№ 207/2533/20
№ 2-а/207/9/21
17 червня 2021 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська у складі:
головуючого судді Юрченко І.М.,
при секретарі Сівачук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам'янське адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі поліцейського роти 4 взводу 2 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Скляр Романа Сергійовича про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції в особі поліцейського роти 4 взводу 2 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Скляр Романа Сергійовича, в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серія АР №000899 від 17 вересня 2020 року, винесену поліцейським роти 4 взводу 2 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержантом поліції Скляр Романом Сергійовичем, якою на позивачку накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, у виді штрафу в сумі 425,00 грн. (чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.) за те, що вона керуючи транспортним засобом Мазда СХ-5, державний номер знак НОМЕР_1 , нібито порушила правила дорожнього руху, а саме проїзду на червоний сигнал світлофору, чим порушила п.п. 8.7.3. е) Правил дорожнього руху.
Позивачка вважає, що висновок про те, що скоєне нею адміністративне правопорушення є недоведеним належними доказами. Позивач вважає, що постанова є незаконною, так як не відповідає дійсним обставинам, а тому просить постанову скасувати.
Ухвалою судді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 02.10.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
В позовній заяві позивачка ОСОБА_1 просила справу розглянути без її участі.
Від представника відповідача Департаменту патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції за довіреністю Анни Лукіної надійшов відзив на позов, у якому вона просить відмовити у задоволенні позову, винесення оскаржуваної постанови вважає правомірним, посилається на те, що Позивач проїхав перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3 е) Правил дорожнього руху України.
Суд, взявши до уваги позицію позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачку ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення за ч.2 ст.122 КУпАП за те, що вона керуючи транспортним засобом Мазда СХ-5, державний номер знак НОМЕР_1 , проїхала перехрестя на заборонений сигнал світлофора, а саме червоний, чим порушила п.п. 8.7.3. е) Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серія АР №000899 від 17 вересня 2020 року.
Згідно з ч.2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національна поліція).
Згідно ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Статтею ст. 251 КУпА передбачено, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, положення даної статті вказують на те, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на думку суду, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення в даному випадку порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП.
При складанні вказаної вище постанови відповідач жодних свідків, або інших доказів вини позивача не вказав, хоча згідно ст.251 КУпАП пояснення потерпілих, свідків,фото- та відео-зйомка,відеозапис є доказами у справі.
За приписами ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до правової позиції КАС Верховного Суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17,яка є обов'язковою для першої інстанції, зазначено, що ВС визнав вірними висновки суду першої інстанції, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Верховний суд вказав, що у даному випадку для підтвердження порушення позивачем відповідного пункту Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки тощо.
Крім того, Верховний суд зазначив, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland").
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v. Turkey", та "Beyeler v. Italy").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У своєму позові позивач не погоджується з тим, що ним було скоєно адміністративне правопорушення, передбачене за ч. 2 ст. 122 КУпАП та зазначає про відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджували факт його неправомірних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем порушень п п. 8.7.3. е) ПДР України відповідачем до суду не надано та матеріали справи таких доказів не містять.
Сама ж по собі наявність постанови про адміністративне правопорушення не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
Оскаржувана постанова відповідача не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.
Відповідачем не було надано суду жодних належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Також суд вважає, що у даному випадку неможливо врахування судом пояснень відповідача в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, адже під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач діяв як службова особа - інспектор патрульної поліції. Суд зазначає, що свідчення тільки такої особи у цій справі не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.
Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
На підставі викладеного, суд зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушень Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП є недоведеним.
Враховуючи вищевикладені обставин, суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серія АР №000899 від 17 вересня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн. (чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.) за ч. 2 ст.122 КпАП України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на наведене, адміністративний позов підлягає задоволенню.
За приписами ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо вирішення заявлених вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрат щодо сплати судового збору в сумі 420,40 грн. сплачених при поданні позовної заяви, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 420,40 грн., а тому оскільки позовні вимоги задоволено, зазначені судові витрати слід компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
На обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн., позивач надав суду наступні письмові докази: копію Договору № 62 про надання правничої допомоги від 25.09.2020 року, копію Додаткової Угоди №1 до Договору№62, копію розрахунку витрат на правову допомогу, копію акту виконаних робіт № 1, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 1/22, згідно змісту яких адвокат Погрібняк О.М. надав позивачу правову допомогу, яка полягала у першочерговій консультації, аналізі першочергових документів - 800,00 грн.; проведенні адвокатом аналізу судової практики, в тому числі практики Верховного Суду - 1200,00 грн.; складанні адвокатом адміністративного позову - 1000,00 грн.
Вирішуючи питання про обґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).
Суд також зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши перелік виконаних робіт (послуг), складність і обсяг складених процесуальних документів, складність справи, предмет спору, а також те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви, інші послуги адвоката не конкретизовані та не мають посилання на те, що вони надаються в межах розгляду даної справи, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу за складання позовної заяви у розмірі 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 77, 90, 132, 134, 139, 242-246, 286 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі поліцейського роти 4 взводу 2 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержанта поліції Скляр Романа Сергійовича про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серія АР №000899 від 17 вересня 2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 425,00 грн. (чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.) за ч. 2 ст.122 КпАП України.
Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення, за яким постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серія АР №000899 від 17 вересня 2020 року притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.(чотириста двадцять п'ять гривень 00 коп.)
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (Код ЄДРПОУ 40108646) вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048 на користь ОСОБА_1 НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 22 червня 2021 року.
Суддя І.М.Юрченко