Справа № 357/2998/21
2-др/357/119/21
Категорія
09 липня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., при секретарі - Вангородській О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за заявою відповідача ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-
18.03.2021 року АТ «Універсал банк» звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг від 27.03.2018 року в розмірі 18528,76 грн. станом на 22.12.2020 року та судові витрати в розмірі 2270,00 грн.
08.04.2021 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
28.05.2021 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, відмовлено.
02.06.2021 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на його користь судові витрати пов'язані з розглядом справи у сумі 5000,00 грн.
07.07.2021 року представник позивача, за довіреністю Мєшнік Костянтин Ігорович , подав до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, яке обґрунтоване тим, що 02.06.2021 року боржником подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №357/2998/21, однак, правові підстави для задоволення такої заяви відсутні, оскільки відповідач не подав до суду відповідну заяву ні до закінчення судових дебатів у справі, ні після ухвалення рішення суду з обов'язковим поданням до суду доказів зазначених у ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Тобто відповідач не виконав свій обов'язок у процесуальний строк. Також, заява не була подана відповідачем до суду на не була надіслана позивачу. Отже, присутні правові підстави для залишення без розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у зв'язку з стягненням витрат на правову допомогу. Водночас до заяви про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 357/2998/21 не додані первинні документи, які підтверджують проведення оплати боржника на користь його представника, тобто відсутнє документальне підтвердження понесених витрат боржником первинними документами. Квитанція, акт, розрахунок не є первинними документами і не підтверджують юридичний факт сплати коштів на користь його представника. За змістом ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Разом з тим звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. За таких обставин не вбачаються підстави для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки представником відповідача не зазначено та не доведено документально на основі первинних документів витрат на правову допомогу. Крім того, боржником були явно завищені дані, вказані у документах долучених до заяви про ухвалення додаткового рішення. Так, відзив, який був надісланий до суду має 5 сторінок тексту, одна з яких взагалі складає прохальну частину та додатки. Заперечення на відповідь на відзив який був надісланий до суду має 4 сторінок тексту, одна з яких взагалі складає прохальну частину та додатки.Отже, фактично правова допомога була надана відповідачу у написанні відзиву, адвокат відповідача бере участь в подібних процесах, має розроблені зразки документів, а отже робота полягає в тому, щоб просто змінити найменування клієнта і відправити конверт правильному адресату. Оскільки відповідач не виконав свій обов'язок у процесуальний строк, тому, присутні правові підстави для залишення без розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення. Також, не вбачаються підстави для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки представником відповідача не зазначено та не доведено документально на основі первинних документів витрат на правову допомогу. Крім цього, позивачем була подана апеляційна скарга на рішення суду по цивільній справі № 357/2998/21 за позовом АТ «Універсал банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості. У зв'язку з цим, просив залишити без розгляду заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, матеріали додані до заяви, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Встановлено, що рішенням суду від 28.05.2021 року у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідач на підтвердження стягнення судових витрат у справі надав копію договору про надання правової допомоги від 05.05.2021 року, копію додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги від 05.05.2021 року, копію акту про виконання договору від 01.06.2021 року, розрахунок розміру винагороди адвоката від 01.06.2021 року за договором від 05.05.2021 року, копію квитанції №6 від 01.06.2021 року на суму 5 000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до п. 3 договору про надання правової допомоги від 05.05.2021 року, за виконану роботу клієнт сплачує адвокату винагороду за домовленістю відповідно до додатку №1
Відповідно до додатку №1 договору про надання правової допомоги від 05.05.2021 року сторони домовились про порядок оплати наданої правової допомоги, а саме вартість передбачених договором послуг, що складає 5000,00 грн. Остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 5 днів після ухваленні рішення судом першої інстанції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено фактичні витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №6 від 01.06.2021 року на суму 5000,00 грн., платником коштів є ОСОБА_1 , отримувач - адвокат Невгад О.В., плата за надання правової допомоги. Також, відповідачем подано детальний розрахунок (опис) послуг від 01.06.2021 року та акт про виконання робіт від 01.06.2021 року.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19.
Суд враховує також правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17 та від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
У даній справі відповідач підтвердив обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, яка підлягає розподілу за результатами розгляду справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Так, від представника позивача у порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України (у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами), надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, представник позивача належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу до заперечень не надав.
Представник позивача в своєму запереченні проти ухвалення додаткового рішення у справі, зазначає, що відповідач ні до закінчення судових дебатів у справі, ні після ухвалення рішення суду, з обов'язковим попереднім поданням до суду відповідної заяви, не подав до суду докази зазначені у ч. 8 ст. 141 ЦПК України, тобто відповідач не виконав свій обов'язок у процесуальний строк. Також, заява зазначена у ст. 246 ЦПК України (якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог) не була подана відповідачем до суду на не була надіслана позивачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Отже, при розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, є певні особливості, зокрема, те, що судові дебати, при розгляді справи в такому порядку, не проводяться та суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 22 січня 2021 року у справі №640/11869/20.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15ц вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.
Розгляд даної справи судом проведено у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у строки, визначені ЦПК України - не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, судові дебати у даній справі не проводились. А тому, сторона відповідача мала подати свої докази про понесені судові витрати в межах строку розгляду справи або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач зазначив попередній розрахунок судових витрат у розмірі 8000,00 грн. у своїй першій заяві по суті справи ( відзиві на позовну заяву - а.с. 43-47).
Також, заява про ухвалення додаткового рішення разом з доказами, що підтверджують розмір понесених судових витрат, подана 02.06.2021 року, тобто протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Таким чином, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує, що вказані витрати пов'язані з розглядом справи, їх розмір обґрунтований, приймає до уваги конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, приходить до висновку, про ухвалення додаткового рішення, тому стягує з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. 133, 137, 141, 142, 246, 270, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Заяву відповідача, про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» (ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Додаткове рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання додаткового судового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.
Додаткове рішення складено 09.07.2021 року.
СуддяО. В. Бондаренко