06.07.2021 Справа № 920/510/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши матеріали справи № 920/510/21 без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (вул. О. Береста, буд. 21, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39586236),
до відповідача: Вищого комунального навчального закладу Сумської обласної ради «Путивльський педагогічний коледж імені С.В. Руднєва» (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Миколи Маклакова, буд. 79, ідентифікаційний код 02137810),
про стягнення 51 503,01 грн.
13.05.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 51 503,01 грн заборгованості на підставі договору на постачання газу від 10.01.2020 № 8, з яких: 47 921,93 грн - основний борг, 814,67 грн - інфляційні збитки, 513,23 грн - 3 % річних, 2 253,18 грн - пеня, а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2 270,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання газу від 10.01.2020 № 8 щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості отриманого природного газу.
У позовній заяві представник позивача, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.05.2021 у справі № 920/510/21 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/510/21; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 06.07.2021, 10:30; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов до 07.06.2021; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 30.06.2021.
Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та зазначена відповідачем у договорі на постачання газу від 10.01.2020 № 8, а саме: 41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Миколи Маклакова, буд. 79.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 24.05.2021.
07.06.2021 від відповідача до суду надійшов відзив від 02.06.2021 № 01-10/269 (вх. № 5347/21), де відповідач погоджується з позовними вимогами в повному обсязі.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
10.01.2021 між сторонами укладено договір на постачання газу № 8 (далі - договір). Зазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією вищезазначеного договору та не спростовується сторонами.
Відповідно до пункт 1.1 договору, позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (споживачу) у 2020 році товар: природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам та організаціям; Природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (ДК 021:2015 код 09120000-6 Газове паливо, (09123000-7 Природний газ), а відповідач (споживач) зобов'язався приймати природний газ та своєчасно оплачувати його вартість відповідно зо умов цього договору.
Пунктом 2.1 договору визначено, що позивач передає відповідачу з 01.02.2020 по 31.12.2020 природний газ обсягом до 183 390,00 куб. м., у т.ч. за місяцями.
Відповідно до пункту 2.3 договору сторони погодили, що фактичний обсяг поставки газу за договором визначається на підставі актів прийому-передачі природного газу, які підписуються уповноваженими представниками обох сторін по закінченню місяця поставки, але не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця наступного за звітним.
Пунктом 3.1 договору, сторони погодили, що загальна вартість договору складає 880 272,00 грн, в т.ч. ПДВ - 146 712,00 грн.
Як визначено пунктом 3.2 договору ціна природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам та організаціям що постачається за договором складає: за 1000,00 куб.м., з урахуванням вартості транспортування газу по території України становить 4 000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ (20 %) - 800,00 грн, що разом з ПДВ складає 4 800,00 грн. Ціна природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за договором складає: за 1000,00 куб.м., з урахуванням вартості транспортування газу по території України становить 4 000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ (20 %) - 800,00 грн, що разом з ПДВ складає 4 800,00 грн.
Згідно з пунктом 3.3 договору зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.
Відповідно до Кодексу газорозподільних систем визначений Оператором ГРМ обсяг споживання природного газу по об'єкту споживача за відповідний календарний місяць є підставою для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Відповідно до пункту 4.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами, у безготівковій формі на рахунок позивача, в наступному порядку: 100 % вартості спожитого обсягу газу оплачується на підставі актів прийому-передачі природного газу (за звітний місяць) до 25-го числа місяця, наступного за звітним.
Пунктом 4.2 договору визначено, що датою оплати відповідачем природного газу є дата надходження грошових коштів на рахунок позивача.
Згідно пункту 9.5 договору останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 7 від 28.12.2020 до договору сторони погодили внести зміни до пункту 9.5 договору подовживши його дію в частині постачання газу до 31.01.2021; а пунктом 1 додаткової угоди № 10 від 26.01.2021 до договору сторони погодили ціну природного газу, що поставляється за договором та встановили її у розмірі 9 726,00 грн з ПДВ за 1000 куб. м. природного газу.
У період січня 2021 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито природний газ на загальну суму 215 107,32 грн, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2021 № СМЗ81000446 та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 30.03.2021 від 30.03.2021, які підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Відповідач розрахунки за поставлений природний газ у визначений пунктом 4.1 договору строк не здійснив. Маючи переплату за договором в сумі 11 293,76 грн за підсумками 2020 року та частково в сумі 155 891,63 грн сплативши 15.03.2021, відповідач допустив порушення умов договору та виникнення заборгованості перед позивачем на суму 47 921,93 грн.
06.04.2021 позивач за вих. № 407-Сл-4617-0421 направив відповідачу вимогу про сплату боргу, проте станом на 11.05.2021 заборгованість відповідач не сплатив.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно із статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві твар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки.
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Факт отримання відповідачем природного газу за договором на постачання природного газу від 10.01.2021 № 8 повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2021 № СМЗ81000446 та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 30.03.2021 від 30.03.2021, які підписано сторонами та скріплено їх печатками та визнається відповідачем у відзиві на позов в повному обсязі.
Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий природний газ не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи наведені обставини, а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманого природного газу відповідачем не виконано в повному обсязі, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 47 921,93 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини другої статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГК України.
Частиною шостою статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку ціни позову, сума пені складає 2 253,18 грн, пеня нарахована за загальний період з 26.02.2021 по 11.05.2021.
Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку ціни позову, 3 % річних складають 513,23 грн, інфляційні втрати складають 814,67 грн, нараховані за загальний період з 26.02.2021 по 11.05.2021.
Здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних суд вважає арифметично вірним.
Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
В зв'язку з визнанням позову відповідачем, позивачеві підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% сплаченого судового збору.
Решта сплаченого позивачем судового збору у сумі 1 135,00 грн підлягає відшкодуванню останньому за рахунок відповідача пропорційно розміру.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 185, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Вищого комунального навчального закладу Сумської обласної ради «Путивльський педагогічний коледж імені С.В. Руднєва» (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Миколи Маклакова, буд. 79, ідентифікаційний код 02137810) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. О. Береста, буд. 21, ідентифікаційний код 39586236) заборгованість за договором на постачання газу від 10.01.2021 № 8 в сумі 47 921,93 грн (сорок сім тисяч дев'ятсот двадцять одну гривню 93 коп.), пеню в сумі 2 253,18 грн (дві тисячі двісті п'ятдесят три гривні 18 коп.), 3 % річних в сумі 513,23 грн (п'ятсот тринадцять гривень 23 коп.), інфляційні втрати в сумі 814,67 грн (вісімсот чотирнадцять гривень 67 коп.) та 50 % відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 1 135,00грн (одна тисяча сто тридцять п'ять гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано суддею 09 липня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа