Провадження № 2/522/2962/21
Справа № 522/118215/19
22 червня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
при секретарі судового засідання- Лисенко А.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди
До суду 28.10.2019 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2007 року. Набувши право власності на будинок, позивачка набула право користування на земельну ділянку. Крім цього позивачка 27.08.2014 року набула право власності і на земельну ділянку. 29.11.2018 року будинок АДРЕСА_1 , як об'єкт нерухомого майна, закрито у зв'язку із знищенням, тобто з 14.12.2007 року у фактичному користуванні ОСОБА_1 , а з 27.08.2014 року у її власності перебуває земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:25:010:0077. Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою, що з 2013 року належить родині ОСОБА_3 , з 30.12.2015 року земельна ділянка та житловий будинок АДРЕСА_1 належать ОСОБА_2 на підставі договору дарування. У липні 2014 року позивачкою було замовлено технічний звіт по топографічному зніманню земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного звіту, фактичні межі її земельної ділянки не відповідають проектному розміру згідно кадастрового номеру, а саме, кордон між землями позивачки та відповідачки проходять не по лінії, як зазначено у Витягу з Державного кадастру про земельну ділянку від 27.08.2013 року, а по паркану, самовільно спорудженому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто на території земельної ділянки, яка належить позивачці (різниця між проектним та фактичним розміром ділянки у цьому місці складає від 0,663 м до 0,772 м, а всього різниця між проектним розміром (765,74 кв.м) та фактичним (733,68 кв.м) складає 32,06 кв.м). Родина Усових, встановивши спірну частину паркану, тим самим незаконно захопила та користувалася частиною земельної ділянки, яка їм не належить, а знаходиться у власності позивачки, тим самим зменшили площу земельної ділянки та порушують її право як землекористувача. У зв'язку з тим, що мирним шляхом дане питання не вдалося врегулювати, позивачка була змушена звернутися до Київського районного суду м.Одеси з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В межах зазначеної справи було проведено судову земельно-технічну експертизу, відповідно до якої межі земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідають проектному розміру по правовстановлюючим документам. Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 24.01.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок частину паркану, який встановлений на території зазначеної земельної ділянки, по лінії паралельній межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . 11.03.2019 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення суду. 12.08.2019 року рішення суду в частині демонтажу паркану було виконане та 14.08.2019 року виконавче провадження завершено.
У зв'язку з тим, що позивачка є непрацездатною та літньою особою, зазнала майнових втрат в процесі виконання рішення суду, діями відповідача їй було завдано моральну шкоду у розмірі 66 000,00 грн., яка полягає в душевних стражданнях, у зв'язку з неможливістю вільно користуватися земельною ділянкою понад 5 років, позивачка була змушена звернутися до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою суду від 29.11.2019 року провадження у справі було відкрито та призначено розгляд справи в загальному позовному порядку з призначенням підготовчого засідання на 13.01.2020 року.
До суду 13.01.2020 року надійшло клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 про зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 13.01.2020 року зупинено провадження у цивільній справі №522/18215/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди до набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/3855/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
До суду 19.08.2020 року надійшло клопотання представника позивача, згідно якого просив відновити провадження у справі та долучив до клопотання копію постанови суду апеляційної інстанції від 05.08.2020 року, ухваленого за розглядом справи №520/3855/17.
Ухвалою суду від 07.09.2020 року поновлено провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 19.10.2020 року
У підготовче засідання призначене на 19.10.2020 року ОСОБА_1 не з'явилася, представником - ОСОБА_7 на електрону адресу суду надано заяву, в якій просив судове засідання провести за відсутністю сторони позивача.
У підготовче засідання ОСОБА_2 не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.
Ухвалою суду від 22.10.2020 року по справі було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 11.02.2021 року.
У судове засідання призначене на 11.02.2021 року сторони не з'явилися, представником ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надано суду клопотання про відкладення, розгляд справи відкладено на 15.04.2021 року.
У судове засідання призначене на 15.04.2021 року ОСОБА_1 не з'явилася, представником - ОСОБА_7 на електрону адресу суду надано заяву, в якій просив судове засідання провести за відсутністю сторони позивача.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, представником - ОСОБА_6 надано суду клопотання про відкладення, у зв'язку з хворобою.
Розгляд справи відкладено на 22.06.2021 року.
16.06.2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надала суду письмові пояснення, в яких просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтуваннях пояснень зазначила, що дійсно в провадженні Київського районного суду м.Одеси перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та по справі прийнято рішення, за яким вирішено усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок частину паркану, який встановлений на території зазначеної земельної ділянки, по лінії паралельній межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (різниця між проектним та фактичним розміром ділянки у цьому місці складає від 0,663 до 0,772 м., відповідно до опису меж та плану фактичних меж земельної ділянки ОСОБА_1 , технічного звіту про кадастрову зйомку земельної ділянки, виконаного ФОП ОСОБА_8 у липні 2014 року), та привести у відповідність в цій частині паркан, відповідно до меж відображених у Витягу з Державного кадастру про земельну ділянку від 27 серпня 2013 року №НВ-5100473422013, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 508,00 грн. Постановою Одеського апеляційного суду від 05.08.2020 року рішення Київського районного суду м.Одеси від 24.01.2019 року залишено без змін. Державним виконавцем Другого Київського ВДВС було відкрито 4 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_2 коштів у розмірі 900,00 грн.; 8 508,00 грн., а також виконавчого збору та штрафу, разом на суму 9 658,00 грн.; 8 346,00 грн. та 38 450,00 грн. 07.09.2020 року та 06.10.2020 року ОСОБА_2 повністю виконані вимоги виконавчих документів. Позивачка по даній справі стверджує, що оскільки на даний час власником земельної ділянки є ОСОБА_2 , саме вона повинна нести відповідальність за завдану їй шкоду. Проте, ОСОБА_2 навмисно права або інтереси ОСОБА_1 жодним чином не порушувала, у зв'язку з чим вважає, що підстав для відшкодування на її користь моральної шкоди відсутні. Крім того, ОСОБА_2 намагалася знайти позивачку з метою врегулювання спору мирним шляхом, проте ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 не знаходиться тривалий час, за адресою реєстрації позивачка також відсутня, в усіх процесуальних документах відсутня інформація щодо місця її фактичного проживання та її контактні номери телефонів. Вважає, що зазначене повністю спростовує доводи позивача з приводу того, що остання не могла вільно користуватися своєю земельною ділянкою, так як не знаходилась там. Таким чином, позивачкою не надано жодного доказу, який би свідчив про заподіяння відповідачкою позивачці моральних страждань, у зв'язку з чим просила у задоволенні позову відмовити у зв'язку з недоведеністю.
У судове засідання призначене на 22.06.2021 року з'явилася представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , позовні вимоги не визнала, просила відмовити, та пояснила, що дійсно в Київському районному суді м.Одеси розглядалася справа, по якій було призначено експертизу та рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Так як на теперішній час ОСОБА_2 є власником земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 , саме вона виконала рішення в примусовому порядку та сплатила усі кошти в повному обсязі. ОСОБА_2 паркан не будувала, у зв'язку з чим цілеспрямовано не порушувала права позивачки відповідно до ст.319 ЦК України. Крім того, ОСОБА_2 намагалася врегулювати даний спір мирним шляхом, проте позивачку не може знайти, а у справі приймає участь її представник. За спірною адресою земельної ділянки вона не знаходиться, земельною ділянкою не користується. Також зазначила, що позивачкою щодо відшкодування на її користь моральної шкоди не надала належного обґрунтування та належних та допустимих доказів того, яким саме чином вона понесла страждання через паркан, в чому саме проявлялися її моральні страждання, відсутній причино-наслідковий зв'язок.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася, представником - ОСОБА_7 на електрону адресу суду надано заяву, в якій просив судове засідання провести за відсутністю сторони позивача.
Відповідно до ст.268 ЦПК України датою складання цього судового рішення є 02.07.2021 року.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ЧерненкомІ.П., зареєстрованому в реєстрі за №586 (а.с.8), на підставі чого набула право користування на земельну ділянку за спірною адресою.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 18545116, виданого 04.03.2014 року Реєстраційною службою міського управління юстиції Одеської області (а.с.23).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, долученої до матеріалів справи, 29.11.2018 року житловий будинок АДРЕСА_1 як об'єкт нерухомого майна закрито у зв'язку із знищенням (а.с.18),
Будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з 02 березня 2013 року належали на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а 30 грудня 2015 року були подаровані ОСОБА_2 .
У липні 2014 року позивачкою було замовлено технічний звіт по топографічному зніманню земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного звіту, фактичні межі її земельної ділянки не відповідають проектному розміру згідно кадастрового номеру, а саме, границя між землями позивачки та відповідачки проходять не по лінії, як зазначено у Витягу з Державного кадастру про земельну ділянку від 27.08.2013 року, а по паркану, самовільно спорудженому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто на території земельної ділянки, яка належить позивачці (різниця між проектним та фактичним розміром ділянки у цьому місці складає від 0,663 м до 0,772 м, а всього різниця між проектним розміром (765,74 кв.м) та фактичним (733,68 кв.м) складає 32,06 кв.м).
У зв'язку з тим, що мирним шляхом дане питання не вдалося врегулювати, позивачка звернулася до Київського районного суду м.Одеси з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (цивільна справа№520/3855/17) .
Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №17-2820/6288 від 27 червня 2018 року, проведеної експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в межах цивільної справи №520/3855/17), межі земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідають проектному розміру згідно кадастрового номеру (правовстановлюючим документам), як по площі, так і по конфігурації. Земельна ділянка характеризується недоїмкою пл. 33 кв.м.
Фасадна межа ділянки характеризується надлишком пл.2,50 кв.м та фактично розташована на відстані від 0,06 м до 0,85 м (зміщення в бік вулиці) від межі згідно проектного розміру кадастрового номеру.
Права межа ділянки характеризується недоїмкою пл.25,0 кв.м. та фактично розташована на відстані від 0,46 м до 0,63 м (зміщення в бік ділянки №36) від межі згідно проектного розміру кадастрового номеру.
Ліва межа ділянки характеризується недоїмкою пл.9,0 кв.м та фактично розташована на відстані від 0,00 м до 0,34 м (зміщення в бік ділянки №36) від межі згідно проектного розміру кадастрового номеру.
Задня межа ділянки характеризується недоїмкою пл.1,5 кв.м та фактично розташована на відстані від 0,00 м. до 0,17 м (зміщення в бік ділянки №36) від межі згідно проектного розміру кадастрового номеру.
При дослідженні встановлено, що суміжний паркан, що розмежовує земельні ділянки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 повністю знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 24.01.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:25:010:0077, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести за свій рахунок частину паркану, який встановлений на території зазначеної земельної ділянки, по лінії паралельній межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (різниця між проектним та фактичним розміром ділянки у цьому місці складає від 0,663 до 0,772 м, відповідно до опису меж та плану фактичних меж земельної ділянки ОСОБА_1 , технічного звіту про кадастрову зйомку земельної ділянки, виконаного ФОП ОСОБА_8 у липні 2014 року), та привести у відповідність в цій частині паркан, відповідно до меж відображених у Витягу з Державного кадастру про земельну ділянку від 27 серпня 2013 року №НВ-5100473422013, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 508,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05.08.2020 року рішення Київського районного суду м.Одеси від 24.01.2019 року залишено без змін.
З метою примусового виконання рішення суду, державним виконавцем Другого Київського ВДВС м.Одеса ГТУЮ в Одеській області було 25.03.2019 року відкрито виконавче провадження щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. 12.08.2019 року рішення суду в частині демонтажу паркану було виконане та 14.08.2019 року виконавче провадження завершено (а.с.57-58) та відкрито 4 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_2 коштів у розмірі 900,00 грн.; 8 508,00 грн., а також виконавчого збору і штрафу, разом на суму 9 658,00 грн.; 8 346,00 грн. та 38 450,00 грн. 07.09.2020 року та 06.10.2020 року ОСОБА_2 сплачені кошти та повністю виконані вимоги виконавчих документів.
Позивака посилається на те, що вона є непрацездатною та літньою особою, зазнала майнових втрат в процесі виконання рішення суду, діями відповідачки їй було завдано моральну шкоду , яку вона оцінює у розмірі 66 000,00 грн., яка полягає в душевних стражданнях у зв'язку з неможливістю вільно користуватися земельною ділянкою понад 5 років.
Судом встановлено, що позивачка посилається на те, що діями відповідачки їй завдано моральну шкоду у зв'язку з неможливістю нею користуватися понад 5 років земельною ділянкою. З цього приводу за позовом позивачки 24.01.2019р. судом було винесено рішення суду, яким позов задоволено. Таким чином суд вбачає, що відповідачкою було виконано рішення суду 12.08.2019 р., тобто саме до цього часу позивачка обґрунтовує наявність в неї моральних страждань.
При цьому належних та допустимих доказів в підтвердження завдання нею душевних страждань, та яких саме, в чому вони полягали, позивачкою належним чином суду не наведені та не обґрунтовані, в підтвердження цих тверджень доказів не надано.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Обов'язок доказування наявності моральної шкоди покладається на позивача.
Аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що у кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними рішеннями/діями/бездіяльністю відповідача.
Між тим, суд вбачає, що звертаючись до суду із вимогами про відшкодування моральної шкоди у розмірі 66 000 грн., позивачка не навела будь-яких обґрунтувань, у чому саме полягала завдана моральна шкода, та із чого виходила позивачка визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 66 000 грн..
Окрім того, жодних доказів на доведення обставин, на підставі яких заявлено ці позовні вимоги, - позивачем не зазначено та/або не надано, та не зазначено причини неможливості їх самостійного подання суду. При цьому сам факт зобов'язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачці у користуванні земельною ділянкою за рішенням суду не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з неї моральної шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Ураховуючи те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння будь-яких душевних страждань чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст..15,16, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 158, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду виготовлено 02.07.2021р..
Суддя: Домусчі Л.В.