вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/98/21
Справа № 356/659/20
Р І Ш Е Н Н Я (ЗАОЧНЕ)
08.07.2021 року Березанський міський суд Київської області в складі:
Головуючого судді Лялик Р. М.
При секретарях Настич Н. А., Брунько А.В.
З участю позивача ОСОБА_1 .
Представника позивача Косогор О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
До Березанського міського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 значиться особою, місце проживання якої зареєстроване у належному позивачу будинку. Відповідач не проживає за місцем реєстрації свого проживання, а саме по АДРЕСА_1 , з моменту реєстрації місця проживання, у будинку відсутні її речі. Реєстрація ОСОБА_3 у вищезгаданому будинку позбавляє позивача можливості повноцінно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, зокрема, у зв'язку з фактом реєстрації місця проживання відповідачки за вказаною адресою, не дає змоги оформити субсидію на сплату комунальних послуг, що надаються за указаною адресою. Отже, власник (позивач) позбавлена можливості реалізовувати свої правомочності власника майна у зв'язку з обмеженнями, спричиненими фактом реєстрації місця проживання відповідача у належному їй будинку. Як вказує позивач, ОСОБА_3 не є членом її сім'ї, її вселення до будинку відбулося до того часу, як позивач набула право власності на указане нерухоме майно. Позивачу не відомо про існування будь-яких угод про порядок користування жилим приміщенням між відповідачем та попереднім власником нерухомого майна. Відтак, ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, пояснила, що її покійна мати - ОСОБА_4 подарувала їй будинок по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 , яка є її племінницею, у вказаному будинку зареєстрована, але не проживає з 2014 року.
Допитана в судовому засіданні відповідно до ст. 234 ЦПК України як свідок позивач ОСОБА_1 надала показання, про те, що вона стала власником будинку по АДРЕСА_1 , в травні 2020 року та постійно там проживає. Від покійної матері дізналась, що відповідач ОСОБА_3 нелегально зареєструвалась у вказаному будинку, мати дізналась про це випадково. Коли відповідач ходила до школи, то була ще не зареєстрована в будинку. Закінчивши школу у 2014 році, ОСОБА_3 переїхала, речей її в будинку немає та вона не мала наміру в ньому проживати.
Представник позивача адвокат Косогор О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, обґрунтовуючи їх доводами, викладеними в позовній заяві, зазначила, що відповідач ОСОБА_3 не проживає в будинку по АДРЕСА_1 протягом 7 років. У зв'язку з тим, що остання там зареєстрована, це позбавляє можливості позивача повноцінно розпоряджатися своїм майном та ускладнює отримання субсидії.
Крім того, за клопотанням представника позивача в судовому засіданні були допитані свідки.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надала показання, що ОСОБА_3 не проживає в будинку по АДРЕСА_1 з 2014 року, після закінчення школи. Їй це відомо тому, що вона проживає через два будинки від будинку позивача, у якому свідок буває часто і особистих речей ОСОБА_3 там немає, востаннє її бачила років 3-4 тому.
Свідок ОСОБА_6 , допитана в судовому засіданні, пояснила, що вона є сестрою покійної ОСОБА_4 . За адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не проживає, після того як у 2014 році закінчила школу. В будинку її речей немає, востаннє бачила її там років 4-5 тому.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином в порядку, встановленому ст. 128 ЦПК України. Причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило.
Від відповідача відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
За таких обставин, суд прийняв рішення про заочний розгляд за наявними матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач проти такого порядку не заперечувала, а належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, не повідомила причини своєї неявки та не подала відзиву.
Заслухавши пояснення позивача, її представника, пояснення свідків, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права вланості: договір дарування серія та номер 210, виданий 21.05.2020 року, приватним нотаріусом Березанського міського нотаріального округу Київської області Тищенком І.В., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 209720336 від 21.05.2020 року (а.с. 10) та договором дарування житлового будинку від 21.05.2020 року, зареєстровано в реєстрі за № 210 (а.с. 8-9).
Як вбачається з відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 05.01.2021 року, отриманих в процесі підготовки справи до судового розгляду в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України у відповідь на запит суду за вих. № 356/659/20/4106/20 від 24.12.2020 року, відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 15.03.2014 року (а.с. 20).
Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 підтверджується і довідкою виконавчого комітету Березанської міської ради за № 1809-1151 від 18.06.2020 року (а.с. 13).
Відповідачка ОСОБА_3 за вказаною вище адресою фактично не проживає з моменту реєстрації, що підтверджується Актами обстеження № 1930 від 19.07.2019 року та № 2980 від 18.06.2020 року, складеними депутатом Березанської міської ради Братком В.Б. (а.с. 11; 12).
Право особи на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Правом власності, як слідує з ч. 1 ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 1,2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За змістом частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (ст. 150 ЖК Української РСР).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 47 Конституції України проголошено право кожного на житло.
У відповідності до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 5 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 у будинку по АДРЕСА_1 не проживає з 2014 року, мешкає в іншому місці, житлом не цікавиться, витрати за нього не несе.
Відповідач не спростувала той факт, що з 2014 року у будинку за вищевказаною адресою не проживала та не цікавилася житлом.
Відповідач не надала суду будь-яких доказів того, що вона не втратила зв'язок із спірним будинком та що їй були створені будь-які перешкоди у користуванні житлом.
Як визначено ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення його порушеного права власності від будь-яких осіб, будь-яким передбаченим законом способом. Визначальним для захисту такого права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 16.11.2016 року по справі № 688/63/15-ц.
Так, судом встановлено, що відповідач з 2014 року, у тому числі на момент набуття права власності позивачем на будинок у травні 2020 року і на момент звернення до суду ОСОБА_1 з позовом у спірному будинку як член сім'ї позивача не проживала, за встановлених судом фактичних обставин спір підлягає вирішенню з підстав статей 383 та 391 ЦК України.
Згідно з роз'ясненнями п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Як встановлено ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, особа має право пред'явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України суд, ухвалюючи судове рішення, зобов'язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється те, що позивач самостійно оплачує комунальні послуги, несе всі витрати з утримання будинку, відповідач не проживає за місцем реєстрації, не зберігає там своїх речей.
Аналізуючи наявні у справі докази суд приходить до висновку, що відповідач втратила право користування спірним житлом, оскільки добровільно залишила жиле приміщення та вчинила дії, що свідчать про втрату нею інтересу до збереження прав користування спірним житлом.
За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наведених вище підстав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею судові витрати у вигляді судового збору у сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 317, 319, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4-5, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354-355 ЦПК України,-
Задовольнити позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , до ОСОБА_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд Київської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Суддя Р. М. Лялик