"09" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1442/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи (вх. №1492/21/21)
за позовом фізичної особи - підприємця Черкес Івана Степановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65029, м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102)
про стягнення 15 087,96 грн.
25.05.2021р. фізична особа - підприємець Черкес Іван Степанович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", в якій просить суд стягнути з відповідача 15 087,96 грн., у тому числі: 11 490 грн. - основної заборгованості, 1 315,08 грн. - інфляційних витрат, 1 685,09 грн. - пені та 597,79 грн. - 3% річних, а також суму судових витрат.
В обґрунтування позовної заяви, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №ТМО-79/19 від 23.03.2019р., в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1442/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 26.05.2021р. була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на зазначену в позовній заяві адресу: АДРЕСА_1 , яка була повернута 07.06.2021р. поштовою установою з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою "адресант відсутній за вказаною адресою".
Також, 28.05.2021р. судом додатково було надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі на електронну адресу позивача, що зазначена останнім у позовній заяві, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з журналу реєстрації електронної пошти.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження позивача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення позивачу відповідної ухвали суду.
Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою позивача і повернута поштою, суд доходить висновку, що позивач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Відповідачу - комунальному підприємству "Теплопостачання міста Одеси" ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.05.2021р. була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 65029, м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана останнім 03.06.2021р., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
Згідно з ч.5, 7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
18.06.2021р. до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№16653/21), відповідно до якого останній визнає основну заборгованість перед відповідачем за договором №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. у сумі 11 490 грн. та погоджується із наданим позивачем розрахунком 3% річних у сумі 597,79 грн. та інфляційних витрат на суму 1 315,08 грн.
Разом з тим, відповідач вважає нарахування позивачем пені безпідставно, оскільки умовами укладеного договору №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. між сторонами не погоджено такого виду санкції, як пеня.
При цьому, відповідач заперечує проти заявлених позивачем витрат на правничу допомогу на суму 2 000 грн., з огляду на їх неспівмирність із складністю даної справи та наданих адвокатом послуг (підготовка позовної заяви), часом, витраченим адвокатом на підготовку позову; обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову
Також, відповідач зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви доказів здійснених ним витрат на суму 2 000 грн., зокрема перерахування їх адвокату, а також обґрунтування співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката з витраченим адвокатом часом на складення позову та обсягом виконаних ним робіт. Окрім того, відповідач вказує, що справа №916/1442/21 є нескладною, з огляду на те, що КП «ТМО» заборгованість за договором на суму 11 490 грн., а також право позивача на нарахування 3% річних на суму 597,79 та інфляційних втрат на суму 1 315,08 грн. визнає у повному обсязі, що є суттєвою обставиною при визначені та розподілі судом суми судових витрат у справі. Разом з тим, на думку відповідача, адвокатом марно витрачено час на виклад обставин у позові, якими він обґрунтовує вимогу щодо стягнення пені, а тому він не може бути врахований при визначені розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката, що підлягають відшкодуванню за рахунок КП «ТМО».
08.07.2021р. до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№18300/21), відповідно до якого останній просить суд поновити строк на подачу відповіді на відзив, з підстав отримання відзиву на позовну заяву 22.06.2021р., тобто після закінчення строку, визначеного ухвалою суду від 26.05.2021р., а тому об'єктивно не міг подати відповідь на відзив.
Разом з тим, позивач не погоджується із доводами відповідача викладеними у відзиві на позов щодо нарахування пені, оскільки вважає, що нарахування пені з 30.08.2019р. по 29.02.2020р. здійснено з дотриманням вимог ст.230, 231, 232 ГК України, а тому твердження відповідача не заслуговують на увагу.
Також, позивач вказує, що відзив на позовну заяву не містить спростування правильності та співмірності заявлених до стягнення витрат на правову допомогу.
Так, суд дослідивши клопотання позивача, щодо поновлення пропущеного строку, викладене у відповіді на відзив, зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України, строки в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.ч. 1, 2 ст. 114 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 4ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Таким чином, виходячи з того, що обставини, які викладені позивачем у відповіді на відзив про поновлення строку заслуговують на увагу, господарський суд задовольняє клопотання позивача та поновлює строк для подання відповіді на відзив.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагенту та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства.
25.03.2019р. між КП "Теплопостачання міста Одеси" (замовник) та фізичною особою - підприємцем Черкесом Іваном Степановичем (виконавець) було укладено договір № ТМО-79/19, відповідно до п.1.1 якого виконавець за даним договором прийняв на себе зобов'язання по наданню послуг з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів, а замовник зобов'язався приймати і оплачувати належним чином надані послуги, в порядку та на умовах даного договору.
