ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2021 року м. Київ № 640/9861/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
доДержавної податкової служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
представники позивача - Кеда А.В.;
сторін: відповідачів - Демченко С.В.
(у судовому засіданні 03.06.2021, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),
Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - позивач або ПАТ «Укрнафта» або товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Державної податкової служби України (надалі - відповідач-1 або ДПС України) та Офісу великих платників податків ДПС, у якому товариство просить суд: визнати нечинним рішення Державної податкової служби України № 6013/6/99-00-08-05-05-06 від 17.02.2020 з 21.02.2020; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (форма «Ш») Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 15.01.2020 № 0000094503 та від 15.01.2020 № 0000084503.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2020 (суддя Пащенко К.С.) залишено без руху позовну заяву ПАТ «Укрнафта».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/9861/20, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні на 02.07.2020.
02.07.2020, 13.08.2020 та 08.10.2020 судом оголошено перерви, справу призначено до розгляду на 19.11.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2020.
17.12.2020 судом оголошено перерву на 28.01.2021.
28.01.2020 розгляд справи відкладено, справу призначено до розгляду на 18.02.2021.
18.02.2021 судом оголошено перерву на 18.03.2021.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 замінено відповідача у справі № 640/9861/20, а саме - Офіс великих платників податків ДПС його процесуальним правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (нижче - відповідач-2).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 витребувано у відповідача-2 детальний розрахунок та письмові пояснення щодо погашення податкових зобов'язань або боргу з черговістю їх виникнення, що містять дані, які суми грошових коштів (із зазначенням реквізитів банківських документів) були спрямовані на погашення грошових зобов'язань або боргу ПАТ «Укрнафта» (із зазначенням реквізитів відповідних документів), дослідження за якими проведено в акті камеральної перевірки від 10.12.2019 № 689/28-1045-03/00135390 із зазначенням розшифровки сум податкового боргу на момент кожного погашення.
Судовими повістками викликано представників сторін у судове засідання на 20.05.2021 та 02.06.2021.
Вказаної дати судом оголошено перерву до 03.06.2021.
У судовому засіданні 03.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позов, за викладених у ньому підстав.
Мотивуючи позовні вимоги позивач наводить твердження про те, що спірні рішення є необґрунтованими та протиправними. Відповідь на відзив відповідача-2 містить аналогічні твердження.
Представник відповідачів проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач-2 звертає увагу, що доводи товариства не відповідають чинному законодавству, а тому і не можуть підлягати задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є цілком обґрунтованими та прийнятими в межах чинного законодавства. Обґрунтовуючи власну правову позицію, виокремлює зарахування коштів, сплачених товариством з метою погашення узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення. Можливість зарахування контролюючим органом сум сплаченого платником податку податкового боргу в рахунок заборгованості попередніх періодів незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, передбачена пунктом 87.9 статті 87, пункту 131.2 статті 131 Податкового кодексу України. Як наслідок, перевіркою встановлено несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Також, матеріали справи містять пояснення відповідача-1, відповідно до змісту яких оскаржуваним рішенням було продовжено строк розгляду скарги, після чого в подальшому ДПС України прийняте рішення про результати розгляду скарги, при цьому обидва рішення прийняті в межах вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, а тому не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Наведеним доводить необґрунтованість позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Офісом великих платників податків ДПС було проведено камеральну перевірку позивача щодо порушення граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за звітні періоди, задекларовані податковими деклараціями за березень 2017 року (від 20.04.2017 № 9070696668), лютий 2019 (від 20.03.2019 № 9051135197), березень 2019 року (від 20.04.2019 № 9079412804), за квітень 2019 року (від 20.05.2019 № 9103966828) та уточнюючими розрахунками податкових зобов'язань за січень 2019 року (від 20.05.2019 № 9104081168), за лютий 2019 року (від 20.05.2019 № 9104081233), за квітень 2019 року (від 20.06.2019 № 9131817685), за результатами якої складено акт від 10.12.2019 № 689/28-10-45-03/00135390.
