джерела отримання грошових коштів для здійснення розрахунків з виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі, позивачем; судом не враховано строки виникнення зобов'язань у відповідача, зокрема, п. 10.4 Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок); позивачем не підтверджено факт настання строку остаточної оплати за спірні періоди; наявність підписаних актів купівлі-продажу жодним чином не підтверджує виникнення зобов'язання відповідача з оплати, оскільки такий акт складається та підписується відповідачем, в подальшому направляється позивачеві для підписання з його сторони та підлягає поверненню; лише після повернення акту з підписом позивача у відповідача виникає зобов'язання з оплати, однак матеріали справи не містять доказів, що підтверджують дату отримання відповідачем такого акту купівлі-продажу; заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу не є простроченою, а відтак, не підлягає стягненню.

Також апелянт вказував не безпідставне незастосування судом до спірних правовідносин вимог статей 33, 62, 65 Закону України «Про ринок електричної енергії», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії» від 21.07.2020 №810-ІХ, ст. 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та неправильного застосування приписів статей 525, 526, 625 ЦК України, статей 174, 193, 196 Господарського кодексу України (далі - ГК України); оскаржуване рішення в частині стягнення несплаченої суми відпущеної у спірному періоді електричної енергії, змістом якого є примусове виконання зобов'язання в натурі, не узгоджується з наведеним порядком (способом) його виконання; джерелом надходження грошових коштів для розрахунків з продавцями електричної енергії за "зеленим" тарифом є платежі, пов'язані з оплатою НЕК «Укренерго» послуг відповідача, яким не були виконані його зобов'язання; внаслідок постановлення рішення кошти, які могли б бути розподілені між усіма виробниками за "зеленим" тарифом, будуть сплачені виключно на користь позивача; зобов'язання, які були предметом спору, мають бути виконані шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років; органами виконавчої та законодавчої влади також проводиться робота з прийняття нормативних актів щодо надання державних гарантій та фінансової підтримки відповідачу.

Апелянт наголошував на безпідставності задоволення судом позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, оскільки в основу формули розрахунку «зеленого» тарифу на кожен період постачань входить середній курс гривні до євро за відповідні 30 календарних днів, а у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають з огляду на відновлення таких втрат еквівалентом іноземної валюти; з урахуванням специфіки правовідносин сторін, фінансового стану відповідача, характеру його діяльності, що не пов'язана з отриманням прибутку, а зумовлена виключно виконанням спеціальних обов'язків, з урахуванням поведінки позивача, що спрямована лише на отримання додаткового прибутку за рахунок державного підприємства, штрафні санкції підлягали зменшенню судом до 1 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/17369/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 09.06.2021, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

12.05.2021 ДП «Гарантований покупець», не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021, звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що додаткове рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги відповідач вказував на те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають принципу розумності, є необґрунтованими та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами на послуги адвоката; заявником не надано належних та допустимих доказів підготовки від імені клієнта позовної заяви, адже вказаний документ підписаний безпосередньо керівником позивача; визначена адвокатом в Акті виконаних робіт послуга з контролю та моніторингу за процесуальним рухом справи не потребує спеціальних знань та навичок адвоката, а відтак, не є правничою допомогою; відображений позивачем на підготовку процесуальних документів час є явно завищеним; обставини справи свідчать про те, що підготовка справи до розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.

Також апелянт наголошував на тому, що в порушення вимог ч. 3 ст. 244 ГПК України розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення проводився судом без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі № 910/17369/20; спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 09.06.2021; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу ДП «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційні скарги, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг у повному обсязі та залишити оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду, позивач вказував на те, що матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт купівлі останнім електричної енергії за «зеленим» тарифом; судом правильно встановлено строк настання обов'язку відповідача з оплати поставленої енергії; посилання відповідача на факт нездійснення НЕК «Укренерго» своєчасних розрахунків з відповідачем не може бути підставою для звільнення останнього від сплати заборгованості, оскільки за укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати оплату електричної енергії, виробленої виробником за «зеленим» тарифом; ані умовами договору, ані положеннями Порядку обов'язок гарантованого покупця з оплати вартості купленої у виробника електричної енергії не ставиться в залежність від виконання НЕК «Укренерго» своїх зобов'язань перед гарантованим покупцем; наразі відсутній нормативний акт, який би встановлював інший порядок і спосіб виконання зобов'язань відповідача перед позивачем, аніж передбачено договором та Порядком, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.05.2021 у справі №910/11830/20; апелянтом не наведено та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованих співмірних та законних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій; посилання апелянта на неправомірність стягнення інфляційних втрат не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії, за якими виникла заборгованість перед позивачем, визначено тарифи та вартість відпущеної електричної енергії лише в гривнях без прив'язки до еквіваленту в іноземній валюті.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення, позивач наголошував на тому, що під час розгляду заяви про відшкодування витрат на правову допомогу відповідачем не було надано жодних заперечень щодо їх розміру чи необґрунтованості; позивачем надано відповідні докази реальності понесених судових витрат на професійну правничу допомогу з обґрунтуванням часу та зусиль, витрачених адвокатом на підготовку процесуальних документів, надання консультацій, представництва його інтересів у судових засіданнях; при ухвалення додаткового рішення суд надав належну оцінку співмірності та реальності таких витрат, враховуючи складність справи, ціну позову, у зв'язку з чим правомірно задовольнив клопотання позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

09.06.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, в якому відповідач просив у разі визнання судом обґрунтованими позовних вимог застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та зменшити розмір штрафних санкцій до 1 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 у розгляді справи №910/17369/20 оголошено перерву на 07.07.2021, зобов'язано ДП «Гарантований покупець» направити учасникам справи подане суду 09.06.2021 клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

06.07.2021 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат та залишити оскаржуване рішення суду без змін.

07.07.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача з супровідним листом надійшли докази направлення учасникам справи поданого клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

У судове засідання 07.07.2021 треті особи явку своїх уповноважених представників повторно не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційних скарг за відсутності представників третіх осіб, явка яких у судове засідання обов'язковою не визначалась, заслухавши думку представників сторін, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційних скарг без їх участі.

У судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості подати додаткові докази у справі.

Поставивши на обговорення вказане клопотання, проти якого представник позивача заперечив, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1- 2 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

За приписами ч.ч. 3-5, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

При цьому, підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

В обґрунтування поданого клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових доказів, а саме, Акту коригування заборгованості, представник відповідача вказує на те, що такий акт між сторонами не було складено та підписано станом на час розгляду справи судом першої інстанції та може бути підписаний у будь-який час існування спірних правовідносин.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що оскільки обставини, яких не існувало на момент розгляду справи місцевим господарським судом не можуть бути предметом апеляційного розгляду, а тому і докази, на підтвердження таких обставин не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості додаткових на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що за приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені ст. 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, зважаючи на можливість вирішення спору в даному судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для оголошення перерви та встановлених ч. 2 ст. 202 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи у зв'язку з наведеними представником відповідача обставинами.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг, просив вимоги останніх задовольнити.

Представник позивача вимоги апеляційних скарг не визнав, доводи, на яких вони ґрунтуються вважає безпідставними, оскаржувані судові рішення законними, у зв'язку з чим просив залишити їх без змін, апеляційні скарги - без задоволення,

07.07.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення щодо апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ДП «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/17369/20.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.07.2019 між ДП «Гарантований покупець» (у тексті договору - гарантований покупець) та ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» (у тексті договору - виробник за «зеленим» тарифом) було укладено договір № 451/01 (далі - договір), за умовами якого виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2.3. договору виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

У п. 2.4. договору сторони погодили, що виробник за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у національній валюті України.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробника за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.

Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 7 Порядку.

Згідно з п. 3.3 договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

В п. 7.4 договору сторони також погодили строк дії договору та вказали, якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, та Регулятором вже встановлено йому «зелений» тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).

Постановою НКРЕКП № 1229 від 25.06.2019 ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» було встановлено «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01.01.2030.

Так, за спірний період ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» як виробнику за «зеленим» тарифом встановлено наступні тарифи:

- постановою НКРЕКП № 3111 від 24.12.2019 «Про встановлення «зелених тарифів на електричну енергію та надбавки до «Зелених тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб'єктів господарювання» з 01.01.2020 було встановлено у розмірі 395,34 коп./кВт*год (без ПДВ);

- постановою НКРЕКП № 723 від 25.03.2020 було встановлено тариф для ТОВ «Енерджі Рей» у розмірі 425,36 коп.кВт*год (без ПДВ), що діяв з 01.04.2020;

- постановою НКРЕКП № 1245 від 30.06.2019 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотриманням рівня використання обладнання українського виробництва для суб'єктів господарювання» з 01.07.2020 було встановлено «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену суб'єктами господарювання, що використовують альтернативні джерела енергії, зокрема для ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» у розмірі 451, 20 коп./кВт*год (без ПДВ);

- постановою НКРЕКП № 1497 від 01.08.2020 було змінено розмір «зеленого» тарифу на електричну енергію та з 01.08.2020 встановлено для позивача у розмірі 383,52 коп./кВт*год (без ПДВ);

- постановою НКРЕКП № 1787 від 30.09.2020 було встановлено новий розмір «зеленого» тарифу на електричну енергію, вироблену суб'єктами господарювання на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії та з 01.10.2020 для ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» визначений розмір 421, 29 коп./кВт*год (без ПДВ).

Згідно з п. 10.1 Порядку до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Пунктом 10.4 Порядку передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного акта купівлі-продажу.

Згідно з п. 8.3 Порядку фактичний обсяг відпущеної/відібраної продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.

Посилаючись на те, що в порушення умов укладеного договору відповідач не виконав у повному обсязі зобов'язань з оплати електричної енергії у період з березня по липень та за вересень 2020 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції, та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані як загальними положеннями ЦК України та ГК України, так і нормами спеціального Закону України «Про ринок електричної енергії» та низкою підзаконних нормативних актів.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за поставлену електричну енергію та застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 714 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 275 ГК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Отже, укладення ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» та ДП «Гарантований покупець» договору №451/01 від 22.07.2019 було спрямоване на отримання останнім електричної енергії та одночасного обов'язку по здійсненню її оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного між сторонами договору у період березень-липень та вересень 2020 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято електроенергію на суму 24 808 074,64 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 3236809,88 грн, від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 4 652 107,87 грн, від 31.05.2020 за травень 2020 року на суму 3 987 147,70 грн, від 30.06.2020 за червень 2020 року на суму 4 701 686,14 грн, від 31.07.2020 за липень 2020 року на суму 4 951 176,42 грн, від 30.09.2020 за вересень 2020 року на суму 3 279 146,63 грн, які підписані сторонами без зауважень та заперечень.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ч.ч.6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до частини 5 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 3.2., 3.3 договору сторони погодили, що розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.

Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.

Відповідно до п.10.1 Порядку у новій редакції до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Згідно з пунктом 10.4 Порядку у новій редакції після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

На підставі наведеного, суд першої інстанції вірно встановив та дійшов правильного висновку, що виходячи з положень договору та приписів діючого законодавства, остаточний розрахунок за отриману у спірному періоді електричну енергію відповідач повинен був здійснити після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Вартість послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за березень 2020 року затверджена Регулятором Постановою НКРЕКП від 29.04.2020 № 902, а відтак, відпущена ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» електроенергія за березень 2020 року мала бути сплачена у повному обсязі ДП «Гарантований покупець», враховуючи святкові дні (1 травня 2020 року) в строк до 04.05.2020.

Вартість послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за квітень 2020 року була затверджена Регулятором Постановою НКРЕКП від 27.05.2020 № 995, а відтак, відпущена ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» електроенергія за квітень 2020 року мала бути сплачена у повному обсязі ДП «Гарантований покупець» в строк до 29.05.2020.

Вартість послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за травень 2020 року затверджена Регулятором Постановою НКРЕКП від 24.06.2020 № 1211, а тому відпущена ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» електроенергія за травень 2020 року мала бути сплачена у повному обсязі ДП «Гарантований покупець» в строк до 26.06.2020.

Вартість послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за червень 2020 року затверджена Регулятором Постановою НКРЕКП від 22.07.2020 №1435, а відтак, відпущена ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» електроенергія за червень 2020 року мала бути сплачена у повному обсязі ДП «Гарантований покупець» в строк до 24.07.2020.

Вартість послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за липень 2020 рокузатверджена Регулятором Постановою НКРЕКП від 19.08.2020 № 1600, а відтак, відпущена ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» електроенергія за липень 2020 року мала бути сплачена у повному обсязі ДП «Гарантований покупець» в строк до 21.08.2020.

