Провадження № 2/522/1559/21
Справа № 522/23350/20
07 липня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Домусчі Л.В.
за участі секретаря судового засідання Лисенко А.О.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
До суду 22.12.2020 надійшов позов ОСОБА_1 , пред'явлений до ОСОБА_2 , за яким просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року в розмірі: 25 390,30 дол. США - заборгованість по сумі Кредиту; 54 790,56 грн. - інфляційні витрати; 6 449,26 грн. - 3% річних; стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 02/19 від 15 лютого 2019 року в розмірі: 5700,00 дол. США - заборгованість по сумі Кредиту; 11 707, 20 грн. - інфляційні витрати; 6 449,26 грн. - 3% річних.
В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 20 жовтня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким відповідачу надано грошові кошти у розмірі 25 600,00 дол.США, з зобов'язанням сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми заборгованості у тому разі, якщо Позичальник своєчасно не поверне суму позики. Кінцевий строк повернення боргу: 30 червня 2019 року. На день пред'явлення позову до суду відповідач борг не повернув та станом на 30.11.2020 року згідно розрахунку позивача заборгованість за даним договором становить: 25 390, 30 дол. США - заборгованість по сумі Кредиту; 54 790,56 грн. - інфляційні витрати; 6 449,26 грн. - 3% річних.
Також зазначив, що 15.02.2019 року між ними було укладено договір позики № 02/19 та ОСОБА_2 надано грошові кошти у розмірі 5 700,00 дол. США, з кінцевим строком повернення 30 червня 2019 року, з зобов'язанням сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми заборгованості у тому разі, якщо Позичальник своєчасно не поверне суму позики. Посилався на те, що на день пред'явлення позову до суду відповідач борг не повернув та згідно розрахунку позивача станом на 30.11.2020 року заборгованість за даним договором складає: 5700,00 дол. США - заборгованість по сумі Кредиту; 11 707, 20 грн. - інфляційні витрати; 6 449,26 грн. - 3% річних.
Оскільки у добровільному порядку спірні правовідносини врегулювати виявилось неможливим, звернувся до суду з дійсним позовом.
Ухвалою суду від 12.01.2021 року позов було залишено без руху. Недоліки позову були усунуті представником позивача 22.01.2021 року.
Ухвалою суду від 28.01.2021 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 22.02.2021 року.
Через неявку сторін, розгляд справи 22.02.2021 року відкладено на 24.03.2021 року.
Підготовче засідання призначене на 24.03.2021 року повинно було відбутися у режимі відеоконференції, проте через зайнятість судді у іншому судовому засіданні в режимі відеоконференції, відеоконференцзв'язок по даній справі не відбувся. Також представником відповідача було подано до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з участю в кримінальній справі.
Розгляд справи було відкладено на 25.05.2021 року.
У підготовче засідання 25.05.2021 року ОСОБА_1 не з'явився, від його представника - адв. ОСОБА_3 на адресу суду надійшло клопотання про проведення засідання за відсутністю сторони позивача.
У підготовче засідання ОСОБА_2 та його представник не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Заяв, клопотань та відзиву на позов суду не надали.
Ухвалою суду від 25.05.2021 року підготовче провадження у справі закрито та судовий розгляд по суті призначено на 07.07.2021 року.
У судове засідання 07.07.2021 року з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, стягнувши із відповідача заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року в розмірі: 25 390,30 дол. США - заборгованість по сумі Кредиту; 54 790,56 грн. - інфляційні витрати; 6 449,26 грн. - 3% річних; та за договором позики № 02/19 від 15 лютого 2019 року в розмірі: 5700,00 дол. США - заборгованість по сумі Кредиту; 11 707, 20 грн. - інфляційні витрати; 6 449,26 грн. - 3% річних.
ОСОБА_2 та його представник у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, поважність причин неявки суду не повідомили. Заяв, клопотань та відзиву на позов суду не надали.
Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Зважаючи на строки розгляду справи, у відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України, за відсутності доказів поважності причин неявки сторони відповідача, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20 жовтня 2018 року ОСОБА_2 позичив у позивача грошові кошти у розмірі 719 616 грн., що було еквівалентно за курсом НБУ на день укладення договору 25 600,00 дол. США та зобов'язався повернути позику у строк 30 червня 2019 року. Зазначене підтверджується укладеним між сторонами договором позики від 20.10.2018 року (а.с.11-13).
Даним договором позики (п.1.8) було встановлено, що у разі несвоєчасного повернення суми боргу позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми заборгованості.
Також, за договором позики №02/19 від 15 лютого 2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 153 900 грн., що еквівалентно 5 700,00 дол.США за курсом НБУ на день укладення договору, та зобов'язався повернути кошти у строк до 30 червня 2019 року.
Вказаним договором позики № 02./19 від 15.02.2019 року (п.1.8) було встановлено, що у разі несвоєчасного повернення суми боргу позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми заборгованості.
Згідно вказаних договорів, переказ грошей (отримання та повернення позики) здійснюється у безготівковій формі та підтверджується відповідним розрахунком документом.
На підтвердження отримання коштів за вказаними позиками від 20.10.2018 року та від 15.02.2019 року відповідач написав на ім'я позивача розписку від 29.10.2019 року про отримання коштів у сумі 36100 долл.США (а.с.17).
Факт отримання коштів відповідачем не спростовано.
Однак, Відповідач у порушення своїх зобов'язань за вказаними договорами у встановлений строк позичені кошти не повернув. 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 на адресу боржника було направлена претензії-вимоги про погашення заборгованості за договором позики від 21 жовтня 2019 року та 15 лютого 2019 року (№ 02/19), які залишились відповідачем без задоволення.
Таким чином, за розглядом справи суд вбачає, що зобов'язання за договорами позики від 20.10.2018 року та від 15.02.2019 року відповідачем належним чином та у повному обсязі не виконані.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів та інших правочинів.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У відповідності з вимогами ст.ст.525, 526, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, визначеному договором і одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Доказів цього з боку відповідача суду не надано.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не мстить.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України відсутня; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1048 ЦК України належним виконання зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішенні про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є уповноваженим вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Виходячи із вищезазначеного, а також враховуючи те, що до теперішнього часу позичені відповідачем кошти за договорами позики від 20.10.2018 року та від 15.02.2019 року на користь позивача не повернуті, то суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року у розмірі 25 309, 30 дол. США (двадцять п'ять тисяч триста дев'ять дол. США 30 центів) та за договором позики №02/19 від 15 лютого 2019 року у розмірі 5700 дол. США (п'ять тисяч сімсот дол. США 00 центів) та задовольняє їх.
У частині вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд ураховує наступне.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути, зокрема. 3% річних у розмірі 29 928, 39 грн. за сумою боргу 25 309,30 дол. США , проте із розрахунку наданого до позову не виявляється можливим визначити строк, за який розраховувались дані відсотки; не зрозуміло яким чином здійснювався розрахунок 3% річних у гривні на суму боргу у дол. США. Аналогічні обставини вбачається щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 6 449, 26 грн. за сумою боргу - 5 700 дол. США.
Отже, з урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги розрахунок позивача щодо 3% річних за сумами заборгованості. При цьому, оскільки позивачем не визначено період, за який здійснено нарахування, то самостійно суд розрахувати дану суму не може.
Також, за змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Зважаючи на те, що стороною позивача заявлено вимоги щодо повернення сум позики у валюті (в Дол. США), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають.
За викладеного, суд приходить до висновку, що в цій частині (щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат) позов задоволенню не підлягає.
Також, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного й керуючись ст. ст.. 10, 11, 15, 16, 526, 530, 533, 536, 545, 612, 625, 626, 1046 - 1050 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 76, 81, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 353, 354, 496 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року у розмірі 25 309, 30 дол. США (двадцять п'ять тисяч триста дев'ять дол. США 30 центів).
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики №02/19 від 15 лютого 2019 року у розмірі 5700 дол. США (п'ять тисяч сімсот дол. США 00 центів).
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 9630, 73 грн. (дев'ять тисяч шістсот тридцять гривень 73 копійок).
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 09.07.2021 року.
Суддя Л.В. Домусчі