Згідно висновків акта, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:
- пункту 203.2 Податкового кодексу України, що виявилось у несвоєчасній сплаті самостійно визначених податкових зобов'язань за результатами декларування податку на додану вартість за звітні періоди, задекларовані податковими деклараціями за березень 2017 року (від 20.04.2017 № 9070696668), лютий 2019 (від 20.03.2019 № 9051135197), за березень 2019 року (від 20.04.2019 № 9079412804), за квітень 2019 року (від 20.05.2019 № 9103966828) та уточнюючими розрахунками податкових зобов'язань за січень 2019 року (від 20.05.2019 № 9104081168), за лютий 2019 року (від 20.05.2019 № 9104081233), за квітень 2019 року (від 20.06.2019 № 9131817685);
- пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що виявилось у несвоєчасній сплаті самостійно визначених податкових зобов'язань за результатами декларування податку на додану вартість за звітні періоди, задекларовані податковими деклараціями за березень 2017 року (від 20.04.2017 № 9070696668), за лютий 2019 року (від 20.03.2019 № 9051135197), березень 2019 року (від 20.04.2019 № 9079412804), за квітень 2019 року (від 20.05.2019 № 9103966828) та уточнюючими розрахунками податкових зобов'язань за січень 2019 року (від 20.05.2019 № 9104081168), за лютий 2019 року (від 20.05.2019 № 9104081233), за квітень 2019 року (від 20.06.2019 № 9131817685).
На підставі акта перевірки від 10.12.2019 № 689/28-10-45-03/00135390 Офісом великих платників податків ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020:
- № 0000094503, яким застосовано штраф у розмірі 10% на загальну суму 6202,52 грн.;
- № 0000084503, яким застосовано штраф у розмірі 20% на загальну суму 130309370,01 грн.
Позивачем подано скаргу на відповідні податкові повідомлення-рішення.
Рішенням Державної податкової служби України від 17.02.2020 № 6013/6/99-00-08-05-05-06 продовжено строк розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0000094503 та № 0000084503.
Незгода з переліченими рішеннями суб'єктів владних повноважень - відповідачів у даній справі обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (нижче - ПК України), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Порядок оскарження рішень контролюючих органів визначений статтею 56 ПК України, відповідно до приписів якої рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку; процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Як встановлено судом, наказом ДПС України від 25.06.2019 № 6-о у зв'язку із службовою необхідністю покладено виконання обов'язків директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України на начальника управління організації та супроводження судових справ Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України ОСОБА_1 з 25.06.2019.
Наказом ДПС України від 03.09.2019 № 56 (https://www.tax.gov.ua/pro-sts-ukraini/upovnovajeni-osobi-/upovnovajeni-osobi/print-73588.html?fbclid=IwAR1sMx v0qEczLXGTWFN7wQ4ygUMNLWAZN_dRnRvnTRnznxx_pheYfe0n-0) визначений перелік функцій, на здійснення яких уповноважують в.о. директора Департаменту правового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: право підписання у межах компетенції індивідуальних податкових консультацій з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; прийняття рішень про продовження строку розгляду звернень на отримання індивідуальних податкових консультацій, що надійшли на розгляд до Департаменту правового забезпечення та прийняття рішень про внесення або про відмову у внесенні відомостей про індивідуальні податкові консультації, що надійшли на розгляд до Департаменту правового забезпечення від головних управлінь ДПС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС, до єдиного реєстру індивідуальних податкових консультацій.
Проте, серед наведеного переліку відсутні повноважень на прийняття та підписання рішень про продовження строку розгляду скарг, що подані в адміністративному порядку, на рішення про визначення сум грошових зобов'язань платників податків.
