вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 910/17184/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Коляди В.М. самопредставництво;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 (повний текст складено 25.03.2021)
у справі №910/17184/20 (суддя Мельник В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД"
до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 7 156 667,84 грн,
У листопаді 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" (далі - відповідач) та просило стягнути з відповідача 7 156 667,84 грн, у тому числі: 6 184 399,20 грн основного боргу за поставлений товар, 432 907,94 грн штрафу за абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, 309 219,96 грн штрафу за п.66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, 137 374,76 грн - 3% річних та 92 765,98 грн інфляційних втрат коштів. Також просив нараховувати для стягнення 3% річних за період з 03.11.2020 і до моменту виконання рішення суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами укладений договір на постачання товару №53-123-01-19-05934 від 18.11.2019, на виконання якого позивач поставив відповідачу двома партіями (29.11.2019, 29.11.2019) товар (два автобуси МАЗ) на загальну суму 6 184 399,20 грн, однак відповідач отриманий товар не оплатив у встановлений договором строку, у зв'язку із чим позивачем були нараховані штраф, 3% річних та інфляційні втрати коштів.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на значене зростання простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед ДП НАЕК "Енергоатом", суттєве зменшення обсягу відпущеної електроенергії і кризу неплатежів, тому вважав, що він звільняється від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань; нарахування штрафу 5% згідно п.66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення є незаконним та не передбачено договором; нарахування штрафу у розмірі 7% суперечить змісту п. 4.1 договору, оскільки вказаний штраф застосовується до постачальника; заперечив проти розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу; також навів дати реєстрації податкової накладної та проходження вхідного контролю, з якими пов'язані строки здійснення оплати.
У процесі розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, з доданою новою редакцією позовної заяви, у якій він просив стягнути з відповідача 7 078 732,75 грн, у тому числі: 6 184 399,20 грн основного боргу за поставлений товар, 309219,96 грн штрафу за п.66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, 185601,41 грн - 3% річних та 399512,18 грн інфляційних втрат коштів. Також просив нараховувати для стягнення 3% річних за період з 20.02.2021 і до моменту виконання рішення суду.
Заява була прийнята судом до розгляду і позовні вимоги розглядались з її врахуванням.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 березня2021 року позов задоволено частково.
З Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект Лтд" основну заборгованість в розмірі 6184399 грн. 20 коп., штраф в розмірі 309219 грн. 96 коп., 3 % річних в розмірі 185601 грн. 41 коп., інфляційні втрати в розмірі 399512 грн. 18 коп., судовий збір в розмірі 108050 грн.01 коп.
В іншій частині відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення частково та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у стягненні штрафу 5% в розмірі 309219,96 грн та зменшити суму стягнення 3% річних до 185094,50 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки умовами договору визначено, що пеня за несвоєчасну оплату не нараховується і в умовах договору відсутні посилання щодо можливості нарахування штрафу 5% відповідно до Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, тому нарахування штрафу є незаконним; умовами договору передбачено, що оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ та виконання постачальником умов пунктів 3.2, 5.1 Договору, а тому початок відліку строк починає свій перебіг від останньої події, якою у даному випадку є дата проходження вхідного контролю (16.12.2019), отже судом невірно визначено граничний термін оплати за умовами договору, що вплинуло на правильність розрахунку 3% річних; також судом невірно визначено суму стягнення судового збору, оскільки позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог і судовий збір мав розраховуватись зі зменшеної ціни позову.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти їх задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 №888, не втратило чинність, є частиною законодавства України і поширюється на правовідносини сторін; 3% річних розраховані вірно, оскільки вхідний контроль не може бути пізніше дати підписанні актів (видаткових накладних), тому строк оплати за умовами договору обраховується з дати реєстрації податкових накладних (13.12.2019), а з 20.02.2020 обліковується прострочення оплати товар; судовий збір стягнутий судом в більшій сумі, що є математичною помилкою, яка може бути вправлена судом з власної ініціативи або за заявою учасників справи.
Позивач представника у судове засідання не направив, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
За клопотанням представника відповідача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.
Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 13 вересня 2019 року Відокремлений підрозділ "Южно-Українська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у системі "Prozorro" оголосив тендер у формі аукціону з придбання "Товар - код CPV 34120000-4 по ДК 021:2015 - Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб (Автобуси)", переможцем якого було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект Лтд".
18 листопада 2019 року між відповідачем, як покупцем, та позивачем, як постачальником, був укладений договір на постачання товару №53-123-01-19-05934, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю, а покупець зобов'язався прийняти і сплатити товар - код CPV 34120000-4 по ДК 021:2015 - Мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб (автобуси), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації №1 (Додаток до договору N° 1), що є невід'ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2019 року (далі - договір).
Загальна вартість товару є твердою та складає: разом: 5 987 000,00 грн. без ПДВ крім того ПДВ 20 % : 1 197 400,00 грн. Всього з ПДВ: 7 184 400,00 грн (п.2.1 договору).
Пунктом 2.2 встановлено, що за даним договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 (Додаток до договору № 1) та виконання Постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Відповідно до п. 3.1 договору постачання протягом 90 днів з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.11.19 р. на умовах: DDP м. Южноукраінськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов'язковою присутністю представника постачальника.
Відповідно до п. 11.1.1 Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Згідно Специфікації №1 позивач мав поставити два автобуси МАЗ 232162.
29.11.2019 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до договору відповідно до якої, на підставі листа постачальника, було змінено ціну договору та встановлено її у розмірі саме 6 184 399,20 грн.
На виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 6 184 399,20 грн, що підтверджується видатковими накладними від 29.11.2019 №-А-110 та №-А-111, які підписані представниками обох сторін без зауважень щодо якості товару, підписи скріплені печатками.
Також обома сторонами були підписані акт №1 та акт №2 приймання-передачі техніки від 29.11.2019, у якому зазначено, ці акти підтверджують відсутність зауважень та претензій щодо зовнішнього вигляду, комплектації і технічного стану товарів.
Позивачем були складені податкові накладні по поставленому товару,які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.12.2019, що підтверджується квитанціями про реєстрацію, а відповідачем 16.12.2019 був оформлений ярлик на гідну продукцію №1-701-19 щодо проходження вхідного контролю.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.
Однак, в порушення умов договору, відповідач отриманий товар не оплатив, у зв'язку із чим виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 6 184 399,20 грн, що відповідачем не заперечувалось ні у суді першої інстанції, ні у апеляційній скарзі.
23 березня 2020 року позивач направив відповідачу претензію щодо сплати боргу в сумі 6 184 399,20 грн, а також штрафу у розмірі 7% в сумі 432907,94 грн, штрафу в розмірі 5% в сумі 309 219,96 грн, 85500,16 грн процентів за незаконне користування коштами та 23825,14 грн 3% річних, однак відповідач вимоги претензії не виконав.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 6 184 399,20 грн основного боргу за поставлений товар, 432 907,94 грн штрафу за абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, 309 219,96 грн штрафу за п.66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, 137 374,76 грн 3% річних та 92 765,98 грн інфляційних втрат коштів.
Однак в процесі розгляду справи позивач відмовився від вимог про стягнення 432 907,94 грн штрафу за ст. 231 ГК України, збільшив період нарахування 3% річних і інфляційних втрат та у поданій новій редакції позовної заяви просив суд стягнути з відповідача 6 184 399,20 грн основного боргу за поставлений товар, 309219,96 грн штрафу за п.66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, 185 601,41 грн 3% річних та 399512,18 грн інфляційних втрат коштів. Також просив нараховувати для стягнення 3% річних за період з 20.02.2021 і до моменту виконання рішення суду.
За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат коштів є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, а щодо вимоги про нарахування для стягнення 3% річних за період з 20.02.2021 і до моменту виконання рішення, то суд прийшов до висновку про її необґрунтованість.
Відповідач у апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу, посилаючись на те, що його нарахування не передбачено умовами договору, та в частині розміру стягнутої суми 3% річних, посилаючись на те, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання грошового зобов'язання, який за доводами відповідача повинен, у даному випадку, обліковуватись з врахуванням дати проведення вхідного контролю, а судом ці доводи відповідача необґрунтовано відхилені.
Частинами 1, 2 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми основного боргу та інфляційних втрат коштів, апеляційний господарський суд встановив, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за правовою природою є договором поставки, а предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення вартості поставленого товару та застосування наслідків порушення строків оплати за поставлений товар.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат коштів.
Щодо позовних вимог про застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань, то апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема, видатковими накладними, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 6 184 399,20 грн. Відповідач, у свою чергу, визнав факти отримання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Пунктом 2.2 встановлено, що за даним договором оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 (Додаток до договору № 1) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 5.1 цього Договору.
Пунктом 3.2 договору визначено, що з товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну, податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, документи підтверджуючі якість продукції, сертифікат відповідності, сертифікат країни походження, комплект технічної документації по експлуатації, комплект технічної документації для державної реєстрації.
За пунктом 5.1 договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і П-7 "Про порядок приймання продукції по якості", СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вихідного контролю продукції АЕС".
З огляду на наведені умови договору, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що обов'язок з оплати товару для відповідача настає у випадку не лише з самого факту його поставки, а й надання постачальником необхідного пакету документів та, зокрема, податкових накладних з квитанціями про їх реєстрацію.
З матеріалів справи вбачається, що реєстрація податкових накладних відбулась 13.12.2019, що відповідачем визнається, отже, перебіг строку на оплату, визначеного пунктом 2.2 розпочався саме із вказаної дати, що вірно враховано позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог та у новій редакції позовної заяви.
Посилання відповідача на те, що вхідний контроль було проведено лише 16.12.2019 і з цієї дати має обраховуватись початок перебігу строку оплати, відхиляється апеляційним господарським судом, оскілки вхідний контроль має проводитись саме відповідачем (покупцем), а не позивачем (постачальником) і умовами договору не встановлений термін його проведення, отже, відповідач може відтерміновувати проведення вхідного контролю, ухиляючись від оплати отриманого товару і вказана подія може не настати (аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №910/16199/18).
