08 липня 2021 року Справа № 280/3501/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012) про зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якій позивач просить суд зобов'язати відповідача сформувати та надати позивачу подання, передбачене пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 18.03.2021 у розмірі 8 070,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 18.03.2021 АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК».
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Аксьоновою С.В., яка діє на підставі ордеру серія АР №1045344 від 28.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.03.2021 позивач вперше придбав квартиру на підставі договору купівлі-продажу та під час укладення договору сплатив 8 070,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Разом з тим, оскільки позивач придбав житло вперше, то у відповідності до вимог чинного законодавства у нього відсутній обов'язок зі сплати збору обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо повернення безпідставно сплаченого збору, однак у задоволенні його заяви відмовлено. Позивач вважає таку відмову протиправною, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 05.05.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
27.05.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого не погоджується із заявленими позовними вимогами, зазначає, що питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна вирішується при нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна за умови надання нотаріусу документів, що підтверджують звільнення від сплати збору, перелік яких наведений в пункті 15-2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740), однак позивачем сплачено збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна та не надано документів якими були би встановлені підстави для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Звертає увагу, що на сьогодні в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла. Вважає, що надані позивачем документи, зокрема, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір купівлі-продажу, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не є належними та допустимими доказами придбання житла вперше, оскільки свідчить лише про придбання квартири на певну дату. Пенсійний фонд не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно і тому не може сформувати подання без надання зацікавленими особами доказів придбання ними нерухомості вперше. При цьому кошти від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не включаються до бюджету Пенсійного фонду і, відповідно Пенсійний фонд не має права ними розпоряджатися. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.
18.03.2021 між позивачем (покупець) та громадянами України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .. ОСОБА_4 (далі - продавці), укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким продавці продають та передають у власність покупця квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , і зобов'язується сплатити за неї визначену за домовленістю сторін грошову суму.
При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 18.03.2021 позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8 070,00 грн., що підтверджується копією квитанції від 18.03.2021 АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК».
Позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою від 24.03.2021, у якій просив сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізької області подання про повернення ОСОБА_5 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8 070,00 грн.
У якості додатку до заяви зазначені інформаційна довідка №249623483 від 24.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо ОСОБА_1 ; копія паспорту та довідки; реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 ; копія квитанції АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» від 18.03.2021.
Листом від 21.04.2021 №0800-0605-8/28525 Управління повідомило, що питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна відповідно до Порядку №1740 вирішується при нотаріальному посвідченні договорів купівлі - продажу нерухомого майна за умови надання нотаріусу документів, що підтверджують звільнення від сплати збору, які зазначені у пункті 15-2 Порядку №1740. Вказаним порядком передбачено повернення виключно помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Порядком №1740 не передбачено право органів Пенсійного фонду України приймати рішення щодо звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, відповідні повноваження в Управління відсутні. Крім того, до заяви ОСОБА_1 не були надані документи передбачені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740. За таких обставин, враховуючи те, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі - продажу нерухомого майна від 18.03.2021 №659, за результатом розгляду наданих ОСОБА_1 документів не було встановлено підстав для його звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір сплачено у розмірі, встановленому Законом, підстави для повернення сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 8 070,00 грн. відсутні.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР).
За змістом пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Пунктом 8 частини 1 статті 2 цього Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом №400/97-ВР врегульовані Порядком №1740.
Згідно з абзацом 1 пункту 15-1 Порядку №1740 (тут й надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За положеннями пункту 15-2 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах “в” і “г” пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
З аналізу змісту наведених норм слідує, що особа, яка вперше придбає житло, за умови подання нотаріусу документів, передбачених пунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740, не сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна.
Як встановлено судом, підставою для відмови у видачі подання про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування стало те, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири від 18.03.2021 нотаріусом не встановлено підстав для звільнення позивача від сплати вказаного збору, а відповідач не є уповноваженим органом щодо вирішення наведеного питання.
Разом з тим, суд враховує що у разі, коли особа не реалізувала право на подання документів, що посвідчують її право на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна, під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, це не позбавляє її права на звернення до органу Пенсійного фонду із заявою щодо повернення помилково сплаченої суми збору.
За положеннями пункту 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787) передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Між тим, згідно з додатком до постанови Кабінету міністрів України від 16.02.2011 року №106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 (збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна) покладено на Пенсійний фонд України.
Отже, саме на органи Пенсійного фонду покладено обов'язок прийняття рішень про наявність чи відсутність підстав для повернення коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування.
У листі від 21.04.2021 №0800-0605-8/28525 відповідач, крім іншого, звернув увагу на те, що позивач не надав до заяви документи, передбачені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740.
За нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд звертає увагу, що критерій «прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Як встановлено судом, до заяви позивача про повернення помилково сплаченого збору було додано інформаційну довідку №249623483 від 24.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо ОСОБА_1 . Крім того, у своїй заяві позивач зазначив, що квартиру придбав вперше та до 18.03.2021 не придбавав жодного нерухомого майна.
Таким чином, доводи відповідача про те, що позивач взагалі не надав документів, передбачених підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740, не відповідають дійсності, та дають підстави для висновку, що відповідач при прийнятті рішення за заявою позивача від 24.03.2021 належним чином не розглянув заяву позивача та додані до неї документи, не надав оцінку доводам, зазначеним у цій заяві, та не перевірив право позивача на повернення збору, як особи, яка вперше придбавала житло.
З огляду на вищевказане, суд дійшов до висновку, що при прийнятті рішення про відмову у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8 070,00 грн. відповідач не врахував всі обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а тому таке рішення є протиправним та з метою ефективного захисту порушеного права позивача підлягає скасуванню.
При цьому, судом відхиляються доводи відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву, про те, що на сьогодні в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та, відповідно, органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла, у зв'язку з чим Пенсійний фонд не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно.
Так, у постанові від 03.07.2018 у справі №819/33/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити факт придбання нерухомого майна конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 30.11.2018 у справі №819/976/17 та від 19.06.2018 у справі №607/14722/16-а, від 30.09.2019 у справі №819/1727/16.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача сформувати та надати позивачу подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, суд виходить з наступного.
Як зазначалось вище, пунктом 5 Порядку №787 визначено, що у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до пункту 10 Порядку №787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що процедура повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, складається з декількох етапів: підготовка органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, подання про повернення коштів; надання органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, підготовленого подання платнику; звернення платника із відповідним поданням та заявою довільної форми до головного управління Казначейства.
Суд зазначає, що оскільки відповідач у спірних правовідносинах належним чином не розглянув заяву позивача та додані до неї документи та не перевірив право позивача на повернення збору, як особи, яка вперше придбавала житло, та враховуючи те, що суд не може підміняти собою виконання таким органом покладених на нього функцій, то зобов'язання відповідача підготувати та надати позивачу подання про повернення коштів, у даному випадку є передчасним.
За встановленими обставинами належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.03.2021 щодо повернення помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 070,00 грн.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження наданими до матеріалів справи письмовими доказами, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 908,00 грн.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області в сумі 454,00 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач звернув увагу на те, що позивачем документально не підтверджено понесені витрати на правову допомогу, зокрема позивачем не надано журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Надані до матеріалів справи докази не містять жодного посилання на адміністративну справу, що свідчить про недоведеність позивачем понесення витрат на правову допомогу у даній справі.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- Договір про надання правової допомоги №ШВВ/2021 від 24.03.2021 (далі - Договір від 24.03.2021)
- розрахунок суми судових витрат від 28.04.2021;
- Акт наданих послуг б/н, б/д;
- Довідка від 28.04.2021 про сплату ОСОБА_1 за Договором від 24.03.2021 плату у розмірі 2 000,00 грн.
Відповідно до пункту 1.1 Договору від 24.03.2021 предметом даного договору є надання Адвокатом ( ОСОБА_6 ) усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту ( ОСОБА_1 ) у питаннях повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Клієнт доручає, а Адвокат зобов'язується надати Клієнту у відповідності до умов Договору, допомогу з юридичних питань, які цікавлять Клієнта, а Клієнт зі свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити.
Відповідно Акту наданих послуг за Договором від 24.03.2021 Адвокат передав, а Клієнт ОСОБА_1 прийняв наступні послуги:
- адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду, кількість годин - 2,5 год., загальна сума 2 000,00 грн.
За змістом Довідки від 28.04.2021 ОСОБА_1 сплатив Договором від 24.03.2021 плату у розмірі 2 000,00 грн.
Досліджуючи подані документи, суд дійшов висновку, що надані суду письмові докази доводять зв'язок понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи, оскільки предметом Договору від 24.03.2021 є надання правничої допомоги щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Щодо посилання відповідача на те, що понесені витрати не підтверджено документально, суд зазначає, що чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Також статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката, при цьому відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, а тому адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.04.2020 по справі №727/4597/19, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Відповідач не заявив про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, не надав відповідних доказів. Відзив на позовну заяву містить лише загальне посилання на те, що розмір понесених витрат є неспівмірним зі заявленими позовними вимогами.
Оскільки відповідачем не виконано обов'язок по доведенню неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, а також з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформлене листом від 21.04.2021 №0800-0605-8/28525, про відмову ОСОБА_1 у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно з квитанцією АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» від 18.03.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2021 щодо повернення помилково (безпідставно) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплаченого з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно з квитанцією АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» від 18.03.2021, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 08.07.2021.
Суддя М.О. Семененко