Вартість послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії за вересень 2020 року затверджена Регулятором Постановою НКРЕКП від 21.10.2020 № 1937, а відтак, відпущена ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» електроенергія за вересень 2020 року мала бути сплачена у повному обсязі ДП «Гарантований покупець» в строк до 23.10.2020.

Як вбачається із здійсненого позивачем розрахунку:

- за березень 2020 року було продано 682284,000 кВт/год на загальну вартість проданої електроенергії 3 236 809, 88 грн з ПДВ, відповідачем оплачено 1 510 828, 88 грн, а заборгованість становить 1 725 981, 00 грн;

- за квітень 2020 року було продано 911406,000 кВт/год на загальну вартість проданої електроенергії 4 652 107, 87 грн разом з ПДВ, відповідачем оплачено 223 475,50 грн, а заборгованість становить 4 428 632, 37 грн;

- за травень 2020 року було продано 781132,000 кВт/год на загальну вартість проданої електроенергії 3 987 147, 70 грн разом з ПДВ, відповідачем оплачено 189 379, 30 грн, а заборгованість становить 3 797 768, 40 грн;

- за червень 2020 року було продано 921119,000 кВт/год на загальну вартість проданої електроенергії 4 701 686, 14 грн разом з ПДВ, відповідачем оплачено 180 802, 42 грн, а заборгованість становить 4 520 883, 72 грн;

- за липень 2020 року було продано 914446,000 кВт/год на загальну вартість проданої електроенергії 4 951 176, 42 грн разом з ПДВ, відповідачем оплачено 175 506, 95 грн, а заборгованість становить 4 777 669, 47 грн;

- за вересень 2020 року було продано 712511,000 кВт/год на загальну вартість проданої електроенергії 3 279 146, 63 грн разом з ПДВ, відповідач оплатив 1 984 053, 13 грн, а заборгованість становить 1 295 093, 50 грн.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, при розрахунку суми основного боргу позивачем враховано не всі оплати, проведені відповідачем.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив 234 384, 54 грн після подання позовної заяви (10 та 11 листопада 2020 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що частина боргу за вересень 2020 року була погашена лише після подання позовної заяви на суму 234 384, 54 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі в цій частині.

Крім того, до подання позову до суду відповідачем було сплачено 1 060 708, 96 грн, яку не враховано у розрахунку позивача, тобто відповідачем здійснено оплату за вересень 2020 року у повному обсязі на загальну вартість проданої електроенергії 3 279 146, 63 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом, останній допустив порушення взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, оскільки не розраховувався за нього ані у встановлений пунктом 10.4 Порядку строк, ані станом на час ухвалення оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим, з урахуванням вищевказаних часткових оплат, заборгованість відповідача перед позивачем за актами купівлі-продажу електроенергії за березень-липень 2020 року становить 19 250 934,96 грн, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу підлягає задоволенню частково у вказаній сумі. В частині стягнення заборгованості за вересень 2020 року на суму 1 060 708, 96 грн судом правомірно відмовлено.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за відпущену електричну енергію позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 347 565, 45 грн штрафу та 696 833, 25 грн пені, нарахованої за період з 01.08.2020 по 30.10.2020.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 4.6 договору передбачено, що гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за «зеленим» тарифом.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, враховуючи встановлений факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати електричної енергії та ненадходження належних коштів понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом у відповідності до порядку оплати, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий є правильним, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 347 565, 45 грн штрафу.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що такий зроблений без урахування того, що пеня не нараховується на день, в який відбулося погашення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з розрахунком пені, здійсненим судом першої інстанції та зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення відповідної позовної вимоги частково, а саме, в сумі 695 611, 65 грн. В іншій частині даної позовної вимоги необхідно відмовити.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної оплати відпущеної позивачем електричної енергії були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 172 630, 97 грн 3% річних та 82 979,13 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат є правомірним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначені позивачем періоди (з 01.08.2020 по 30.10.2020), судом першої інстанції правильно встановлено, що такий є невірним, а відтак, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 172 436, 06 грн, а в іншій частині даної позовної вимоги - відмові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий є правильним, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 82 979,13 грн інфляційних втрат.

