06.07.2021 Справа № 920/512/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши матеріали справи № 920/512/21 без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. О. Береста, буд. 21, ідентифікаційний код 39586236),
до відповідача: Путивльського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 4 Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. К. Володимира, буд. 56, ідентифікаційний код 23824077),
про стягнення 38 058,20 грн.
13.05.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 38 058,20 грн на підставі договору від 22.01.2020 № 41ВВ407-68-20, з них: 35 332,92 грн основний борг, 1 267,93 грн інфляційні збитки, 264,58 грн - 3 % річних та 1 192,77 грн пені; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 22.01.2020 № 41ВВ407-68-20 щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості отриманого природного газу.
У позовній заяві представник позивача, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.05.2021 у справі № 920/512/21 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/512/21; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 06.07.2021, 10:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов до 07.06.2021; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 30.06.2021.
Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та зазначена відповідачем у договорі від 22.01.2020 № 41ВВ407-68-20, а саме: 41500, Сумська область, м. Путивль, вул. К. Володимира, буд. 56.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 28.05.2021.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд даної справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 06.07.2021 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами, у відповідності до частини другої статті 178 ГПК України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
22.01.2021 між сторонами укладено договір щодо постачання природного газу № 41ВВ407-68-20 (далі - договір) з додатковими угодами до нього.
Відповідно до пункт 1.1 договору, позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність відповідачу (споживачу) у 2021 році товар за кодом ДК 021:2015-09120000-6 «Газове паливо» (Природний газ), а відповідач (споживач) зобов'язався прийняти та оплатити газ у розмірах, строки, та порядку, що визначні договором.
Пунктом 1.2 договору визначено, що річний плановий обсяг постачання газу - до 44 320,00 куб.м.
Згідно з пунктом 1.3 договору сторони встановили планові обсяги постачання газу по місяцях.
Передача газу за цим договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (пункти призначення). Перелік точок комерційного обліку споживача вказаний в додатку 2 до договору, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.4 договору).
Пунктом 2.8 договору, сторони погодили, що визначення фактичного обсягу поставленого природного газу між сторонами здійснюється у наступному порядку:
2.9.1 за підсумками розрахункового періоду споживач (відповідач) до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику (позивачу) копію відповідного акту про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ;
2.9.2 на підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника або з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;
2.9.3 споживач протягом двох днів з дати підписання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту прийому-передачі газу;
2.9.4 у випадку відмови від підписання акту приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ чи оператора ГТС. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника.
2.9.5 У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом двох календарних днів з дати отримання, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.
Пунктом 3.1 договору, сторони погодили, що розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.
Згідно з пунктом 3.3 договору зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.
В подальшому підписанням додаткових угод № 7 від 15.11.2020 та № б/н від 29.12.2020 до договору сторонами змінювалась ціна газу та загальна вартість договору.
Відповідно до Кодексу газорозподільних систем визначений Оператором ГРМ обсяг споживання природного газу по об'єкту споживача за відповідний календарний місяць є підставою для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Розрахунковий період, у відповідності із пунктом 4.1 договору, становить один календарний місяць - з 07.00 годин першого дня місяця до 07.00 годин першого дня наступного місяця включно.
Згідно з пунктами 4.2, 4.2.1 оплата газу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача протягом 30 (тридцяти) календарних днів на підставі рахунків та з урахуванням підписаних актів прийому-передачі природного газу.
Відповідно до пункту 4.3 договору датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Всього в період січня 2021 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито природний газ на загальну суму 98 767,92 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2021 № СМЗ81000396 та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 30.03.2021 від 30.03.2021, які підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками.
Відповідно до Кодексу газорозподільних систем визначений Оператором ГРМ обсяг споживання природного газу по об'єкту споживача за відповідний календарний місяць є підставою для взаєморозрахунків між споживачем та його постачальником.
Відповідно до пункту 5.4.2 договору, споживач зобов'язаний оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та обсягах, визначених договором.
Згідно пункту 11.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами свої зобов'язань.
Додатковою угодою № б/н від 24.12.2020 сторонами продовжено дію договору до 31.01.2021.
За час дії договору позивач належним чином виконував взяті на себе по договору зобов'язання здійснюючи поставку природного газу відповідачу, зокрема і в період січня 2021 року на суму 98 767,92 грн з урахуванням ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № СМЗ81000396 від 31.01.2021.
У зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості перед позивачем, станом на 22.03.2021 заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 35 332,92 грн.
06.04.2021 позивач за вих. № 407-Сл-4622-0421 направив відповідачу вимогу про сплату боргу, проте станом на 11.05.2021 заборгованість відповідач не сплатив.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно із статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві твар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки.
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Факт отримання відповідачем природного газу за договором від 22.01.2020 № 41ВВ407-68-20 повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2021 № СМЗ81000396 та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 30.03.2021 від 30.03.2021, які підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий природний газ не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи наведені обставини, а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманого природного газу відповідачем не виконано в повному обсязі, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожитий природний газ в сумі 35 332,92 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до частини другої статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 ГК України.
Частиною шостою статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договором (пунктом 6.2.1) передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, визначених розділом 4 договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку ціни позову, сума пені складає 1 192,77 грн, пеня нарахована за загальний період з 03.03.2021 по 11.05.2021.
Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку ціни позову, 3 % річних складають 264,58 грн, інфляційні втрати складають 1 267,93 грн, нараховані за загальний період з 03.03.2021 по 11.05.2021.
Здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних суд вважає арифметично вірним.
Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Путивльського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 4 Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. К. Володимира, буд. 56, ідентифікаційний код 23824077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СУМИГАЗ ЗБУТ» (40000, м. Суми, вул. О. Береста, буд. 21, ідентифікаційний код 39586236) заборгованість за договором від 22.01.2020 № 41ВВ407-68-20 в сумі 35 332,92 грн (тридцять п'ять тисяч триста тридцять дві гривні 92 коп.), пеню в сумі 1 192,77 грн (одна тисяча сто дев'яносто дві гривні 77 коп.), 3 % річних в сумі 264,58 грн (двісті шістдесят чотири гривні 58 коп.), інфляційні втрати в сумі 1 267,93 грн (одна тисяча двісті шістдесят сім гривень 93 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано суддею 09 липня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа