65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/101/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши подання Приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича (вх. № 2-862/21 від 09.07.2021р.) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа по справі №916/101/21
за позовом: Акціонерного товариства «Мотор-Банк» (пр-кт Моторобудівників, № 54-Б, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 35345213)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арсан» (вул. Бабеля, №34, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 36674886)
про стягнення 199 687,33 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. у справі №916/101/21 позов Акціонерного товариства «Мотор-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Мотор-Банк» прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 169 740 грн. 81 коп., прострочену заборгованість за процентами у розмірі 29 946 грн. 52 коп. та 2 995 грн. 31 коп. судового збору.
14.04.2021 року на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. у справі №916/101/21, яке набрало чинності 13.04.2021р., видано відповідний наказ.
09.07.2021р. за вх.№2-862/21 до Господарського суду Одеської області надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи - ОСОБА_1 до виконання зобов'язань, покладених на неї наказом № 916/101/21, виданим 14.04.2021р. Господарським судом Одеської області.
Подання обґрунтоване тим, що:
- на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича перебуває наказ Господарського суду Одеської області від 14.04.2021р. на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. у справі №916/101/21;
- боржником не виконано в добровільному порядку вимоги виконавчого документу, на момент звернення до господарського суду з відповідним поданням з боржника не було стягнуто жодної суми;
- одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватним виконавцем були направлені запити до установ для з'ясування майнового стану боржника та накладено арешт на все майно, яке належить боржнику та грошові кошти постановами від 06.05.2021р. та 18.05.2021р. ВП№65340327.
Приватним виконавцем перевірено майновий стан боржника, шляхом направлення запитів до реєструючих органів та перевіркою майнового стану боржника за адресою вказаною у виконавчому документі.
Отже, приватний виконавець вказує, що в добровільному порядку вимоги виконавчого документу боржником не виконані. Боржник був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Станом на час подачі подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржник вчиняє дії, що ускладнюють виконання рішення, не подав виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, на прийом до приватного виконавця не з'явився. Все вищевикладене свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення.
Розглянувши подане приватним виконавцем подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України боржника, суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. у справі №916/101/21 позов Акціонерного товариства «Мотор-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Мотор-Банк» прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 169 740 грн. 81 коп., прострочену заборгованість за процентами у розмірі 29 946 грн. 52 коп. та 2 995 грн. 31 коп. судового збору.
На виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. у справі №916/101/21 14.04.2021р. видано відповідний наказ.
З матеріалів справи вбачається, що:
- постановою приватного виконавця від 06.05.2021р. відкрито виконавче провадження ВП№65340327 за виконавчим документом - наказом Господарського суду Одеської області від 14.04.2021р. у справі №916/101/21; боржника, зокрема, зобов'язано виконати вимоги виконавчого документу, перерахувавши кошти на депозитний рахунок приватного виконавця; подати декларацію про доходи та майно;
- постановою приватного виконавця від 06.05.2021р. накладено арешт на все майно, що належить боржнику;
- постановою приватного виконавця від 18.05.2021р. накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках, які належать ОСОБА_1 .
- постановою приватного виконавця від 18.05.2021р. оголошено в розшук майно боржника, зокрема, належне йому на праві власності рухоме майно - транспортні засоби.
- 16.06.2021р. приватним виконавцем було здійснено вихід за адресою реєстрації боржника, про що було складено акт приватного виконавця від 16.06.2021р., з якого вбачається, що за адресою місці реєстрації ОСОБА_1 не виявлено, двері ніхто не відчинив, зі слів сусідів місцезнаходження боржника їм не відомо. 16.06.2021р. було залишено викик приватного виконавця № 4896, яким зобов'язано боржника, зокрема, з'явитись до виконавця 23.06.2021р. о 10:30 год для сплати боргу за вищевказаним виконавчим документим або надання підтверджуючих документів про сплату.
Так згідно інформаційної довідки № 264311797 за боржником будь-яке нерухоме майно не значиться.
Згідно відповіді на запит №: 102373845 від 06.05.2021р. та №: 103337008 від 18.05.2021р. до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи Боржник є - фізичною особою - підприємцем, у боржника відсутні рахунки та його знято з обліку у контролюючих органах.
Згідно відповіді на запит № 102373856 від 06.05.2021р. та № 103337019 від 18.05.2021р. до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, боржнику ОСОБА_1 належить на праві власності рухоме майно - транспортні засоби, а саме: вантажний IVECO, модель DAILI 65C15VH, 2008 року виробництва, номерний знак НОМЕР_2 ; легковий автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель E250CGI, 2011 року виробництва, номерний знак НОМЕР_3 .
У відповіді Державної прикордонної служби України №91-18010/0/15-21-Вих від 21.05.2021р. на запит №3609 від 06.05.2021р. повідомлено щодо перетинання ОСОБА_2 державного кордону України двічі 08.05.2021р. у пункті пропуску Кучурган.
Аналізуючи матеріали справи на предмет забезпечення балансу інтересів учасників виконавчого провадження, суд виходить з того, що майновим інтересом стягувача у виконавчому провадженні є забезпечення повного та якомога швидкого виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2021р. у справі №916/101/21. Натомість боржник в процесі виконавчого провадження також має процесуальні гарантії, з огляду на які суд при розгляді подання приватного виконавця здійснив якомога об'єктивний аналіз в стислі процесуальні строки всіх обставин та дій боржника в процесі виконання судового рішення.
В силу статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За умовами статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Розділом ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432, передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Подання формується в автоматизованій системі виконавчого провадження на бланку відповідного органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Подання має обов'язково містити: для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи - найменування суду, до якого надсилається подання; для встановлення заборони в'їзду в Україну іноземців або осіб без громадянства - найменування відповідного органу охорони державного кордону; відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо); прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) боржника - фізичної особи, дату народження (число, місяць та рік); громадянство боржника - фізичної особи; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію і номер паспорта боржника - фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відмітку у паспорті; інформацію про перетинання боржником державного кордону України. У разі виконання зведеного виконавчого провадження у поданні зазначаються його номер в автоматизованій системі виконавчого провадження, реквізити виконавчих документів, що входять до зведеного виконавчого провадження, суми стягнення за кожним виконавчим документом, загальна сума стягнення з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця тощо; обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов'язань; резолютивну частину подання. До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання зведеного виконавчого провадження до подання додається облікова картка на зведене виконавче провадження. За необхідності до подань державного виконавця, приватного виконавця можуть додаватися копії інших документів. За наявності в поданні також зазначаються місце проживання/перебування, адреса місця реєстрації проживання/перебування та інші відомості про боржника - фізичну особу, які відомі державному виконавцю, приватному виконавцю.
За ст. 338 ГПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
В силу частин першої-четвертої статті 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в країну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема, він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 33 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
В силу статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об'єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Вказане право віднесено цивільним законодавством до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
На виконання пункту 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" №261/2008 від 24.03.2008 щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано спільний лист №25-32/463 №25-5347 від 27.05.2008, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання такого обмеження вирішується судом.
Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01.02.2013 щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Зокрема, у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" визначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим із метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Крім того, згідно з листом Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
В рішенні у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження останнього має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною третьою статті 2 Протоколу №4 до Конвенції; по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Суд зауважує, що вирішуючи питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за судовим рішенням, суд має дослідити матеріали справи на предмет наявності або відсутності у справі будь-яких належних та допустимих доказів того, що виконавець вчиняв інші передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення і такі заходи виявилися безрезультатними, з огляду на те, що обмеження у праві виїзду за межі України є виключним заходом, а тому з метою уникнення обмеження конституційних прав особи може бути застосоване в останню чергу, що узгоджується з приписами статті 337 Господарського процесуального кодексу України.
Однією з підстав для відмови у задоволенні подань є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").
За умовами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст. 2 ГПК України).
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).
Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, господарський суд виходить з наступного:
- приватним виконавцем не доведено ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду. Наявність постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт на майно, постанови про арешт на грошові кошти, запитів до деяких реєструючих установ та відповідей на запити тощо не свідчать про свідоме ухилення боржника від виконання зобов'язань;
- подане приватним виконавцем подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України містить лише припущення виконавця, що ОСОБА_1 з метою ухилення від сплати суми заборгованості може виїхати за кордон, інформація, зазначена у відповіді Державної прикордонної служби України не може свідчити про регулярне перетинання державного кордону України;
- з доказів наданих до заяви вбачається, що приватний виконавець з метою перевірки зробив запити не до всіх можливих реєструючих установ, що свідчить про невчинення державним виконавцем всіх заходів для розшуку боржника та/або його майна.
Крім того, судом встановлено, що у боржника наявне рухоме майно, на яке приватним виконавцем може бути здійснено звернення стягнення.
Також суд зауважує, що приватний виконавець мав можливість з'ясувати (перевірити) наявність/відсутність належного боржнику майна, яке включає в себе не лише транспортні засоби та нерухоме майно, зокрема, отримати відомості від реєстраторів акцій чи інших цінних паперів тощо.
Отже, з урахуванням наведеного вище Господарський суд зазначає, що приватним виконавцем не були в повій мірі вчинені виконавчі дії, а надані виконавцем докази не є достатніми для висновку про те, що боржник ухиляється від виконання судового рішення.
Господарський суд вказує на те, що наявність лише самого зобов'язання не є безумовною підставою задоволення відповідного подання, та виходячи з наявної в матеріалах справи доказової бази, суд вважає, що наразі відсутні достатні підстави для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.
За наявності відповідних підстав закон не позбавляє приватного виконавця права повторно звернутись до суду з поданням та обґрунтуванням наявності виключних обставин, з якими закон пов'язує можливість для суду задовольнити таке подання.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 337 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
1. У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Щербакова Юрія Сергійовича (вх. № 2-862/21 від 09.07.2021р.) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа у справі №916/101/21 - відмовити.
Ухвала набрала законної сили 09.07.2021р. та підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя О.В. Цісельський