ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 липня 2021 року Справа № 902/102/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Тимошенко О.М. , суддя Юрчук М.І.
без виклику (повідомлення) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 20.04.2021, повне рішення складено 26.04.2021, у справі № 902/102/21
за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м.Київ
до фізичної особи-підприємця Носова Ігоря Юрійовича, м.Гайсин Вінницької області
про стягнення 16387,88 грн заборгованості згідно кредитного договору
В лютому 2021 Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до фізичної особи-підприємця Носова Ігоря Юрійовича про стягнення 16 387,88 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за кредитом; 9 115,84 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 168,54 грн - пеня, 4 109,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов Договору банківського обслуговування № б/н від 21.02.2011, а саме несплата необхідних коштів для погашення заборгованості по кредиту, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, на яку нараховано проценти, комісію та пеню /а.с. 1-4/.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 у справі № 902/102/21, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до фізичної особи-підприємця Носова Ігоря Юрійовича про стягнення 16 387,88 грн - відмовлено.
Постановляючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарськи суд дійшов висновків про те, що позивачем належними засобами доказування не доведено підстав для нарахування заявленої до стягнення заборгованості по процентам, пені та комісії за користування кредитом, окрім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем зобов'язання по поверненню кредитних коштів в порядку визначеному приписами ч.2 ст. 530 ЦК України /а.с. 77-82/.
Позивач акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 у справі № 902/102/21 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує:
- свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 3000,00 грн (довідка додана до позовної заяви). Проте у зв'язку з порушеннями зобов'язань за Договором відповідач станом на 04.01.2020 має заборгованість - 16 387,88 грн, яка складається з наступного: 3000.00 грн - заборгованість за кредитом; - 9 110,34 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 4 109,00 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 168,54 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за Договором (за період з 02.10.2013 по 02.04.2014). Розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви;
- укладення кредитного договору підтверджується копією анкети-заяви про відкриття поточного рахунку та приєднання до Умов та правил банківських послуг, а також копією витягу з «Умов та правил надання банківських послуг». Надання кредиту підтверджується копією довідки про розміри встановлених кредитним лімітів, а також копією виписки по рахунку 2600, з якої вбачається наявність дебетового сальдо на поточному рахунку боржника. Сформоване дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта фактично є сумою кредитних коштів, які були надані боржнику; Порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів підтверджується копіями виписок по рахунках, на яких обліковується прострочена заборгованість за кредитом та з яких вбачається відсутність погашень на дату подання позову. Розмір нарахованих відсотків, комісії та пені підтверджується розрахунком заборгованості;
- оскільки на даний час відповідач належним чином свої зобов'язання за кредитним Договором не виконав, доказів належного виконання зобов'язань відповідачем матеріали справи не містять, розрахунок заборгованості не спростовано, а тому позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі;
- чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов'язань контрагентом без попереднього пред'явлення претензії, навіть якщо такий обов'язок прямо передбачений договором;
- не направлення повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту безпосередньо в судовому порядку - виконати боржником обов'язок з дострокового повернення кредиту (Постанова ВСУ від 16.08.2019 справа № 754/882/15-ц).
Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції допустив однобічність та неповноту судового розгляду, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно є підставою для скасування оскаржуваного рішення від 20.04.2021 у справі № 902/102/21 /а.с. 85-90/.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 у справі № 902/10221; розгляд апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» ухвалено здійснювати без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи; зобов'язано відповідача ФОП Носова І.Ю. протягом десяти днів з дня одержання даної ухвали надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
До початку розгляду апеляційної скарги по суті відповідач ФОП Носов І.Ю. не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі суду від 04.06.2021, що згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд
21.02.2011 фізична особа-підприємець Носов Ігор Юрійович підписав заяву на відкриття рахунку та заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг /а.с. 17/.
Згідно з вказаною Заявою фізична особа-підприємець Носов Ігор Юрійович приєднався до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Умови) Тарифів Банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування (надалі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Позивачем долучено до матеріалів справи довідку про розміри встановлених кредитних лімітів №10221VIG3S02G від 19.01.2021, згідно з якою відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 , а саме: 22.03.2011 - 1000,00 грн, 22.08.2012 - 0 грн, 05.11.2012 - 1000,00 грн, 04.02.2013 - 1500 грн, 19.03.2013 - 3000,00 грн, 01.03.2014 - 0 грн, 24.03.2014 - 0 грн /а.с. 28/.
АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що заборгованість ФОП Носова Ігора Юрійовича за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку перед АТ КБ «Приватбанк» станом на 04.01.2020 становить 16 387,88 грн, з яких 3 000,00 грн заборгованості за кредитом, 9110,34 грн заборгованості зі сплати відсотків, 4 109 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 168,54 грн пені, на підтвердження чого надає розрахунок заборгованості за Договором за період з 02.10.2013 по 02.04.2014, виписки по рахункам за період з 22.03.2011 по 05.01.2021 /а.с. 29-51/.
Крім того, АТ КБ «Приватбанк» надав акт-звірки № б/н та без дати, у якому зазначено про його направлення на адресу ФОП Носова Ігора Юрійовича та вказано, що заборгованість за кредитним Договором № б/н від 21.02.2011 станом на 04.01.2020 становить 16 387,88 грн, з яких 3 000,00 грн заборгованості за кредитом, 9 110,34 грн заборгованості зі сплати відсотків, 4 109,00 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 168,54 грн пені (за період з 02.10.2013 02.04.2014). Вказаний акт-звірки підписано лише представником АТ КБ «Приватбанк» /а.с. 9/.
Доказів направлення цього акту-звірки на адресу ФОП Носова Ігора Юрійовича позивач суду не надав.
Посилаючись на зазначені вище обставини, АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом у цій справі та просило стягнути з ФОП Носова Ігора Юрійовича 16 387,88 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за кредитом; 9 115,84 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 109,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; 168,54 грн - пені (період з 02.10.2013 02.04.2014) за несвоєчасність виконання зобов'язань за Договором.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
За приписами ст. 526 ЦК України, з якими кореспондуються положення ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звертаючись із позовом у справі, позивач на підтвердження своїх доводів в частині стягнення основної заборгованості та штрафних санкції, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які надав до суду, і які за його доводами були розміщеними на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємну частину спірного Договору /а.с. 18-27/.
За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З заяви про відкриття поточного рахунку вбачається, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк», всі клієнти повинні ознайомлюватись з відповідними змінами /а.с. 17/.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Отже з огляду на зміст ст.634 ЦК України, Умов та Правил надання банківських послуг можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору плата за користування кредитними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договором (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено і не спростовано позивачем, що в заяві відповідача про відкриття поточного рахунку, процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена та не вказано термін повернення кредиту.
Крім того, у вищезгаданій заяві відсутні умови встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та їх визначеного розміру.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять належного підтвердження, що саме до поданої позивачем редакції «Умов та Правил надання банківських послуг» приєднався відповідач та погодився на умови, які вони містять. При цьому, роздруківка із сайту позивача не приймається судом у якості належного доказу, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити, і вносила відповідні зміни в Умови.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погодження сторонами в письмовій формі ціни договору, яка встановлена у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності (штрафу, пені).
Наданий позивачем Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника про відкриття поточного рахунку.
Отже Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який розміщені на сайті: https://privatbank.ua та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.02.2011 шляхом підписання заяви-анкети.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
За наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9 110,34 грн, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 4 109,00 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 168,54 грн правильно визнані господарським судом такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо суми основного боргу, судова колегія зазначає, що матеріалами справи підтверджено фактичне отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3 000,00 грн (довідка про розміри встановлених кредитних лімітів №10221VIG3S02G від 19.01.2021 та виписка про рух коштів з рахунку відповідача /а.с. 28, 32/, проте доказів повернення відповідачем кредитних коштів позивачу матеріали справи не містять.
Зі змісту заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 21.02.2011 не вбачається, що сторони при укладанні Договору погодили строк повернення кредитних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про те, що позивачем не надано доказів направлення відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України вимоги про повернення наданих кредитних коштів.
За таких обставин, судова колегія доходить висновку про передчасність заявлених банком вимог про стягнення з відповідача 3 000,00 грн заборгованості, оскільки строк виконання зобов'язання ще не настав.
Щодо поданого позивачем акта-звірки станом на 04.01.2020, підписаного лише представником ПриватБанку та не направленого на адресу відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак це відбувається, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність у акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості (така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17).
Отже підписаний в односторонньому порядку представником позивача акт, який не був направлений його контрагенту, в будь-якому випадку не є доказом в розумінні ст. 73 ГПК України, який підтверджує наявність вимог позивача щодо сплати заборгованості відповідачем за кредитним Договором б/н від 21.02.2011 у розмірі повернення кредитних коштів в сумі 3 000,00 грн.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, процентами користування кредитом, комісії за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за Договором.
Щодо заперечень скаржника стосовно того, що чинним законодавством не передбачено обов'язковості умов досудового врегулювання спору, а тому позивач не обмежується скористатись своїм правом на безпосереднє звернення із позовом до суду за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, судова колегія зазначає.
Так дійсно досудове врегулювання спору слід вважати обов'язковим лише у випадках визначених (передбачених) договором або Законом, проте процедура досудового врегулювання спору між сторонами та порядок, який встановлений положеннями ч.2 ст. 530 ЦК України щодо визначення строку (часу) з якого періоду у боржника виникає обов'язок виконання свого договірного зобов'язання перед кредитором врегульовані різними інститутами правового регулювання, а тому останні не слід ототожнювати, як про це зазначає скаржник у своїй апеляційній скарзі.
Інші заперечення АТ КБ «Приватбанк», викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.
Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до п.1 част.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення Господарського суду Вінницької області від 28.04.2021 у справі № 902/102/21 ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 у справі № 902/102/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 у справі № 902/102/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу № 902/102/21 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "09" липня 2021 р.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Юрчук М.І.