За встановлених обставин та враховуючи наведені умови договору, апеляційний господарський суд погоджується із доводами позивача та висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок оплати у позивача виник 13.12.2019 , граничний строк оплати - по 19.02.2020, а виконання зобов'язання є простроченим з 20.02.2020.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлені пунктом 2.2 договору строки відповідач оплату товару не здійснив.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлені до стягнення 185 601,41 грн - 3% річних нарахованих за період з 20.02.2020 по 19.02.2021 (дату подання нової редакції позовної заяви). Перевіривши розрахунок 3% річних апеляційний господарський суд встановив, що він зроблений арифметично та методологічно правильно, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про те, що ці позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Крім цього, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 309219,96грн штрафу у розмірі 5% від вартості неоплаченого товару на підставі пункту 66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 №888.
Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади цивільно-правової відповідальності.
За частинами 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У частині 1 статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, норми Господарського кодексу України передбачають як право сторін встановити у договорі розмір неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеню), так і право застосовувати погоджені у договорі штрафні санкції у певному розмірі, обчисленому від вартості товару.
Умовами пункту 2.2 договору сторони встановили, у тому числі, що пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Розділом 4 договору сторони визначили види та обсяги відповідальності сторін за порушення умов договору, а саме:
- сплату постачальником пені у розмірі 0,1% за порушення строків постачання товару та штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленого товару у разі прострочення понад 30 днів (п.4.1);
- сплату постачальником штрафу у розмірі 20% у разі порушенням умов договору стосовно якості або комплектності товару (п.4.2);
- обов'язку постачальника відвантажити новий товар, у разі якщо товар виявиться невідповідним умовами договору (п.4.3);
- сплату постачальником штрафу у розмірі 20% суми договору у випадку односторонньої відмовити постачальника від виконання договору (п.4.4);
- право покупця зменшення ціни договору на суму ПДВ у випадку ненадання постачальником у встановлений термін електронної податкової накладної (п.4.5);
- сплату кожною із винних сторін не менше 10% вартості товару у разі порушення вимог антикорупційного законодавства (п.п.4.6-4.12).
Отже, сторони у цьому випадку діяли у межах закону, а саме, скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини щодо господарсько-правової відповідальності постачальника шляхом нарахування пені і штрафів за вказані конкретні порушення негрошових зобов'язань, визначили відповідальність обох сторін за порушення антикорупційного законодавства, та звільнили покупця від сплати пені за порушення строків розрахунків.
Частиною 5 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами існував спір щодо встановлення чи не встановлення штрафних санкцій, а приймаючи участь у публічних торгах позивач добровільно погодився на всі умови договору.
Також у договорі сторони не зазначили, що на правовідносини сторін поширює дію Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 №888, а вказане Положення не є законом, в розумінні статті 231 ГК України, тому нарахування штрафу у розмірі 309 219,96 грн на підставі Положення суперечить умовам договору, не відповідає нормам чинного господарського законодавства, і ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо посилань позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2019 року №910/4930/18, від 18.06.2020 року №910/4450/19, від 05.06.2019 року №910/4927/18, то вони не підлягають застосуванню у даному випадку, оскільки вказані постанови були прийняті за інших фактичних обставин справи, зокрема, зі змісту вказаних постанов вбачається, що сторони у договорах зазначили, що "у всьому іншому, що не передбачено цим договором, сторони керуються вимогами нормативних документів ПАТ "Укрзалізниця", Положенням про постачання продукції виробничо-технічного призначення №888, Інструкцій П-6, П-7 та ІНКОТЕРМС редакції 2010 року"; "у всьому іншому, що не передбачено умовами цих договорів, відносини сторін регулюються нормами Цивільного, Господарського, Господарського процесуального кодексів, Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" (у редакції 2010 року), Положенням про постачання продукції."
Таким чином, сторони у вказаних справах, на відміну від даної справи, погодили у договорах можливість поширення Положення на їх правовідносини, що не врегульовані умовами договорів.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19 березня 2021 року прийняте із невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає зміни в частині стягнення 309219,96 грн штрафу, з відмовою у позові в цій частині.
У зв'язку зі зміною рішення апеляційним господарським судом здійснено новий розподіл витрат по сплаті судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати останнього на сплату судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог скарги, що становить 6 957,44 грн.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" задовольнити частково.
2. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 19 березня 2021 року, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"1. Задовольнити позовні вимоги частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд.3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект Лтд" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 108, кВ. 14, ідентифікаційний код 23521635) основну заборгованість в розмірі 6 184 399 (шість мільйонів сто вісімдесят чотири тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн 20 коп., 3 % річних в розмірі 185601 (сто вісімдесят п'ять тисяч шістсот одну) грн 41 коп., інфляційні втрати в розмірі 399512 (триста дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот дванадцять) грн 18 коп., судовий збір в розмірі 101 542 (сто одна тисяча п'ятсот сорок дві) грн 69 коп.
3. В іншій частині позову відмовити."
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект Лтд" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 108, кВ. 14, ідентифікаційний код 23521635) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд.3, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, промзона, ідентифікаційний код 20915546) - 6 957 (шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 44 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказу доручити Господарського суду міста Києва.
5. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12.07.2021.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко