30 червня 2021 року № 320/25/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати додаткової пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні двох мінімальних заробітних плат в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до частини 2 статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та здійснити виплату додаткової пенсії та надбавки з урахуванням раніше виплачених сум;
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нездійснення нарахування та виплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови Головного управління ПФУ у Київській області у здійсненні перерахунку та виплаті позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірах, визначених статтями 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796), враховуючи, що за вказаний період не було передбачено жодних законодавчих обмежень щодо застосування статей 39 та 51 Закону №796.
Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018, позивачка стверджує про наявне у неї з 17.07.2018 право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.
Враховуючи відмову відповідача у здійсненні перерахунку пенсії у добровільному порядку, позивачка звернулася до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
23 квітня 2021 року відповідачем через службу діловодства суду подано відзив на адміністративний позову, у якому останній із позовними вимогами не погодився в повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову. Окремо відповідач наголосив на пропуску позивачем строків звернення до суду.Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Рокитнянським РВ ГУ МВС України в Київській області 16.05.1997 року, відповідно до відмітки, яка міститься в паспорті позивач зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 .
Позивач є особою, яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення категорії 3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену згідно із статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до довідки Синявської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 28.08.2020 позивачка з 26.04.1986 по теперішній час проживає в с. Синява, Рокитнянського району Київської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
З матеріалів справи вбачається, за результатом розгляду заяви позивачки від 21.09.2020 року про перерахунок пенсії, Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 12.11.2020 №11597-14578/Б-02/8-1000/20, повідомило позивачці про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статей 39 та 51 Закону № 796-XII за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по теперішній час, оскільки виплата відповідних пенсійних виплат за вказаний період здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796-XII (у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 51 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
Особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
14.06.2011 Верховною Радою України було прийнято Закон України № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491-VI), яким розділ VІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: «Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011.
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п. 7 Закону № 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача (далі - Порядок № 1210).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення, встановлених статтями 39 та 51. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-XII над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення повинні були здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39 та 51 Закону № 796-XII.
З 3 серпня 2014 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39 та 51 Закону № 796-XII, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39 та 51 Закону № 796-XII, а не Порядком № 1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 74820849), від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714) та багатьох інших.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд ухвалою про відкриття провадження у цій справі від 11.01.2021 витребував від відповідача докази на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірах, визначених Законом № 796.
Відповідно до частини дев'ятої статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись вказаною нормою, суд вважає за можливе визнати підтвердженою обставину нездійснення відповідачем виплати позивачці у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному Законом № 796-ХІІ.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум.
Стосовно тверджень позивачки про наявне у неї з 17.07.2018 право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, суд зазначає таке.
Стаття 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-XII вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-XII у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-XII.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-XII із 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-XII діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.
Статтею 67 Закону № 796-XII установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-XII з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-XII.
Відмова відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення з 17 липня 2018 року, є протиправною.
Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Щодо строків звернення до суду з адміністративним позовом суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
У постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що «вважає за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
45. До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.»
Водночас, у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 19.06.2018 у справі №646/6250/17 та від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16 викладена наступна правова позиція щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду з аналогічними позовами.
«Пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд переконаний, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", «;Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.»
У постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16 підтримуючи правову позицію, зазначену вище, також зауважив, зокрема, таке:
« 53. Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
56. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
58. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
63. За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною першою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2019 року), оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.»
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, від 09.07.2019 у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 30.10.2018 у справі № 493/1867/17, від 22.01.2019 у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22.11.2019 у справі №1140/3136/18.
Таким чином, вирішуючи питання про відкриття провадження у даній справі суд виходив з того, що строк звернення до суду з даною позовною заявою позивач не пропустив, отже були відсутні підстави для вирішення питання про його поновлення.
Суд звертає увагу, що ситуація коли Верховний Суд відступив від правового висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах Верховного Суду відбулась, зокрема, у податкових відносинах. При цьому у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду зазначив, що:
«Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.»
З огляду на викладене та, вирішуючи питання строку звернення до суду з адміністративним позовом у даній справі, суд дійшов висновку про застосування вказаного вище правового підходу про строки звернення до суду з цим адміністративним позовом та відсутності підстав вважати їх пропущеними.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції від 09.12.2020 №40, копія якої міститься у матеріалах справи.
Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840 грн. 80 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні двох мінімальних заробітних плат в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до частини 2 статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та здійснити виплату додаткової пенсії та надбавки з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071) щодо нездійснення нарахування та виплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071) здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам, з урахуванням раніше виплачених сум.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати у сумі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.