Ухвала
Іменем України
30 червня 2021 року
місто Київ
справа № 127/2119/13
провадження № 61-10276ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасник справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження: головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Міщук Тетяна Андріївна,
заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2021 року у складі судді Шаміної Ю. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду зі скаргою, у якій просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця з ухвалення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 53970929; визнати неправомірною та скасувати зазначену постанову; зобов'язати державного виконавця або іншу особу Центрального відділу виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) усунути порушення, допущені 18 вересня 2019 року під час ухвалення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, шляхом повернення виконавчого листа стягувачу з підстав пропущення строків на пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Вимоги скарги обґрунтовувалися тим, що 18 вересня 2019 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Міщук Т. А. (далі - державний виконавець) при примусовому виконанні виконавчого листа від 17 вересня 2013 року, виконавче провадження № 53970929 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
(далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») коштів у сумі 1 212, 59 грн, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, та у пункті 2 зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 19 вересня 2022 року. Втім, у зазначеному виконавчому листі зазначено, що строк пред'явлення його до виконання становить 1 рік.
Разом з цим, заява стягувача про стягнення із ОСОБА_1 коштів за цим виконавчим листом подана до державної виконавчої служби 17 травня 2017 року, тобто із пропуском строків для пред'явлення його до виконання. Відповідно до матеріалів виконавчого провадження строк подачі виконавчого листа не переривався та судом не поновлювався.
На переконання заявника, державний виконавець, отримавши на виконання виконавчий лист від 17 вересня 2013 року, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», зобов'язаний був протягом трьох днів повернути його стягувачу у зв'язку з пропуском строку на його пред'явлення із роз'ясненням права стягувача на звернення до суду для поновлення строку на пред'явлення цього виконавчого документа до виконання.
Ухваленням оскаржуваної постанови державний виконавець порушила вимоги закону: винесла постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника, а надалі повернула виконавчий документ стягувачу, роз'яснивши право про можливість повторно пред'явити його до виконання в строк до 19 вересня 2022 року, чим фактично поновила стягувачу строк на пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницького області від 29 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Суд першої інстанції констатував, що під час перевірки правомірності дій державного виконавця з повернення виконавчого документа стягувачу з'ясуванню підлягають обґрунтованість підстав повернення виконавчого документа стягувачу.
ОСОБА_1 , оскаржуючи дії державного виконавця та постанову про повернення виконавчого листа від 18 вересня 2019 року, посилається на те, що державний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого листа, який пред'явлений із пропущенням строку на пред'явлення його до виконання.
Втім, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття його до виконання вирішується при пред'явленні його до виконання.
Матеріали справи не містять доказів про неправомірність рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця при пред'явленні в травні 2017 року виконавчого листа від 17 вересня 2013 року № 127/13091/13-ц, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області, а також доказів скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року (виконавче провадження № 53970929).
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 та додатково зазначив, що стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, водночас наведена норма не передбачає такої підстави для повернення виконавчого листа як пропуск строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Також апеляційній суд зазначив, що про повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття його до виконання вирішує при пред'явленні його до виконання, а у разі розгляду правомірності дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа з'ясуванню підлягають обставини обґрунтованості підстав його повернення.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги щодо неправомірності постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 18 вересня 2019 року з підстав відсутності майна боржника, в той час як має місце пропуск строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, апеляційний суд визнав безпідставними, оскільки такі доводи фактично зводяться до незгоди з постановою про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року (ВП № 53970929), вимогу про визнання незаконної та скасування якої ОСОБА_1 не пред'являв.
Доводи, наведені у скарзі про те, що державний виконавець в оскаржуваній постанові фактично поновив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд апеляційної інстанції відхилив, врахувавши Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, відповідно до пункту 20 розділу ІІІ якої повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 17 червня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
На переконання заявника, стягувач, отримавши у 2013 році виконавчий документ, пред'явив його до виконання лише у 2017 році, тобто із пропуском визначеного законом строку, який не переривався та судом не поновлювався.
Заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій зобов'язані бути здійснити оцінку зазначеної обставини та констатувати неправомірність постанови про повернення виконавчого документа з підстав відсутності майна, у той час як має місце пропуск строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Норми права, застосовані судом
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, після її перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності. Такий висновок Суд зробив з врахуванням такого.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 вересня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 212, 59 грн судового збору. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання визначено тривалістю в один рік.
27 листопада 2014 року головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Козачук І. Ю. ухвалено постанову у виконавчому провадженні № 44706471 про повернення стягувачу виконавчого документа від 17 вересня 2013 року щодо стягнення з ОСОБА_1 1 212, 59 грн судового збору.
17 травня 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 17 вересня 2013 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 212, 59 грн судового збору.
22 травня 2017 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Медяним Віктором Григоровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 53970929 з виконання виконавчого листа від 17 вересня 2013 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 17 вересня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 212, 59 грн судового збору.
22 травня 2017 року головним державним виконавцем Медяним В. Г. у виконавчому провадженні № 53970929 постановою накладено арешт на майно боржника.
Постановою державного виконавця від 18 вересня 2019 року повернуто виконавчий лист від 17 вересня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. У пункті 2 цієї постанови роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання у строк до 19 вересня 2022 року.
Суд апеляційної інстанції констатував, що вимоги щодо оцінки правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року ОСОБА_1 не пред'являв.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
За правилами пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно із частиною другою статті 36 Закону Україні «Про виконавче провадження» розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
За правилом пункту 2 частини першої статті 37 наведеного Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Положення частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає випадки за наявності яких виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу. Однак пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не є підставою для повернення виконавчого листа стягувачу після відкриття виконавчого провадження.
За наведених обставин, відмовляючи в задоволенні скарги, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що доводи заявника зводилися до його незгоди з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, яка не є предметом оскарження у цій справі. Заявник оскаржив виключно постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, при перегляді якої підлягають з'ясуванню обставини щодо обґрунтованості підстав повернення виконавчого документа.
Отже, встановивши, що матеріали справи не містять доказів неправомірності дій чи незаконності рішення державного виконавця щодо ухвалення постанови від 18 вересня 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу, суди першої та апеляційної інстанцій підставно відмовили у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Також щодо вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов'язання державного виконавця або іншої посадової особи відділу виконавчої служби усунути порушення, допущені 18 вересня 2019 року під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, шляхом повернення виконавчого листа з підстав пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, то суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили в її задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, питання про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав пропущення строку на пред'явлення його до виконання могло бути вирішене протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, тобто до відкриття виконавчого провадження.
Разом з цим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, матеріали скарги не містять доказів оскарження та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 травня 2017 року, така вимога у скарзі ОСОБА_1 до суду не пред'являлася.
Отже, наведені обставини свідчать, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження» щодо оцінки правомірності дій державного виконавця під час повернення виконавчого документа стягувачу.
Оцінюючи визначення в оскаржуваній постанові строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, Верховний Суд врахував таке. Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. У частині першій статті 12 цього Закону зазначено, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховним Судом додатково враховано, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Винницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року є очевидно необґрунтованою.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року за скаргою ОСОБА_1 на дій та рішення головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) Міщук Тетяни Андріївни, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко