номер провадження справи 18/4/21
16.06.2021 справа № 908/3329/20
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом фізичної особи-підприємця Герасимюка Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача приватного підприємства “Транспромліс” (69035, м. Запоріжжя, провулок Котельний, буд. 2)
про стягнення 19918,03 грн.
господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: Герасимюк В.В., особисто, паспорт НОМЕР_1 від 17.09.1999; Мажара О.О., ордер АР № 1043906 від 13.05.2021
від відповідача: Звягінцев В.В., директор, паспорт НОМЕР_2 ; Ткаченко С.П., довіреність № б/н від 05.04.2021
Розглядаються позовні вимоги фізичної особи-підприємця Герасимюка Володимира Володимировича про стягнення з приватного підприємства “Транспромліс” 19918,03 грн., які складаються 19183,00 грн. основного боргу (залишок заборгованості за виконані роботи), 194,97 грн. 3% річних та 540,06 грн. інфляційних втрат, всього 19918,03 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2020 справу № 908/3329/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 11.01.2021, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/3329/20, присвоєно справі номер провадження 18/4/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 01.02.2021 ухвалено розглядати справу № 908/3329/20 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, призначено підготовче засідання на 23.02.2021; строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів; підготовче засідання відкладалось на 06.04.2021 та на 13.05.2021; ухвалою від 13.05.2021 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 16.06.2021.
У судовому засіданні 16.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач, який особисто приймав учать у судовому засіданні 16.06.2021, та його представник позов підтримали повністю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним на замовлення відповідача виконані роботи з ремонту автомобіля ЗАЗ1103 державний номер НОМЕР_3 на загальну суму 39183,00 грн. Договір на виконання робіт з ремонту наведеного автомобілю, на думку позивача, укладений у спрощений спосіб, на підставі положень ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення у вигляді виставлення рахунку-фактури № 17 від 14.03.2019. В момент передачі автомобіля відповідачу наданий акт виконаних робіт, проте, підписаний акт відповідачем не повернутий, заперечень на нього не надано. Виконані роботи оплачені відповідачем частково в сумі 20000,00 грн., що призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 19183,00 грн. Позивач звернув увагу, що ним вже виконувались роботи з ремонту автомобіля Ssang Yong Korando державний номер НОМЕР_4 , договір на виконання яких був укладений у такий же спосіб. Акт виконаних робіт у цьому випадку також відповідачем не повернутий, проте, ремонтні роботи сплачені повністю. Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних робіт є підставо для покладення на нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на ст.ст. 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 231 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечили.
У відзиві на позов відповідач укладення з позивачем договору у спрощений спосіб на підставі рахунку-фактури № 17 від 14.03.219 на суму 39183,00 грн. заперечив. Зазначив, що дійсно позивач для нього виконував ряд ремонтних робіт автомобіля ЗАЗ 1103 державний номер НОМЕР_3 . Однак, перед виконанням робіт сторонами узгоджено їх вартість в розмірі 25000,00 грн. і саме на цю суму позивачем виданий рахунок № 17 від 14.03.2019. Рахунок не містив підпису та печатки позивача, тому відповідачем не збережений. За доводами відповідача, вартість ремонтних робіт ним сплачено повністю, останній платіж 01.07.2019, і майже через рік від позивача на його адресу надійшла претензія про наявність заборгованості. Відповідач відзначив, що у відповідь на претензію позивачу у телефонному режимі повідомлено про відсутність домовленості про збільшення вартості ремонтних робіт. Також відповідач вказав на те, що рахунок-фактура № 17 від 14.03.2019, на який позивач посилається як на доказ укладення договору, не відповідає ознакам первинного документа, оскільки рахунком-фактурою не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. Просив в позові відмовити.
Позивач у відповіді на відзив визнав сплату відповідачем вартості виконаних робіт в розмірі 25000,00 грн. та зазначив наступне. Автомобіль ЗАЗ1103 державний номер НОМЕР_3 переданий відповідачем для проведення ремонтних робіт 22.01.2019 з погодженням вартості робіт та умов розрахунку готівковими коштами по факту виконання. Після виконання повного обсягу робіт під час передачі автомобіля відповідачу ним заявлено про безготівковий рахунок, тому при передачі автомобіля підготовлені рахунок-фактура №17 від 14.03.2019 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 23 від 14.03.2019 на суму 39183,00 грн.. Відносно доводів відповідача, що рахунок-фактура не відповідає ознакам первинного документа позивач вказав на можливість укладення письмового договору у спрощений спосіб, зокрема, підтвердженням прийняття до виконання замовлень (ч. 1 ст.181 ГК України) і рахунок-фактура має всі істотні умови договору. За поясненнями позивача, у телефонному режимі сторонами неодноразово обговорювалась спірна ситуація і директор підприємства відповідача посилався на тяжкий фінансовий стан та зобов'язувався поетапно погасити заборгованість. Просив позов задовольнити та стягнути з відповідача 14183,00 грн. заборгованості за виконані роботи.
