Ухвала
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 607/100/20
провадження № 61-10990ск21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя,
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що у червні 2016 року познайомилася із відповідачем, а 28 серпня 2016 року вони заручилися та планували офіційне одруження, після чого вона їздила до ОСОБА_2 у гості в Італійську Республіку, де він періодично працював.
Також, із серпня 2016 року відповідач ОСОБА_2 періодично приїжджав в Україну та проживав у неї, з цього часу вони почали заводити спільний бюджет та спільно здійснювали покупки.
Після переїзду відповідача на постійне місце проживання в Україну, вони прийняли спільне рішення проживати разом, у зв'язку із чим, з 20 січня 2017 року почали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, у належній їй квартирі. З того часу, вони почали вести спільний побут, господарство та спільний бюджет.
Також, у них були спільні витрати, вони придбавали майно, техніку для потреб їх сім'ї, сплачували кошти за комунальні послуги, завершували розпочате чоловіком будівництво.
Вони разом ходили у гості, приймали у себе її та відповідача родичів, дбали один про одного як духовно так і матеріально, робили подарунки один одному, піклувалися один про одного у разі хвороби та недуги, всі кошти які їм надходили з різних джерел складали у спільний бюджет для майбутнього їх використання в інтересах їх сім'ї, планували одруження.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 на той час не мав постійних доходів, то вони жили на ті грошові кошти, які вона отримувала та спільно ними розпоряджалися за потребами.
04 травня 2017 року вони зареєстрували шлюб і від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
Також, вважала, що підтвердженням факту спільного проживання однією сім'єю слугують квитанції, зокрема: від 16 березня 2017 року про оплату нею благодійного внеску на суму 300 грн за проведення операції відповідачу ОСОБА_2 ; від 06 березня 2017 року, згідно якої вона ( ОСОБА_1 ) оплатила штраф, накладений на відповідача ОСОБА_2 за порушення правил дорожнього руху у сумі 425 грн. Крім цього, підтвердженням факту спільного проживання є оплачений нею електронний квиток на ім'я відповідача з Львова до Верони на 03 квітня 2017 року та зворотній з Верони до Львова на 07 квітня 2017 року.
На думку позивача, вказані виписки підтверджують факт ведення спільного побуту, а також те, що їх спільне проживання було як у сімейної пари чоловіка та дружини, зі спільними планами та витратами.
На початку лютого 2017 року вони із відповідачем прийняли рішення про купівлю для сім'ї автомобіля, домовившись його зареєструвати на двох як співвласників, оскільки грошові кошти на його придбання надали порівну по 3 500 дол. США. Однак, 17 лютого 2017 року відповідач, взявши їх спільні грошові кошти, сам купив автомобіль, оформивши право власності лише на себе. Додатковим підтвердженням того, що на момент купівлі транспортного засобу у неї були грошові кошти у вищевказаних сумах є розписка від ОСОБА_5 , якою 17 січня 2017 року він повернув їй взяті попередньо у позику 3 000 євро.
Звернувшись до відповідача із проханням зазначити її співвласником вказаного автомобіля, він запропонував сплатити йому ще 3 500 дол. США, після чого перереєструє авто на її ім'я. На підтвердження вказаного написав письмову розписку від 27 травня 2017 року.
Також у відповідача у АДРЕСА_2 завершувалося будівництво будинку. Вони вкладали значні грошові кошти у завершення будівництва та готували документи для введення будинку в експлуатацію. 02 вересня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував на своє ім'я житловий будинок.
Позивач вважала, що транспортний засіб OPEL VIVARO, 2007 року випуску та житловий будинок загальною площею 208,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є їх із відповідачем спільною сумісною власністю. При цьому, позивач вважала, що оскільки фінансову участь у будівництві вказаного житлового будинку вона брала від 20 січня 2017 року, однак саме будівництво було розпочате раніше, проте, за час їх спільного проживання вони завершували будівництво та вводили будинок в експлуатацію, їй належить 2/10 частки вказаного житлового будинку.
З цих підстав просила (з врахуванням уточнених вимог) встановити факт проживання сторін однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 20 січня 2017 року до 03 травня 2017 року , здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 та на 2/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 03 лютого 2017 року до 03 травня 2017 року .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки OPEL VIVARO, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що доведеним є факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період із 03 лютого 2017 року до 03 травня 2017 року, однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому спірний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін і він підлягає розподілу в рівних частинах відповідно до частини першої статті 70 СК України.
Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд виходив із їх недоведеності.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 травня 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля.
Вирішено питання судових витрат.
02 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 травня 2021 року в зазначеній вище справі.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 04 травня 2017 року, який розірвано 05 вересня 2017 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , автомобіль марки OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, тип спеціалізований вантажний фургон малотоннажний В, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 17 лютого 2017 року.
Згідно наданих Головним управлінням ДПС у Тернопільській області відомостей з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, з першого кварталу 2017 року по третій квартал 2017 року позивач ОСОБА_1 отримувала доходи у вигляді заробітної плати у Бучацькому інституті менеджменту і аудиту, розмір яких склав: 9 600 грн - за перший квартал, 9 600 грн - за другий квартал та 5 097,71 грн - за третій квартал. Також, у третьому кварталі 2017 року позивач ОСОБА_1 отримала дохід у вигляді заробітної плати у Тернопільському національному економічному університеті, розмір якого - 1 856,49 грн.
Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період із 12 грудня 2016 року до 18 липня 2017 року працювала на посаді проректора з науково-методичної роботи у Бучацькому інституті менеджменту і аудиту, з 05 вересня 2017 року працює на посаді доцента кафедри економічної кібернетики та інформатики Тернопільського національного економічного університету.
Відповідно до виписки із банківської картки ОСОБА_1 вона здійснювала платежі у сумі: 300 грн на рахунок Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги як благодійний внесок від ОСОБА_2 .
Крім того, 30 березня 2017 року ОСОБА_1 було оплачено ОСОБА_2 вартість авіаквитків у сумі 5 664 грн.
Згідно розписки, 17 січня 2017 року ОСОБА_5 повернув ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 3 000 євро, яку він позичив у ОСОБА_1 18 серпня 2016 року.
Згідно розписки ОСОБА_2 від 27 травня 2017 року ОСОБА_2 зобов'язався переписати спірний автомобіль на ОСОБА_1 після того, як вона поверне йому грошові кошти у сумі 3 500 дол. США.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім'ї та на повагу до свого сімейного життя.
Стаття 3 СК України передбачає, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При застосуванні наведених приписів чинного законодавства слід враховувати, що у повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік не перебувають у шлюбі, однак проживають разом, ведуть спільне господарство, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї, ззовні такі відносини подібні до шлюбних.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно, право на спадкування за законом.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.
Розгляд справи, в якій викладена позовна вимога про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, потребує надання сторонами належних та допустимих доказів обставин, зазначених у позовній заяві, та дослідження їх судом, адже нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 зроблено правовий висновок про те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, і навіть пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 11 лютого 2021 року у справі № 158/431/19, від 25 березня 2021 року у справі № 363/1829/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 398/3202/19, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Апеляційний суд виходив із того, що надані позивачем докази, без доведення факту ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між нею та ОСОБА_2 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні сім'ї.
Таким чином, законним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, не доведеними є обставини проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 03 лютого 2017 року до 03 травня 2017 року та факту спільної сумісної власності сторін на спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваого судового рішення.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 травня 2021 року необхідно відмовити, оскільки, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки висновок апеляційного суду перебуває у відповідності до висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 та від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, тобто, апеляційним судом врахований висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у вказаній справі не є подібними до обставин даної справи, в зв'язку з чим матеріальне правове регулювання спірних правовідносин є різним.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко