ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" липня 2021 р. справа № 300/2502/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 15.06.2021, подану 22.06.2021 в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, про встановлення судового контролю у зв'язку з невиконанням рішення суду від 15.02.2021 в адміністративній справі №300/2502/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та зобов'язання до здійснення виплати недоплаченої частини разової допомоги, -
В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала на розгляді адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації (надалі по тексту також - відповідач, Управління) про визнання протиправними дій щодо нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та зобов'язання до здійснення виплати недоплаченої частини разової допомоги.
15.02.2021 рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2502/20, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов'язано Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи 03193376) перерахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 27.02.2020 за №3-р/2020 у справі №14-247/2018(3393/18), та здійснити виплату недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
За заявою ОСОБА_1 судом 02.04.2021 виданий виконавчий лист №300/2502/20, який отриманий позивачем 08.04.2021, що підтверджено підписом позивача.
В подальшому старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) постановою від 21.04.2021 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №300/2502/20 від 02.04.2021.
На адресу суду 22.06.2021 надійшла заява ОСОБА_1 від 15.06.2021 про встановлення судового контролю за виконанням рішення від 15.02.2021 в адміністративній справі №300/2502/20, у відповідності до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), шляхом зобов'язання відповідача - Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації, як суб'єкта владних повноважень подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили звіту про виконання судового рішення у даній справі.
Вивчивши зміст вказаної заяви і долучених до неї документів, вирішуючи питання про наявність достатніх підстав для розгляду заяви по суті, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
Так, в переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.
Разом з тим, з урахуванням положень частини 1 статті 382 КАС України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Дійсно, слід відмітити, що в силу вимог статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України ''Про судоустрій і статус суддів'' встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України ''Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'' суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі ''Горнсбі проти Греції'' (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина ''судового процесу'' для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах ''Алпатов та інші проти України'', ''Робота та інші проти України'', ''Варава та інші проти України'', ''ПМП ''Фея'' та інші проти України''), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням рішень в адміністративних справах - це зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та шляхом вирішення і розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України).
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, в свою чергу, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позивач у заяві від 15.06.2021 вказує на не виконання судового рішення у справі №300/2502/20 навіть після письмового звернення до відповідача, датованого 28.03.2021. Як зазначає позивач Управління взагалі не надало відповідь на таке звернення. Втім, суд не може, виходячи із таких доводів ОСОБА_1 , стверджувати про наявність обставин уникнення відповідача (боржника) у встановленому порядку виконати рішення суду, так як коментована заява позивача щодо інформування про хід виконання рішення не містить відмітки про її реєстрацію у боржника, а також суду не представлено доказів скерування Управлінню такої заяви засобами поштового або іншого зв'язку.
Попри це, як зазначено вище, рішення суду у справі №300/2502/20 в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", за ініціативи ОСОБА_1 на даний час перебуває на стадії примусового виконання, що підтверджується постановою ВП65209737 про відкриття виконавчого провадження від 21.04.2021.
Будь-яких обґрунтованих аргументів про наявність протиправної бездіяльності у діях державного виконавця у виконавчому провадженні ВП65209737 позивач не навів.
Окрім того, внесення запису про перебування Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації у процесі припинення є кінцевим етапом в процедурі ліквідації підприємства, аж до внесення державним реєстратором запису про припинення юридичної особи.
Таким чином, відповідно до Закону України ''Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців'' від 15.05.2003 року № 755-IV, реєстрацію юридичної особи - Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації не припинено.
При цьому, суд вказує, що в разі припинення юридичної особи ОСОБА_1 , наділений правом звернутись в порядку статті 379 КАС України, ставлячи питання про заміну сторону виконавчого провадження її правонаступником.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 243, 246, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 15.06.2021 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 15.02.2021 в адміністративній справі №300/2502/20, шляхом зобов'язання Управління соціального захисту населення Долинської районної державної адміністрації, як суб'єкта владних повноважень подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили звіту про виконання судового рішення від 15.02.2021 - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала постановлена під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.
У зв'язку із перебуванням судді 07.07.2021 у відпустці, ухвала складена в повному обсязі 08.07.2021.