Своєю чергою, твердження контролюючого органу, викладені у відповіді на адвокатський запит, надісланий на його адресу представником позивача, що відсилають до наказу ДПС України від 22.08.2019 № 34, жодним чином не спростовують відсутність у в.о. директора департаменту згаданих повноважень, у зв'язку із чим не заслуговують на увагу та є хибними, адже відповідний наказ наділяє ОСОБА_1 повноваженнями, зокрема, приймати та підписувати рішення про продовження строку розгляду скарг платників податків на вимоги зі сплати недоїмки з ЄСВ та рішення про нарахування штрафних санкцій та пені у зв'язку з несплатою/несвоєчасною сплатою ЄСВ, натомість спірними ППР визначено позивачу зобов'язання з ПДВ.
Більше того, відповідні повноваження ОСОБА_1 міг реалізовувати лише на посаді начальника управління організації та супроводження судових справ Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України, а не виконуючи обов'язки директора департаменту.
З викладеного судом встановлено відсутність у в.о. директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України повноважень на прийняття та підписання рішення від 17.02.2020 № 6013/6/99-00-08-05-05-06 про продовження строку розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0000094503 та № 0000084503.
В силу п. 55.1. ст. 55 ПК України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Відповідно до пунктів 56.1., 56.8., 56.9., 56.10. ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення.
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Як зазначалось вище, судом встановлено відсутність у в.о. директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України повноважень на прийняття та підписання рішення від 17.02.2020 № 6013/6/99-00-08-05-05-06 про продовження строку розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0000094503 та № 0000084503.
В той же час, матеріали справи містять рішення від 30.03.2020 № 11455/6/99-00-08-05-06-06 про результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Так як протиправність продовження відповідачем строків розгляду скарги в силу положень п.п. 56.8., 56.9. ст. 56 ПК України презюмує повне задоволення скарги позивача, відповідно очевидним є також висновок про протиправність прийнятого в подальшому рішення про результати розгляду скарги, яким відмовлено у задоволенні скарги.
За таких обставин в силу приписів пунктів 56.8., 56.9. статті 56 ПК України, скаргу позивача з дня, наступного за останнім днем визначеними вказаними нормами строків, слід вважати задоволеною, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0000094503 та № 0000084503 - скасованими.
Як передбачено статтею 5 КАС України до адміністративного суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи інтерес, охоронюваний законом, порушено чи оспорюється.
Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність факту порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас, рішення контролюючого органу, прийняте в процесі адміністративного оскарження, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні наведеного пункту і не породжує правовідносин, які можуть бути предметом спору.
Отже, мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження (в тому числі і рішення про продовження строку розгляду скарги), визначеного нормами ПК України, є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягає оцінці судом.
Зважаючи на ту обставину, що позивачем в частині вимог про визнання нечинним рішення ДПС України від 17.02.2020 № 6013/6/99-00-08-05-05-06, прийнятого в процесі адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 15.01.2020 № 0000094503 та № 0000084503 невірно обрано спосіб захисту порушеного права (вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта), у суду відсутні підстави для задоволення такої вимоги.
Крім того, надаючи оцінку правомірності податкових повідомлень-рішень Офісу великих платників податків ДПС від 15.01.2020 № 0000094503 та № 0000084503 суд примічає наступне.
Згідно із підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України під податковим зобов'язанням розуміється сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Як передбачено підпунктами 49.18.1 - 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Згідно із пунктом 56.11 статті 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Згідно із пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до пункту 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано до контролюючого органу звітні податкові декларації від 20.04.2017 № 9070696668 за березень 2017 року, від 20.03.2019 № 9051135197 за лютий 2019 року, від 20.04.2019 № 9079412804 за березень 2019 року, від 20.05.2019 № 9103966828 за квітень 2019, якими самостійно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі, відповідно, 311685041,00 грн., 292605616,00 грн., 107905785,00 грн. та 250033136,00 грн.
Окрім того, 20.05.2019 та 20.06.2019 позивачем подано до контролюючого органу уточнюючі розрахунки від 20.05.2019 № 9104081168, від 20.05.2019 № 9104081233, від 20.06.2019 № 9131817685 податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за січень-лютий, квітень 2019 року, якими збільшено заявлену до сплати податкового зобов'язання на 51,00 грн. та 24,00 грн., а також зменшено заявлену суму податкового кредиту на 2238,00 грн.