Найменування послуг за кодом CPV за ДК 021:2015-50110000-9 послуги з ремонту і технічного обслуговування мототранспортних засобів і супутнього обладнання (послуги з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів) (п.1.2 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України, визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п. 3.1 договору, ціна цього договору є складовою сум всіх актів прийому-передачі наданих послуг і не повинна перевищувати 350 000 грн.
Вартість послуг визначається прейскурантом цін додаток №1 до договору (п.3.2 договору).
Відповідно до п.4.2 договору, замовник оплачує послуги надані виконавцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання обома сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, на підставі виставленого рахунку.
Місце надання послуг знаходиться за адресою : м.Одеса, вул. О.Чепигі, 110 (п.5.2 договору).
Згідно п.5.3 договору, здача і прийом наданих послуг здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п.5.5 договору, акти приймання-передачі наданих послуг підписуються замовником на протязі 5-ти робочих днів з моменту їх пред'явлення виконавцем.
Згідно п. 7.1.1 договору, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги відповідно до умов договору.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором (п.8.1 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019р., а в частині виконання зобов'язання до повного їх виконання сторонами.
Додатком №1 до договору №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. визначено прейскурант вартості послуг.
Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. ФОП Черкес І.С. було надано КП "Теплопостачання міста Одеси" послуг на загальну суму 11 490 грн., що підтверджується підписаними з обох сторін та скріпленими печатками останніх актами виконаних робіт, а саме: №ИС-00000310 від 31.07.2019р. на суму 8 670 грн. та №ИС-00000254 від 31.07.2019р. на суму 2 820 грн.
Також, позивачем було сформовано відповідні рахунки-фактури на оплату наданих послуг: №ИС-00000310 від 31.07.2019р. на суму 8 670 грн. та № ИС-00000254 від 2 820 грн. При цьому, відповідач за отримані послуги не розрахувався.
06.08.2020р. позивачем було направлено відповідачу претензію вих.№06.08.2020-1, в якій викладено вимогу сплатити заборгованість за надані згідно договору №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. послуги у сумі 11 490 грн. та 2 811,44 грн. пені.
У відповідь на претензію, 18.08.2020р. КП "Теплопостачання міста Одеси" направило відповідачу лист №02-01-01-319, в якому зазначило, що враховуючи ситуацію, яка склалась на державному рівні, спричиненою коронавірусною хворобою COVID-19 та стрімке падіння надходження на рахунки підприємства грошових коштів за поставлену та спожиту теплову енергію, просив відстрочити строк розрахунків за договором №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. до нормалізації стану у країні.
З огляду на несплату заборгованості, позивач і звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом до комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" про стягнення 11 490 грн. - основної заборгованості, 1 315,08 грн. - інфляційних витрат, 1 685,09 грн. - пені та 597,79 грн. - 3% річних
Абзац 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснив оплату за надані послуги згідно договору №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. , в зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення 11 490 основної заборгованості є обґрунтованими. При цьому, зазначені обставини повністю визнаються відповідачем.
Відповідно до ч.2 п.1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст.191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 597,79 грн. здійснений за загальний період з 30.08.2019р. по 24.05.2021р. встановив його помилковість, з огляду на неправильне визначення початкової дати виникнення заборгованості у відповідача за отримані послуги, з огляду на що, судом, за допомогою системи "Ліга-Закон", здійснено власний розрахунок 3% річних, з урахуванням п. 4.2 договору та ст. 253 ЦК України, за період з 31.07.2019р. по 24.05.2021р., відповідно до якого сума 3% річних складає 596,85 грн.
З огляду на зазначене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 596,85 грн.
Так, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 1 315,08 грн. за загальний період з вересня 2019р. по квітень 2021р., вважає його вірним та здійсненими відповідно до чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Отже, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, умовами договору №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. сторони не передбачили можливість сплати пені за неналежне виконання зобов'язання та не визначали її розмір.
Так, позивач в обґрунтування нарахування пені за неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором №ТМО-79/19 від 25.03.2019р., за період з 30.08.2019р. по 24.05.2021р. в сумі 1 6885,09 грн. зазначає, що у зв'язку з відсутністю конкретизації штрафу чи пені в договорі, позивач керується ч. 6 ст. 231 ГК України та здійснює нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки.
Разом з тим, суд зазначає, що частиною 6 статті 231 ГК України, визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов'язань, як одиницю вимірювання такої санкції, однак, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019р. у справі №908/1501/18.
Приймаючи до уваги, що умови якою передбачається відповідальність за порушення такого грошового зобов'язання у вигляді пені та її розмір, укладений сторонами договір №ТМО-79/19 від 25.03.2019р. не містить або іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного правопорушення також не встановлено, з огляду на що, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 685,09 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із стягненням з відповідача 11 490 грн. - основної заборгованості, 596,85 грн. - 3% річних та 1 315,08 грн. - інфляційних витрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат по сплаті судового збору, виходячи із встановлених судом обставин та результату розгляду справи, суд зазначає наступне.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України ,,Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як вбачається з матеріалів справи, за подання позову ФОП Черкес Іван Степановичем було сплачено суму судового збору у розмірі 2 270 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №582 від 25.05.2021р.
Приймаючи до уваги, що відповідачем визнано частково позов, та з огляду на часткове задоволення судом позовних вимог на загальну суму 13 401,93 грн., витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу наступним чином: 1 008,16 грн. - підлягає поверненню з державного бюджету позивачу, 1 008,16 грн. - підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та 253,69 грн. - у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог покладаються на позивача.
При цьому, відповідно до положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Суд зазначає позивачу, що питання про повернення судового збору у розмірі 1 008,16 грн. з державного бюджету України буде вирішено судом, після подання позивачем відповідного клопотання.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, позивачем в позовній заяві визначено попередній розрахунок витрат на правову допомогу в загальній сумі 2 000 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з угоди про надання правової допомоги від 24.05.2021р., адвокат Радіонов Олександр Леонідович здійснює представництво інтересів ФОП Черкес І.С. (клієнт) з приводу стягнення заборгованості із КП «Теплопостачааня міста Одеси» за договором №ТМО-79/19 від 25.03.2019р., введення справи у Господарському суді Одеської області.
Згідно п.4 витягу з угоди, адвокат користується правами, передбаченими ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також правами законодавством України представнику особи, зокрема, складати заяви та подавати їх у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 5 витягу з угоди, гонорарні відносини, компенсація витрат, пов'язаних з виконанням цієї угоди, та інші умови врегульовані додатковою угодою.
24.05.2021р. між адвокатом Радіоновим Олександром Леонідовичем та фізичною особою - підприємцем Черкес Іваном Степановичем було укладено додаткову угоду до угоди про надання правової допомоги, відповідно до п.2 якої сторони погодили, що на виконання п.5 Угоди гонорар адвоката (встановлюється відповідно до ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») 2 000 грн. - підготовка позовної заяви.
25.05.2021р. між адвокатом Радіоновим Олександром Леонідовичем та фізичною особою - підприємцем Черкес Іваном Степановичем було складено акт надання правової допомоги, відповідно до п.2 якого сторони склали даний акт про повне виконання адвокатом доручення: представництво інтересів ФОП Черкес І.С. з приводу стягнення заборгованості із КП «Теплопостачааня міста Одеси» за договором №ТМО-79/19 від 25.03.2019р., введення справи у Господарському суді Одеської області.
Судом встановлено, що представництво ФОП Черкес І.С. в Господарському суді Одеської області здійснювалось адвокатом Радіоновим Олександром Леонідовичем, на підставі витягу з угоди про надання правової допомоги від 24.05.2021р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №2220 від 29.05.2012р. та ордеру серії ОД №628787 від 25.05.2021р.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019р. по справі № 922/445/19, зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, з огляду на зазначену правову позицію, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів перерахування адвокату витрат на суму 2 000 грн.
Проаналізувавши зміст акту надання правової допомоги від 25.05.2021р, суд вважає, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру та такими, що підтверджуються матеріалами справи на загальну суму 2 000 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що відповідачем не було надано належних доказів неспівмірності зазначених витрат та приймаючи до уваги, що позов ФОП Черкес І.С. судом задоволено частково, витрати позивача на правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 776,50 грн. відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65029, м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102) на користь фізичної особи - підприємця Черкес Івана Степановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 11 490 (одинадцять тисяч чотириста дев'яносто) грн. - основної заборгованості, 596 (п'ятсот дев'яносто шість) грн. 85 коп. - 3% річних, 1 315 (одну тисячу триста п'ятнадцять) грн. 08 коп. - інфляційних витрат, 1 008 (одну тисячу вісім) грн. 16 коп. - витрат по сплаті судового збору та 1 776 (одну тисячу сімсот сімдесят шість) грн. 50 коп. - витрат на правову допомогу.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ю.І. Мостепаненко
Повний текст складено 09 липня 2021 р.
Суддя Ю.І. Мостепаненко