Єдиний унікальний № 325/261/21 Головуючий в 1 інст. Діденко Є.В.
Провадження № 33/807/501/21 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
2 липня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду за участю ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Каталіна В.В. справу, за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову судді Приазовського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Молочанськ Запорізької області, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік, стягнуто судовий збір, -
Згідно постанови суду першої інстанції, 6 березня 2021 року о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1 по вул. Східній в с. Дівнинське Приазовського району Запорізької області, керуючи автомобілем ВАЗ 2109 д/н НОМЕР_2 , не зупинився на вимогу працівника поліції про зупинку транспортного засобу, поданою за допомогою червоного проблискового маячка. Був затриманий шляхом переслідування на патрульному автомобілі Skoda Rapid д/н НОМЕР_3 . Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху.
Крім того, 6 березня 2021 року о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 2109 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 по вул. Східній в с. Дівнинське Приазовського району Запорізької області з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, почервоніння очей, тремтіння рук), від проходження огляду на місці зупинки для встановлення стану алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу “Drager Alkotest” та проходження в установленому порядку медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з невірним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування своєї скарги вказує, суддя районного суду не дотримався вимог КУпАП, допустив однобічність та неповноту дослідження обставин справи, постановив невмотивоване судове рішення.
Зокрема, апелянт зазначає, що у мотивувальній частині рішення фактично не зазначено формулювання обвинувачення, тобто встановлені судом фактичні обставини вчиненого правопорушення, які суд вважає доведеними.
Водночас суд, порушуючи вимоги ст. 268 КУпАП, розгляд справи проводив без участі особи, яку притягають до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення права на захист, оскільки вказані дії позбавили апелянта дати суду пояснення з приводу занесених до протоколу про адміністративне правопорушення відомостей.
Працівники поліції та районний суд не повідомляли апелянта про час та місце розгляду справи, копію протоколу ОСОБА_1 на руки не видавали.
В матеріалах справи відсутні докази належного сповіщення про розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Інспектором поліції порушено порядок проходження огляду на визначення стану сп'яніння, який встановлено чинним законодавством України, а також відомчими нормативно-правовими актами.
Зазначає, що до протоколу про адміністративне правопорушення надано пояснення свідків, які написані працівником поліції, надані суду як доказ вчинення правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, є ідентичними за їх змістом.
Вважає, що пояснення свідків є недопустимими доказами, оскільки їх письмові пояснення складені працівником поліції, є ідентичними, що є неможливим, оскільки кожна людина приймає події по різному та не можуть давати пояснення в притул до слова, коми і крапки у тексті.
Апелянт вважає, що рапорт працівника поліції, який доданий до матеріалів справи також є неналежним і недопустимим доказом вчинення правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Також наголошує, що в якості ознак алкогольного сп'яніння, в протоколі відображено, що у ОСОБА_1 відчутно різний запах алкоголю, порушення мови, почервоніння очей і тремтіння рук.
Наголошує, що вказані ознаки є результатом дій працівників поліції, які били останнього автоматом в обличчя та забивали ногами з надітими кайданками.
Вказані обставини залишились поза увагою суду внаслідок формального підходу до розгляду справи.
Також, апелянт не згодний з притягненням його до адміністративної відповідальності за ст.122-2 КУпАП, оскільки за аналогічні дії його було вже притягнуто до відповідальності за ст. 185 КУпАП, що підтверджується постановою Приазовського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2021 року.
Просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження через те, що отримав копію постанови тільки 25 травня 2021 року.
Постанову районного суду просить скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянта та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги в повному обсязі та просили постанову судді скасувати та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
Щодо питання про поновлення строків на апеляційне оскарження постанови районного суду, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до вимог ст. 294 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.
В клопотанні апелянт, порушує питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, посилаючись на поважність пропуску цього строку.
Враховуючи, що строк на апеляційне оскарження сплинув 26 квітня 2021 року, а ОСОБА_1 фактично отримав копію постанови лише 25 травня 2021 року, суд апеляційної інстанції доходить висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження і про наявні підстави для його поновлення.
Щодо розгляду справи по суті, апеляційний суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Згідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Зі змісту ст. 283 КУпАП випливає, що постанова суду має бути вмотивованою.
Відповідно до положень ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП ТА ст. 122-2 КУпАП є обґрунтованими та засновані на досліджених в судовому засіданні наступних доказах.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №379272 (а.с.16) зазначено, що 6 березня 2021 року о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1 по вул. Східній в с. Дівнинське Приазовського району Запорізької області, керуючи автомобілем ВАЗ 2109 д/н НОМЕР_2 , не зупинився на вимогу працівника поліції про зупинку транспортного засобу, поданою за допомогою червоного проблискового маячка. Був затриманий шляхом переслідування на патрульному автомобілі Skoda Rapid д/н НОМЕР_3 . Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №379249 (а.с.3) зазначено, що 6 березня 2021 року о 20 годині 30 хвилин ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 2109 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 по вул. Східній в с. Дівнинське Приазовського району Запорізької області з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, почервоніння очей, тремтіння рук), від проходження огляду на місці зупинки для встановлення стану алкогольного сп'яніння за допомогою технічного приладу “Drager Alkotest” та проходження в установленому порядку медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Окрім того, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих правопорушень також підтверджується рапортом працівника поліції (а.с.4, а.с.37), якими вказується, що ОСОБА_1 6 березня 2021 року не зупинився на вимогу працівників поліції та керував транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння.
З письмових пояснень свідків справи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с.5-6), які особисто та власноруч підписали вказані пояснення, вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» та у закладі охорони здоров'я.
Направленням водія ОСОБА_1 на огляд (а.с.7) та актом огляду на стан алкогольного сп'яніння водія (а.с.8), з яких вбачається, що у ОСОБА_1 є ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння очей, різкий запах алкоголю з ротової порожнини та те, що він в установленому поряду відмовився від проходження огляду на місці зупинки і в медичному закладі.
Відеозаписом правопорушення (а.с.12) зафіксовані обставини те, що ОСОБА_1 на вимогу працівників поліції не зупинив свій транспортний засіб, намагався зникнути, працівники поліції тривалий час його переслідували на високій швидкості. Окрім того, вказаним відео також зафіксовані обставини складання протоколів про адміністративні правопорушення та підтверджується відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в присутності двох свідків.
За наведеного доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, є безпідставними, оскільки суд дослідив всі наявні в матеріалах адміністративної справи докази, надав їм належну оцінку, та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаних адміністративних правопорушень.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо міркувань про недопустимість письмових показів свідків, оскільки на відеозаписі події вбачається, що вказані свідки безпосередньо були під час події та бачили, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння.
Таким чином, письмові пояснення свідків повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а тому не можуть бути визнанні недопустимими.
Не впливають на правильність висновків суду щодо вчиненні ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, ст. 122-2 КУпАП, доводи апелянта про те, що до нього було застосовано фізичні заходи впливу, адже застосування таких заходів працівниками поліції регламентовано Законом України «Про Національну поліцію», і перевірка законності їх застосування виходить за межі справи про адміністративне правопорушення.
Щодо доводів апелянта про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи, оскільки стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП або за ст. 122-2 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції ОСОБА_1 неодноразово надсилалися судові повістки (а.с.23, 24), але вони були повернуті до суду.
Окрім того, суд вважає, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд складених відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення (підтверджується особистим підписом у протоколах в графах «зі змістом протоколу ознайомлений, копію отримав, внесені про мене дані - правильні»), розгляду справи в суді (підписом у графі протоколу «ознайомлений з місцем та часом розгляду справи»).
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» у випадку відкладення розгляду справи про адміністративні правопорушення за клопотанням учасників судового розгляду строк накладення адміністративного стягнення, передбачений статтею 38 КУпАП, обчислюється починаючи з дня вчинення адміністративного правопорушення, а при триваючому правопорушенні - починаючи з дня його виявлення. Можливість зупинення цього строку у зв'язку з перенесенням розгляду справи не передбачено, крім випадку, визначеного частиною четвертою статті 277 КУпАП.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним.
Крім того, в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» ( 974_256 ) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд наголошує, що з огляду на принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суди мають проводити розгляд справ за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що розгляд справи за відсутністю ОСОБА_1 не є порушенням прав і свобод останнього.
При цьому, суд звертає увагу, що є доведеним факт невиконання водієм ОСОБА_1 вимоги працівника поліції щодо зупинки транспортного засобу, оскільки вказаний факт підтверджується відеозаписом.
Посилання апелянта на те, що його було вже притягнуто 21 квітня 2021 року за аналогічні дії до адміністративної відповідальності за 185 КУпАП, на думку апеляційного суду є непереконливими, оскільки 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 , тобто раніше, а ніж за ст. 185 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності за невиконання вимоги працівника поліції про зупинку транспортного засобу, тобто за ст. 122-2 КУпАП.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що впливатимуть зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцією факту (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишить місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1987 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, а також ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч.1, 2 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини.
Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Європейський суд з прав людини, практика якого застосовується судами при розгляді справ як джерело права, з приводу забезпечення права на апеляційне оскарження, у справі «Скорик проти України» вказав, що, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Так, під час перегляду справи, було вислухано Марченка О.Ю. та його захисника, оцінено докази у справі та надано обґрунтовані висновки суду про те, що вина ОСОБА_1 в інкримінованих адміністративних правопорушень повністю підтверджується матеріалами справи. Отже, безумовних підстав для скасування постанови суду першої інстанції не встановлено.
Апеляційний суд наголошує, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Враховуючи вказані висновки, суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, ст.122-2 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 36, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєних протиправних діянь.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, задовольнити.
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Приазовського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 10200,00 гривень з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 325/261/21