Справа № 202/8658/19
Провадження № 2/202/154/2021
07 липня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді - Бєльченко Л.А.
при секретарі - Піявському Е.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Дніпровська міська рада, про визнання права користування житловою площею, вселення,
Звернувшись до суд з цим позовом в грудні 2019 року, і, остаточно уточнивши позовні вимоги заявою від 15.12.2020 року (а.с.153-157), позивач зазначила, що на підставі рішення виконкому Кіровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська №678 від 07.04.1992 року ОСОБА_3 був виданий ордер №194 від 30.06.1992 року на користування службовим жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 зі складом з трьох осіб: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_5 - донька дружини. У 2009 році ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розірвали шлюб. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010 року задоволено позов ОСОБА_3 , визнано такими, що втратили право користування жилим приміщення за вищевказаною адресою ОСОБА_4 і ОСОБА_6 .
Вона, позивач, познайомилась з ОСОБА_3 в 2007 році. У грудні 2007 року вона стала проживати з ОСОБА_3 за спірною адресою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в них були взаємні права та обов'язки.
В липні 2010 року відповідач ОСОБА_2 звільнився з місць позбавлення волі і вмовив ОСОБА_3 зареєструвати його в спірній квартирі, обіцяючи, не претендувати на жилу площу в квартирі. У 2012 році ОСОБА_2 зареєструвався за адресою спірної квартири, але в квартиру не вселився.
У 2017 році ОСОБА_3 захворів на онкологічне захворювання. У продовж сумісного життя ОСОБА_3 неодноразово пропонував їй зареєструвати шлюб та зареєструватися в спірній квартирі. При цьому вона, позивач, з 1989 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою проживають і зареєстровані її доньки, сини, онуки, а всього двадцять чоловік.
В квітні 2018 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , а зареєструватися в спірній квартирі не встигла. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 в спірну квартиру вселився відповідач, який вигнав її з квартири. В квартирі залишилися її особисті речі і майно, котре вони придбавали з ОСОБА_3 .
У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і 01.02.2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину на автомобіль, яким заволодів відповідач. З цього приводу вона звернулась до органів поліції.
Позивач вважає, що вона набула право користування спірною квартирою, оскільки вселилася в неї в якості дружини ОСОБА_7 , тобто в якості члена сім'ї, за його згодою. Тривалий час вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. За час життя ОСОБА_3 намагався вирішити питання про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових, але це йому не вдалося.
Враховуючи викладене, позивач просила позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач та її представник, адвокат Мазур О.А. , позовні вимоги підтримали.
Відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача, адвокат Скочко О.А., позовні вимоги не визнали, указуючи, що позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ніколи не мешкали однією сім'єю, не вели спільне господарство; час від часу вони проживали разом, але це не носило постійного характеру. Останні два місяці свого життя ОСОБА_3 приймав знеболюючи препарати, наркотичні засоби, тому він, відповідач, не виключає того, що під час укладання шлюбу ОСОБА_3 був під дією наркотичного препарату і не розумів значення своїх дій. Спірна квартира була надана ОСОБА_3 як службова. ОСОБА_1 не входила до складу сім'ї під час надання ордеру; у встановленому законом порядку не отримувала право користування спірною квартирою. Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 має дві квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де вона зареєстрована. Відповідач вважає, що позивач не набула право користування спірною квартирою, тому просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи - Регіональної філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в судове засідання не з'явився. В наданих на адресу суду письмових поясненнях зазначено, що квартира АДРЕСА_3 Регіональній філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» не належить ( а.с.111).
Представник третьої особи - Дніпровська міська рада Булах М.О. в судовому засіданні 28.04.2021 року просив винести рішення на розсуд суду. В подальшому в судові засідання не з'являвся.
Вислухавши сторін і їх представників, свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позови, виходячи з такого.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 , який на той час був працівником Придніпровської залізничної дороги, на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська №678 від 07.04.1992 року виконавчим комітетом Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська 30.06.1992 року був виданий ордер №194 на користування службовим жилим приміщенням, двокімнатною квартирою АДРЕСА_3 . До складу сім'ї ОСОБА_3 входили: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_5 - донька дружини (а.с.8,192).
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 року № 422-16/ХХ111 житловий будинок за вказаною адресою прийнятий до спільної власності територіальних громад області житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури і переданий на баланс ОЖКП «Південне» та житлово-комунального об'єднання управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації (а.с.112-114).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010 року задоволено позов ОСОБА_3 , визнано такими, що втратили право користування жилим приміщення за вищевказаною адресою ОСОБА_4 і ОСОБА_6 . В рішенні суду зазначено, що шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був розірваний у 2009 році (а.с.17).
Встановлено, що шлюб між позивачем і ОСОБА_3 був зареєстрований 28.04.2018 року. Помер ОСОБА_3 17.05.2018 року ( а.с.9,10).
Встановлено також, що ОСОБА_1 з 1989 року має в користуванні і зареєстрована в квартирах АДРЕСА_4 (а.с.7, 20). ОСОБА_2 з 03.04.2012 року зареєстрований в спірній квартирі і на даний час в ній проживає (а.с. 24,45).
Квартира АДРЕСА_3 на час розгляду справи має статус службової квартири.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону або за рішенням суду.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або державних і громадських організацій.
Згідно з частинами першою та другою статті 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Частиною першою статті 118 ЖК УРСР встановлено, що службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до частини другої статті 121 цього Кодексу службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Статтею 122 ЖК УРСР визначено, що єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення є спеціальний ордер, який видає виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.
Відповідно до частини першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача,їх діти та батьки, членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Як встановлено під час судового розгляду, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 рішенням Дніпропетровської обласної ради від 26.06.2001 року № 422-16/ХХ111 прийнятий до спільної власності територіальних громад області житлового фонду та об'єктів соціальної інфраструктури і переданий на баланс ОЖКП «Південне» та житлово-комунального об'єднання управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічні положення закріплені в ст. 321 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
У справі встановлено, що власником будинку за спірною адресою є територіальна громада області в особі облдержадміністрації. Однак позивач звернулась до суду з цим позовом лише до ОСОБА_2 , який проживає і зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 .
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи або на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положенням статті 51 цього Кодексу встановлено, що суд має право залучити до участі у справі співвідповідача за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження у разі, якщо справа розглядається у загальному позовному провадженні.
З огляду на зазначене, суд відмовляє позивачеві у задоволенні позову. Суд зауважує, що спірна квартира має статус службової квартири; остання була надана в користування ОСОБА_3 у зв'язку з характером його роботи. Позивач звернулась до суду з позовом про визнання права користування квартирою і вселення після смерті ОСОБА_3 . При цьому власником спірної квартири є територіальна громада області в особі облдержадміністрації.
Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову, підстав для відшкодування судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.4,5,10,12,81,89,259,263-265 ЦПК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах до ОСОБА_2 , треті особи - Регіональна філія «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Дніпровська міська рада, про визнання права користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_3 та вселенні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не поло подано.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя -
Бєльченко Л.А.