08 липня 2021 року Справа № 280/2975/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663)
про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не має обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) у статусі фізичної особи-підприємця, оскільки у період, за який нарахована недоїмка, фактично не вів підприємницьку діяльність, не отримував від неї доходу, був працевлаштований як найманий працівник, у зв'язку з чим сплату єдиного внеску за нього здійснював роботодавець. Вважає, що норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі на підставі інформаційної системи та без проведення перевірки господарської діяльності платника податків. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 13.04.2021 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 19.04.2021 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної зави.
Ухвалою суду від 06.05.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, витребувано у відповідача докази направлення на адресу ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У з інформацією про дату отримання.
25.05.2021 відповідачем надано витребувані судом докази разом із відзивом на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що за даними інформаційної системи «Податковий блок» позивач з у період з 15.04.2013 по 15.11.2019 перебував на обліку як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску на спрощеній системі оподаткування (3 група). В порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивач не здійснював сплату єдиного внеску. Так, за період з 01.10.2013 по 16.10.2020 в інтегрованій картці платника єдиного внеску обліковуються нараховані суми недоїмки, штрафів та пені в загальній сумі 79 119,50 грн. У період з 14.09.2018 по 28.09.2020 позивач добровільно сплатив 44 683,12 грн. Отже, заборгованість позивача з єдиного внеску склала 34 436,38 грн, з яких 27 703,35 грн. залишок несплаченої штрафної санкції та пені за рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2020 №0088395005, а також 6 733,03 грн. частина заборгованості з єдиного внеску за 2019 рік (1-3 квартали 2019 року). На підставі даних інформаційної системи про заборгованість позивача станом на 31.07.2020 в сумі 18 765,06 грн. контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17, яка направлялась на податкову адресу позивача засобами поштового зв'язку, однак повернулась без вручення за закінченням терміну зберігання 16.09.2020. Таким чином до органу виконавчої служби було направлено узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У на суму 10 719,72 грн. з урахуванням часткової сплати боргу позивачем. Звертає увагу, що з 01.01.2017 нормами чинного законодавства встановлено безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. Тільки з внесенням змін до Закону №2464-VI, які набрали чинності з 01.01.2021 фізичні особи-підприємці, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску у місяці звітного періоду, за який роботодавцем було сплачено страховий внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Крім того, зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) була направлена на податкову адресу позивача, а тому вважається врученою належним чином. Звертає увагу, що позивач здійснював погашення недоїмки навіть після припинення підприємницької діяльності, оскільки був обізнаний про її наявність, а тому вважає, що позивачем пропущений строк на оскарження вимоги без поважних причин. Просить залишити позов без розгляду.
07.06 2021 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій висловив незгоду із запереченнями, наведеними відповідачем. Зазначив, що позивач не отримував рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, на які відповідач посилається як на підставу визначення штрафів та пені. Крім того вважає, що нарахування недоїмки за оспорюваною вимогою здійснено внаслідок неналежного урядування і помилок відповідача, що є протиправним. Зазначає, що положення Закону №2464-VI пов'язують перебіг строків оскарження вимоги саме з дня її надходження до платника єдиного внеску, тобто отримання, а не факту її направлення контролюючим органом. Оскільки копія оскаржуваної вимоги була вперше отримана 05.04.2021, після чого позивач звернувся до суду у 10-денний строк, строк звернення до адміністративного суду не пропущений.
Ухвалою суду від 08.07.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Запорізькій області, яке є самостійним територіальним органом ДПС України, на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 15.04.2013, номер запису: 21030000000075119, перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області як платник єдиного внеску з 15.04.2013 за номером 08/11-18180, припинив підприємницьку діяльність 15.11.2019, номер запису: 21030060002075119, підстава: власне рішення.
Відповідно до п.5 Витягу з наказу №1684-к від 13.07.2016 по Казенному підприємству «Науково-виробничий комплекс Іскра», прийнято ОСОБА_1 в ремонтно-енергетичний цех (цех №53), електромонтажником силових мереж та електроустаткування по 5-му розряду з 14 липня 2016 року, з випробувальним терміном 1 місяць.
Відповідно до Довідки від 06.04.2021 №290/16 ОСОБА_1 з 14.07.2016 по теперішній час працює на посаді електромонтажника силових мереж та електроустаткування 6 розряду 5 с. в Казенному підприємстві «Науково-виробничий комплекс «Іскра».
10.08.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-131-17, відповідно до якої станом на 31.07.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 18 765,06 грн, у тому числі недоїмка - 10 719,72 грн., штрафи - 126,80 грн., пеня - 7 918,54 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів щодо залишків несплаченого єдиного внеску за 4 квартал 2018 року - 3 квартал 2019 року, а також залишків несплачених штрафних санкцій та пені, нарахованих позивачу відповідно до рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2020 №0088395005.