Від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких більш детально наведені обставини переговорів сторін при здійсненні ремонтних робіт спірного автомобіля. Отримання рахунку-фактури на суму 39183,00 грн. відповідач заперечив та вказав, що таку суму йому позивач не озвучував. Відносно посилання позивача на направлення для підписання акта здачі-виконаних робіт № 23 від 14.03.2019, за доводами відповідача, у нього не виникло обов'язку щодо його підписання, оскільки складання та направлення такого акта не передбачалось жодними домовленостями сторін.
Позивачем 11.06.2021 надані суду письмові пояснення, в яких позивач заперечив доводи відповідача, підтримав свої раніше висловлені доводи та звернув увагу, що відповідачем часткова оплата вартості виконаних ремонтних робіт здійснювалась з посиланням на призначення платежу: «рахунок № 17 від 14.03.2019», тобто той саме рахунок, який виставлений на суму 39183,00 грн. Щодо укладання договору у спрощений спосіб на підставі рахунку-фактури позивач посилався на лист Міністерства фінансів України від 16.02.2017 №31-11410-06-5/4339 «Щодо особливостей застосування первинних документів», за змістом якого може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції з поставки товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передачі у разі його оплати. Позивач вважає, що виставлений ним рахунок-фактура та частково оплачений відповідачем є належним доказом наданих послуг.
У додаткових поясненнях, наданих також 11.06.2021, позивач зазначив, що відповідачем у своїх письмових поясненнях підтверджено перелік ремонтних робі, які виконувались позивачем та які наведені у рахунку-фактурі, тобто відповідач про обсяги робіт і їх вартість був обізнаний.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
При цьому суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності справа розглянута судом у розумний строк, який є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, правильного вирішення справи по суті та застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
За змістом позовних вимог, на підставі усної домовленості фізичною особою-підприємцем Герасимюком Володимиром Володимировичем (виконавцем, позивачем у справі) виконані роботи на замовлення приватного підприємства “Транспромліс” (замовника, відповідача у справі) з ремонту автомобіля ЗАЗ1103 державний номер НОМЕР_3 на загальну суму 39183,00 грн.
За твердженням позивача, при передачі автомобіля замовнику після ремонту ним підготовлені та надані відповідачу рахунок-фактура № 17 від 14.03.2019 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 23 від 14.03.2019 на суму 39183,00 грн. Проте, відповідачем зазначений акт не повернутий, заперечень щодо змісту акта не надходило.
Як свідчать матеріали справи та підтверджується сторонами, вартість виконаних робіт оплачено відповідачем трьома платежами:
- 16.04.2019 на суму 5000,00 грн.;
- 18.06.2019 на суму 10000,00 грн.;
- 01.07.2019 на суму 10000,00 грн.
Договір на виконання робіт з ремонту наведеного автомобілю, на думку позивача, укладений у спрощений спосіб, на підставі положень ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення у вигляді виставлення рахунку-фактури № 17 від 14.03.2019.
У зв'язку з відсутністю повної оплати вартості виконаних робіт позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 3 від 08.07.2020 про погашення заборгованості в розмірі 19183,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення від 08.07.2020.
Як вказує позивач, відповідачем вартість виконаних робіт на час подання позову не сплачено, що стало підставою для звернення до суду.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до приписів ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.
За доводами позивача, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення у вигляді виставлення рахунку-фактури № 17 від 14.03.2019 сторонами укладено договір з ремонту спірного автомобіля у спрощений спосіб, у розумінні ч. 1 ст. 181 ГК України, що є підставою для виникнення у відповідача зобов'язання з оплати вартості здійснених ремонтних робіт на суму 39183,00 грн.
Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Таким чином, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
В даному випадку виставлений позивачем рахунок-фактура містить перелік робіт та їх вартість, однак, виставлення рахунку-фактури недостатньо для визнання обставин укладення договору у спрощений спосіб, оскільки рахунок-фактура не є двосторонньою домовленістю сторін. У будь-якому разі, правочином є погоджена дія двох або більше сторін, а відповідачем домовленість про визначення вартості робіт у наведеному позивачем у рахунку-фактурі розмірі заперечується. Жодного документу, який би свідчив про досягнення домовленостей з розміру вартості ремонтних робіт, сторонами не укладено.
За доводами відповідача, сторонами вартість ремонтних робіт автомобіля ЗАЗ1103 державний номер НОМЕР_3 узгоджено у розмірі 25000,00 грн. і саме цю суму ним сплачено.
Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.32020 у справі №915/641/19.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства не можна визнати укладеним у спрощений спосіб договір на виконання робіт з ремонту автомобіля ЗАЗ1103 державний номер НОМЕР_3 на суму 39183,00 грн. шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення у вигляді виставлення рахунку-фактури № 17 від 14.03.2019. Підстави вважати доведеним факт виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті цього рахунку-фактури на суму 39183,00 грн. у суду відсутні.
Обставин наявності або відсутності рахунку-фактури № 17 від 14.03.2019 на суму 25000,00 грн., як то стверджував відповідач, сторонами не доведено і в даному випадку дана обставина не впливає на висновки суду.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994; пункт 29).
Позивачем наявності підстав для виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті вартості ремонтних робіт в розмірі, визначеному рахунком-фактурою № 17 від 14.03.2019 на суму 39183,00 грн. не доведено.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 07.07.2021.
Суддя В.В. Левкут