При цьому, посилання апелянта на неправомірність стягнення інфляційних втрат з огляду на те, що в основу формули розрахунку «зеленого» тарифу на кожен період постачань входить середній курс гривні до євро за відповідні 30 календарних днів, а у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають з огляду на відновлення таких втрат еквівалентом іноземної валюти, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії, за якими виникла заборгованість перед позивачем, визначено тарифи та вартість відпущеної електричної енергії лише у національній валюті - гривні без визначення еквіваленту в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявив клопотання про зменшення розміру стягнення з нього штрафних санкцій, водночас, в апеляційній скарзі та у поданому суду апеляційної інстанції клопотанні про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат просить зменшити їх розмір до 1 грн, посилаючись на специфіку правовідносин сторін, фінансовий стан відповідача, характер його діяльності, що не пов'язана з отриманням прибутку, а зумовлена виключно виконанням спеціальних обов'язків, а також з урахуванням поведінки позивача, що спрямована лише на отримання додаткового прибутку за рахунок державного підприємства.

Так, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Водночас, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не сплачено основну суму заборгованості, крім того, відповідачем не доведено наявності обставин тяжкого фінансового стану відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.

Крім того, в даній ситуації, договір укладений між сторонами за типовою формою, яка затверджена Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 за № 641, тобто розмір штрафних санкцій врегульований нормативно-правовим актом.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів явної неспіврозмірності неустойки, 3% річних та інфляційних втрат наслідкам порушення зобов'язання, а також незазначення відповідачем під час розгляду справи обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для їх зменшення, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права щодо стягнення їх у вищевказаному розмірі, який відповідає вимогам законодавства, умовам договору та є арифметично правильним.

Стосовно доводів апеляційної скарги ДП «Гарантований покупець» про те, що оплата вартості електричної енергії за «зеленим» тарифом залежить від надходження коштів від НЕК «Укренерго», яке неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Колегія суддів зазначає, що саме лише посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов'язань, в тому числі в частині здійснення своєчасної оплати вартості прогнозного обсягу виробництва електричної енергії за «зеленим тарифом».

Крім того, колегія суддів зазначає, що укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе обов'язок купувати усю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, у тому числі Порядку.

Також підлягають відхиленню посилання відповідача на те, що виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем встановлено на законодавчому рівні та повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років.

Так, відповідно до пункту 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії» від 21.07.2020, що набрав чинності 01.08.2020, Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом з метою погашення заборгованості державного підприємства "Гарантований покупець" перед суб'єктами господарювання, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, що утворилась станом на 1 серпня 2020 року, доручено розробити та подати до Верховної Ради України законопроект щодо відшкодування такої заборгованості протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років.

Проте, наразі відсутній будь-який нормативний акт, який би на законодавчому рівні встановлював інший порядок та спосіб виконання зобов'язань відповідача перед позивачем, ніж передбачено Договором та Порядком.

Враховуючи вищевикладене, доводи апелянта щодо неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/17369/20 судом апеляційної інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та вищевикладені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 19 250 934, 96 грн, 3% річних в розмірі 172 436, 06 грн, інфляційних втрат в розмірі 82 979, 13 грн, пені в розмірі 695 611, 65 грн та штрафу в розмірі 1 347 565, 45 грн.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/17369/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ДП «Гарантований покупець» має бути залишена без задоволення.

Разом з тим, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення у справі, колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта про наявність підстав для його скасування, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати; суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви; додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, у даній справі рішення суду першої інстанції від 19.03.2021 було ухвалено у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін, тоді як в порушення наведених приписів частини 3 статті 244 ГПК України, приймаючи додаткове рішення від 13.04.2021, місцевий господарський суд розглянув заяву ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» про розподіл судових витрат без повідомлення (виклику) учасників справи, не призначаючи таку заяву до розгляду у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апелянта про позбавлення його судом можливості надати свої заперечення щодо заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правову допомогу, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд поданого ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

За приписами п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення у даній справі як такого, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, та наявність підстав для розгляду поданого ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу з урахуванням викладених в апеляційній скарзі заперечень ДП «Гарантований покупець» щодо його задоволення.