Сплата позивачем самостійно задекларованих податкових зобов'язань, в тому числі штрафів, визначених в уточнюючих розрахунках, не є спірною та підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.
Водночас, дослідженню підлягає правомірність зарахування сплачених коштів в рахунок погашення інших зобов'язань, відмінних від задекларованих.
Зокрема, сплачені позивачем кошти зараховувались в погашення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 998447287,84 грн., яке обліковується за ПАТ «Укрнафта» з 27.03.2019, про що платнику стало відомо з ІТС «Електронний кабінет».
В інтегрованій картці платника податків, електронному кабінеті, а також інших інформаційних системах Державної фіскальної служби, ведення яких станом на час виникнення спірних правовідносин здійснюввалось Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України, інформація про наявність у ПАТ «Укрнафта» грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 998447287,84 грн. з'явилась з урахуванням наступної хронології подій.
05.04.2018 на підставі акта перевірки від 16.03.2018 № 388/28-10-14-01/00135390 та висновку про розгляд заперечення № 48 від 03.04.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби винесено податкове повідомлення рішення № 0005031401 відносно ПАТ «Укрнафта», яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму грошового зобов'язання 453858227,00 грн. за податковим зобов'язанням та на суму 113464557,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Також, 05.04.2018 на підставі акту перевірки від 16.03.2018 № 388/28-10-14-01/00135390 та висновку про розгляд заперечення № 48 від 03.04.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби винесено податкове повідомлення рішення № 0005021401 відносно ПАТ «Укрнафта», яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними звернувся зі скаргою до ДФС України.
Рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 21.06.2018 № 21267/6/99-99-11-01-0221 скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.04.2018 № 0005021401 та № 0005031401 в частині взаємовідносин із НГВУ «Чернігівнафтогаз» ПАТ «Укрнафта», Гнідинцівський ГПЗ ПАТ «Укрнафта» по операціях з надання послуг відповідно до договорів про підготовку (переробку) нафти з конденсатом та у відповідній частині штрафну санкцію, а в іншій частині вказані ППР залишено без змін.
04.07.2018 на підставі акта перевірки від 16.03.2018 № 388/28-10-14-01/00135390 та висновку про розгляд заперечення № 48 від 03.04.2018 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби винесено нове податкове повідомлення рішення № 0007641401 відносно ПАТ «Укрнафта», яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 721140195,00 грн. (на суму грошового зобов'язання 576912156,00 грн. за податковим зобов'язанням та на суму 144 228 039,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)), без проведення нової перевірки.
Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся зі скаргою до ДФС України.
Рішенням ДФС України «Про розгляд скарги» від 31.08.2018 № 28329/6/99.99-11-01-02-25 скаргу позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику з огляду на те, що питання порушені у скарзі платника податків вже були розглянуті ДФС України по суті.
Як зазначалось вище, з ІТС «Електронний кабінет» позивачу стало відомо, що з 27.03.2019 за ПАТ «Укрнафта» обліковується грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 998447287,84 грн.
З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до контролюючого органу з листом, в якому просив виключити вказані суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 998447287,84 грн.
Отримавши відмову у виключенні таких сум з інформаційних систем та вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2019 у справі № 640/8980/19: визнані протиправними дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України щодо внесення до електронного кабінету, інтегрованої картки та інших інформаційних систем Державної фіскальної служби, ведення яких здійснюється Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України, інформації про наявність у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 04.07.2018 № 0007641401, що є скасованим; зобов'язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України виключити з електронного кабінету, інтегрованої картки та інших інформаційних систем Державної фіскальної служби, внесення податкової інформації до яких здійснюється Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України, інформацію про наявність у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» грошового зобов'язання, оформленого податковим повідомленням-рішенням від 04.07.2018 № 0007641401, що є скасованим, та інформацію про пеню, нараховану за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання, оформленого податковим повідомленням-рішенням від 04.07.2018 № 0007641401.
Відповідно до змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2019 не зважаючи на те, що судом першої інстанції було прийнято правильне по суті рішення про задоволення позовних вимог, проте з порушенням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку що рішення Окружного адміністративного суду від 26.07.2019 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 КАС України).
Таким чином, станом на 10-11, 20, 24-27, 30 вересня, 7-8, 10-11, 15-16, 21 жовтня 2019, (дати зарахування сплачених коштів в рахунок погашення інших зобов'язань, відмінних від задекларованих) у позивача був відсутній обов'язок щодо сплати грошового зобов'язання, оформленого податковим повідомленням-рішенням від 04.07.2018 № 0007641401, відтак контролюючий орган безпідставно зараховував кошти, сплачені згідно із деклараціями від 20.03.2019 № 9051135197, від 20.04.2019 № 9079412804, від 20.05.2019 № 9103966828 та розрахунками від 20.05.2019 № 9104081168, від 20.05.2019 № 9104081233, від 20.06.2019 № 9131817685.
Наведеним підтверджується відсутність факту несвоєчасної сплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань, як наслідок відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій, а тому податкове повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0000084503 підлягає скасуванню як протиправне.
Також, підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 15.01.2020 № 0000094503, що підтверджується наступним.
Спірним рішенням застосовано до позивача штрафну санкцію в розмірі 6202,52 грн. за несвоєчасну (кількість днів прострочення - 26) сплату суми боргу в розмірі 62025,20 грн. згідно із податковою декларацією за березень 2017 року (від 20.04.2017 № 9070696668).
При цьому, в якості дати операції, тобто дати сплати названої суми зазначено 26.05.2017.
Натомість, зобов'язання з податку на додану вартість, самостійно визначене до сплати у декларації від 20.04.2017 № 9070696668, поданій за березень 2017 року, було сплачене згідно із платіжними дорученнями від 21.03.2017 № 3138-П17, № 3139-П17, № 3140-П17, № 3141-П17, № 3142-П17, від 22.03.2017 № 3259-П17, № 3260-П17, № 3261-П17, № 3262-П17, № 3263-П17, № 3264-П17, від 23.03.2017 № 3326-П17, № 3327-П17, № 3328-П17, від 24.03.2017 № 3402-П17, № 3403-П17, № 3404-П17, № 3405-П17, № 3406-П17, № 3407-П17, № 3408-П17, № 3409-П17, від 28.03.2017 № 3504-П17, № 3505-П17, № 3506-П17, № 3507-П17, № 3508-П17, № 3509-П17, № 3510-П17, від 07.04.2017 № 3974-П17, № 3975-П17, № 3976-П17, № 3986-П17, № 3987-П17, № 3988-П17, від 10.04.2017 № 4121-П17, № 4122-П17, № 4123-П17, № 4124-П17, № 4125-П17, № 4126-П17, № 4127-П17, № 4128-П17, № 4129-П17, № 4130-П17, № 4131-П17, № 4132-П17, № 4133-П17, від 12.04.2017 № 4248-П17, № 4249-П17, № 4250-П17, від 13.04.2017 № 4311-П17, № 4312-П17, № 4313-П17, № 4314-П17, від 14.04.2017 № 4395-П17, № 4396-П17, № 4397-П17, № 4398-П17, № 4399-П17, № 4400-П17, № 4401-П17, від 20.04.2017 № 4594-П17, № 4595-П17.
Тобто, 26.05.2017 позивач не сплачував 62025,20 грн. згідно із декларацією від 20.04.2017 № 9070696668, а тому і не допускав порушення термінів сплати самостійно задекларованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2017 року, що свідчить про відсутність факту податкового правопорушення та відповідно відсутність правових підстав для застосування штрафних санкцій.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача-2 у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 21020,00 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, КАС України, суд, -
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (форма «Ш») Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 15.01.2020 № 0000094503 та від 15.01.2020 № 0000084503.
3. У іншій частині позову відмовити.
4. Cтягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, код ЄДРПОУ 44082145) понесені Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повне рішення складено 08.07.2021.
Суддя К.С. Пащенко