09 липня 2021 року Справа № 280/512/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, яка оформлена листом №11681-11874/К-02/8-0800/20 від 29.12.2020; зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, обчислених із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017-2019 роки.
Крім того, просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона досягла пенсійного віку, працювала в закладах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», має необхідний страховий стаж на таких посадах, а також вона до цього не отримували будь-яку пенсію, в зв'язку з чим має право на отримання грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій. Проте відповідач відмовив її в отриманні грошової допомоги з посиланням на те, що вона вже отримувала пенсію. Вважає вказану відмову протиправною, оскільки жодної пенсії вона не отримувала. Відповідач у своїй відмові не зазначив жодного доказу на підтвердження отримання нею будь-яких пенсійних виплат. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 25.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/512/21, судове засідання призначено без виклику сторін. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву. Витребувано у відповідача докази отримання позивачем пенсійних виплат в період з дати призначення їй пенсії за вислугою років - до призначення їй пенсії за віком (з 2011 по 2020 роки).
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив, в якому зазначив, що позивачу вже первинно призначалась і виплачувалась (02.02.2011 - у розмірі 39,73 грн.) пенсія за вислугу років, в зв'язку з чим, права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення вона не має. Проте, ГУ ПФУ в Запорізькій області не може надати докази отримання пенсії за 02.02.2011 року. В зв'язку з чим просить суд витребувати з Акціонерного товариства «Альфа-банк» інформацію щодо зарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 в сум 39,73 грн. яку вона отримувала через відділення «Укрсоцбанку». Також просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19.02.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 повторно зазначає, що жодних пенсійних виплат вона не отримувала. Відповідачем не надано доказів на спростування вказаної обставини. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
02.02.2011 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на умовах, передбачених пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 03.02.2011 виплату пенсії було припинено у зв'язку із працевлаштуванням на роботу (посаду), яка дає право на пенсію за вислугу років (зокрема працівники освіти).
Ні підставі особистої заяви позивача від 16.07.2020, після досягнення віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який дає право на призначення пенсії за віком (59 років 6 місяців), ОСОБА_1 було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
13.08.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила провести перерахунок призначеної їй пенсії із врахуванням показника середньої заробітної плати, за три останні роки, які передували дню призначення пенсії за віком, тобто 16.07.2020.
Листом Мелітопольського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.08.2020 № 7168-7421/К-02/8-0800/20 повідомлено позивача про те, що пенсія перерахована з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 40, 45 Закону із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась з позовом до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №280/6264/20 позовні вимоги позивача були задоволені. Зобов'язано ГУ ПФУ в Запорізькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2017, 2018, 2019 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, починаючи з 16.07.2020.
Зазначене рішення набрало законної сили - 28.01.2021.
29.12.2020 позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій (а.с. 8).
Листом №11681-11874/К-02/8-0800/20 від 29.12.2020 відповідач відмовив позивачу в отриманні допомоги, повідомивши про те, що позивачу вже первинно призначалась і виплачувалась (02.02.2011 - у розмірі 39,73 грн.) пенсія за вислугу років, права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення позивач не має.
Не погодившись з такими діями відповідача, відповідач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1058-IV) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок).
Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-ІV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-ІV, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права можливо зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.
Не заперечуючи досягнення позивачем на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV, не заперечуючи того, що позивач на день досягнення пенсійного віку працювала на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1058-ІV, відповідач вказує на те, що оскільки позивачу раніше призначалася та виплачувалась пенсія за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», то під час призначення пенсії за віком у неї відсутнє право на отримання грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV Закону №1058-ІV.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що у 2011 році (02.02.2011) ОСОБА_1 було призначено та виплачено пенсію по вислузі років. Позивач проти вказаної обставини заперечує, та в позові і відповіді зазначає, що їй не виплачувалась пенсія.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів щодо отримання позивачем пенсії за вислугу років. Отже відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років. Суд звертає увагу, що поняття призначення пенсії та фактичне її отримання не є тотожними.
Щодо клопотання відповідача про витребування доказів суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Ухвалою від 25.01.2021 суд витребував у відповідача докази отримання позивачем пенсійних виплат в період з дати призначення їй пенсії за вислугою років - до призначення їй пенсії за віком (з 2011 по 2020 роки).
Згідно вимог статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Частинами 3-4 статті 79 КАС України передбачено, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що відповідач повинен доказувати правомірність свого рішення та при цьому вживати всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання відповідних доказів, які підтверджують правомірність прийнятого рішення.
Відповідачем не надано жодного доказу того, що він вживав будь-яких заходів для отримання з АТ «Альфа-банк» доказів (інформації) самостійно (листи, запити, тощо), а також того вказана банківська установа відмовила йому у наданні доказів (інформації).
Нормами КАС України не передбачено ні обов'язок, ні право суду збирати докази на підтвердження обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, який, при цьому, не вчиняє жодних дій для отримання доказів на підтвердження обґрунтованості власного рішення.
З урахування викладених обставин клопотання відповідача про витребування доказів є очевидно необґрунтованим.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій висловив Верховний Суд у справі №234/13835/17 від 13.03.2018 в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 02.03.2020 по справі №175/4086/16-а, від 28.04.2020 по справі №678/941/17, від 12.03.2019 по справі №127/9277/17 та іншим.
Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом
Тобто пенсія, це перш за все виплата, яку повинна отримати застрахована особа. позивач скориставшись у 2011 році своїм правом на призначення пенсії за вислугу років не реалізувала його у повній мірі, а саме не отримувала пенсію, яка повинна виплачуватися кожного місяця. Як вже зазначалося, відповідач не надав суду доказів отримання позивачем пенсії за вислугу років.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо інших посилань відповідача викладених у відзиві, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. (а.с. 3).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, яка оформлена листом №11681-11874/К-02/8-0800/20 від 29.12.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти пенсій, відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на 16 липня 2020 року, тобто на день призначення пенсії за віком.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривен 00 (нуль) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 09 липня 2021 року.
Суддя Р.В. Кисіль