Вимога направлена на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, однак повернута 16.09.2020 до контролюючого органу без вручення з причин «за закінченням терміну зберігання».
Контролюючий орган направив до примусового виконання узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У (з літерою «У»), відповідно до якої сума боргу, що передається для стягнення в примусовому порядку станом на 28.09.2020 становить 10 719,72 грн., у тому числі недоїмка 10 719,72 грн.
Не погоджуючись з правомірністю формування контролюючим органом недоїмки, що визначена вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд вважає за необхідне спочатку надати оцінку аргументам відповідача щодо строків звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 07.04.2021 засобами поштового зв'язку. На виконання вимог ухвали суду від 19.04.2021 про залишення позовної заяви без руху до суду подано заву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, яка обґрунтована тим, що про позивач не отримував оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) у встановленому порядку, про її існування дізнався під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, в межах якого відбувається примусове стягнення недоїмки, визначеної оскаржуваною вимогою.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвалі суду від 06.05.2021 було зазначено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об'єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з'ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов'язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень. Також було витребувано у відповідача докази направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У на адресу позивача з інформацією про дату отримання.
З наданих відповідачем до матеріалів письмових доказів судом встановлено, що на адресу позивача направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17 (без літери «У»), однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу без вручення з причин «за закінченням встановленого строку зберігання».
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція №449), при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У, яка оскаржується в даній справі (з літерою «У»), на адресу позивача взагалі не направлялась та не повинна була направлятись, а первісно направлена вимога (без літери «У») позивачем не була отримана (не вручена позивачу).
Натомість, наявні в матеріалах справи письмові докази (а.с.39) дозволяють дійти висновку, що позивач отримав оскаржувану вимогу в квітні 2021 року в Дніпровському відділі державної виконавчої служби у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Вищенаведене у сукупності дозволяє дійти висновку, що з огляду на дату подання позовної заяви до суду (07.04.2021) строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (в редакції станом на 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, за будь яких умов єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Під час судового розгляду, судом встановлено, що у період, за який позивачу нараховано недоїмку з єдиного внеску в сумі 10 719,72 грн., позивач працював (працює) за трудовим договором в Казенному підприємстві «Науково-виробничий комплекс «Іскра» (код ЄДРПОУ 14313866). Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 у період 2018-2019 роки роботодавець (код ЄДРПОУ 14313866) нараховував позивачу заробітну плату, з якої в повному обсязі сплачено страхові внески.
Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.
При цьому, необхідно звернути увагу, що відповідно до вищенаведеного правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності, що спростовує доводи позивача про відсутність обов'язку сплачувати єдиний внесок у разі нездійснення підприємницької діяльності та неотримання доходу.
Як встановлено судом, позивач у період, за який нарахована недоїмки з єдиного внеску, перебував в трудових відносинах, роботодавцем сплачувався за позивача, як за застраховану особу, єдиний внесок в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності до суду не надано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірний період позивач був найманим працівником, а також мав статус фізичної особи-підприємця. Оскільки роботодавець сплачував за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача у вказаний період був відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску як у фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
За таких підстав суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У є протиправною та підлягає скасуванню.
Помилковими є твердження позивача про обов'язковість проведення перевірки та складення акту перевірки при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно з абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).
Отже, проведення документальної перевірки не є обов'язковою підставою для формування вимоги зі сплати недоїмки, оскільки Інструкція №499 передбачає декілька підстав формування вимоги, серед яких зокрема облікові дані з інформаційних систем органу доходів і зборів.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки з єдиного внеску виключно на підставі акта перевірки Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі №440/1256/19 зазначив, що положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.
Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском, дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 10.12.2019 у справі №826/25425/15.
Разом з тим суд зауважує, що вищезазначені аргументи не впливають на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску та необхідність її скасування.
Крім того, суд не надає оцінку твердженням позивача про те, що він не отримував рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, оскільки за встановленими обставинами справи суми штрафів та пені, визначені такими рішеннями, не увійшли до складу заборгованості за оскаржуваною вимогою, а тому відповідні обставини перебувають поза межами предмету доказування в даній справі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 908,00 грн. Крім того, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 681,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову. Інших судових витрат у справі не заявлено.
Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, підстави для відшкодування позивачу понесених судових витрат в цій частині відсутні.
Отже, у зв'язку із задоволенням позову понесені позивачем витрати на оплату судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягаю стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2020 №Ф-131-17У, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 44118663.
Повне судове рішення складено 08.07.2021.
Суддя М.О. Семененко