За приписами ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач зазначив, що у зв'язку з розглядом справи, він очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 200 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

В якості доказів понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем до клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу додано копії наступних документів:

- договору про надання правничої допомоги № 29/10-1 від 29.10.2020, укладеного між Адвокатським об'єднанням «КД-ГРУП» та ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ», за умовами якого вартість послуг адвокатського об'єднання складає 200 000,00 грн;

- угоди до договору про надання правничої допомоги № 29/10-1 від 29.10.2020 про встановлення вартості послуг;

- рахунку № 1 від 09.11.2020;

- платіжного доручення № 392 від 09.11.2020 на суму 100 000,00 грн;

- Акту № 1 від 19.03.2021 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/10-1 від 29.10.2020, відповідно до якого адвокатське об'єднання надало, а клієнт прийняв правову (правничу) допомогу на загальну суму 200 000, 00 грн;

- рахунку № 2 від 22.02.2021;

- платіжного доручення № 495 від 17.03.2021 на суму 100 000,00 грн;

- ордеру на надання правничої допомоги Серія АЕ № 1046455 від 04.12.2020 (адвокат Дробот Є.С.);

- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Дробот Є.С. від 19.10.2009 № 2058.

Також в матеріалах справи наявні копії ордеру на надання правничої допомоги Серія АЕ № 1043203 від 25.11.2020 (адвокат Левковська К.Ю.) та ордеру на надання правничої допомоги Серія АА № 1082411 від 18.01.2021 (адвокат Чайка Ю.М.).

У клопотанні про відшкодування витрат на правничу допомогу також наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами АО «КД-ГРУП» Дробот Є.С., Левковською К.Ю. та Чайкою Ю.М. з метою представництва інтересів позивача у даній справі, з визначенням їх вартості з урахуванням витраченого адвокатом часу на їх виконання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, вказаними доказами підтверджується надання зазначеним адвокатом позивачеві послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатським об'єднанням та клієнтом розмірі, а також здійснення оплати за вказані послуги у сумі 200 000,00 грн.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак, заперечуючи в апеляційній скарзі проти відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, відповідач не надав доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі на спростування правильності розрахунків позивача, виходячи з встановленого в договорі фіксованого розміру вартості послуг, чи ненадання адвокатом заявлених до відшкодування послуг.

Посилання апелянта на те, що позовна заява була підписана безпосередньо керівником ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ», а не відповідним адвокатом, що, на його думку, свідчить про ненадання доказів підготовки від імені клієнта позовної заяви, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що надання такої послуги адвокатським об'єднанням позивачеві підтверджується підписаним між ними актом № 1 від 19.03.2021 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/10-1 від 29.10.2020.

Крім того, колегією суддів враховано, що договір про надання правничої допомоги було укладено між Адвокатським об'єднанням «КД-ГРУП» та ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» 29.10.2020, а позовна заява підписана 09.11.2020, тобто після підписання такого договору, що виключає сумніви у наданні вказаної послуги саме на виконання його умов.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких заявлені позивачем, були включені виключно ті роботи, що були необхідними для розгляду даної справи судом першої інстанції. Витрати по жодним іншим роботам адвоката не включалися позивачем до розрахунку судових витрат.

Таким чином, відповідачем, відповідно до ст. 126 ГПК України, не доведено належними та допустимим доказами неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, з урахуванням часу здійснення представництва адвокатами інтересів позивача у даній справі, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 200 000,00 грн.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у даній справі позовні вимоги задоволено частково, з огляду на приписи п. 3 ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правову допомогу мають бути відшкодовані позивачу відповідачем пропорційно до розміру задоволених вимог.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі № 910/17369/20 підлягає скасуванню з постановленням нового додаткового рішення про стягнення з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «ЕНЕРДЖІ РЕЙ» суми понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 188 650,02 грн, а відтак, апеляційна скарга ДП «Гарантований покупець» на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі №910/17369/20, з огляду на відмову в задоволенні вказаної апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/17369/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/17369/20 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі № 910/17369/20 задовольнити частково.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі № 910/17369/20 скасувати, ухваливши нове додаткове рішення в наступній редакції:

«Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Рей» про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Рей» (52042, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Любимівка, вул. Східна, 23; ідентифікаційний код 42355644) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 188 650 (сто вісімдесят вісім тисяч шістсот п'ятдесят) грн 02 коп.

У задоволенні решти заяви відмовити.»

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/17369/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.07.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз