ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 липня 2021 року Справа № 5004/1617/11
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
від стягувача: Штогрін В.С. - адвокат, представник за ордером серії РН-237 №580 від 06.07.2021р.
від боржника: Овсієнко С.А. - адвокат, представник за ордером серії ВЛ №000,003287
від 05.07.2021р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича", с.Лемешів, Горохівського району, Волинської області
на ухвалу Господарського суду Волинської області, постановлену 03.06.21р. суддею Якушевою І.О. о 15:19 год. у м.Луцьку, повний текст складено 07.06.21р.
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", м.Дніпро
про видачу дублікату наказу Господарського суду Волинської області та поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання
у справі № 5004/1617/11
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра", м.Київ
до Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича", с.Лемешів, Горохівського району, Волинської області
про стягнення 108 194,22 грн.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" до Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича" про стягнення 108194,22грн., заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про видачу дублікату наказу Господарського суду Волинської області та поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання задоволено.
Поновлено строк для пред'явлення наказу Господарського суду Волинської області №1 від 19.09.2011р. до виконання на три роки - до 04.06.2024р. включно.
Видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" дублікат наказу №1 від 19.09.2011р. у справі №5004/1617/11.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Селянське (фермерське) господарство "Літвина Анатолія Павловича" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про видачу дублікату наказу Господарського суду Волинської області та поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання відмовити повністю. Також, просить стягнути на користь скаржника понесені судові витрати.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає ухвалу місцевого господарського суду такою, що постановлена з порушенням норм чинного законодавства;
- на думку відповідача (боржника) суд не з'ясував чи був судовий наказ дійсно втрачений, а також те, що заважало своєчасно пред'явити його до виконання. Також боржник вважає, що обов'язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду з відповідною заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення наказу до виконання; заява про видачу дубліката судового наказу не повинна ґрунтуватися на припущеннях про його втрату. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. Задовольняючи заяву стягувача у відповідній частині, суд не звернув уваги на те, що вона ґрунтується на припущеннях заявника, що наказ у справі направлений до банку виконавцем та втрачений з вини працівників банку. Наявності документів, які підтверджували б відповідні обставини, судом не встановлено і не наведено у своїй ухвалі;
- вказує на те, що на момент звернення стягувача із заявою про видачу дубліката наказу трирічний строк для його пред'явлення до виконання минув. Зокрема, 28.09.2017р. судовий наказ №1 від 19.09.2011р. було повернуто позивачу органом ДВС. З цього часу позивач повторно до виконання судовий наказ не пред'являв з власної волі та бажання. З цього часу пройшло понад 3,5 роки. Жодних об'єктивних перешкод у пред'явленні судового наказу до органів ДВС ні в позивача ні в стягувана (з 13.08.2020р.) не було. Процедура ліквідації ПАТ КБ "Надра" не є поважною причиною пропуску строку, оскільки юридична особа в цей час не була ліквідована (припинена);
- зазначає про те, що 03.06.2021р. з сайту суду скаржнику стало відомо про розгляд Господарським судом Волинської області 26.05.2021р. о 14:30год. заяви стягувача про видачу дублікату судового наказу та поновлення пропущеного строку на пред'явлення його до виконання. Письмово про дату і час розгляду заяви боржник не повідомлявся, що унеможливило реалізацію його процесуальних прав. Боржник просив у клопотанні на адресу суду відкласти розгляд справи, в чому йому було відмовлено.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 та призначено справу №5004/1617/11 до розгляду на 06.07.2021р. об 15:00год..
05.07.2021р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
06.07.2021р. до Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 06.07.2021р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає ухвалу місцевого суду незаконною та необґрунтованою. Просить суд ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про видачу дублікату наказу Господарського суду Волинської області та поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання відмовити повністю.
Представник стягувача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 06.07.2021р. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 25.05.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дніпрофінансгруп” звернулось до Господарського суду Волинської області із заявою б/н від 20.05.2021р., в якій просить:
- видати дублікат наказу на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 05.09.2011р. у справі №5004/1617/11;
- поновити строк для пред'явлення наказу Господарського суду Волинської області до виконання.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 26.05.2021р. заяву було прийнято та призначено до розгляду на 03.06.2020р..
31.05.2021р. до Господарського суду Волинської області надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" б/н від 28.05.2021р., в якій заявник просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції та визначити суд, що відповідатиме за проведення відеоконференції під час судового засідання: Північно-західний апеляційний господарський суд, або Господарський суд Рівненської області, або Рівненський окружний адміністративний суд.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.05.2021р. заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про участь у судовому засіданні 03.06.2021р. по справі №5004/1617/11 в режимі відеоконференції задоволено, постановлено Північно-західному апеляційному господарському суду забезпечити проведення судового засідання 03.06.2021р. в режимі відеоконфенції в приміщенні суду.
03.06.2021р. на електронну адресу Господарського суду Волинської області від голови Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича" надійшло клопотання б/н від 03.06.2021р., в якому боржник повідомляє, що з сайту суду йому стало відомо про розгляд заяви стягувача про видачу дублікату судового наказу та поновлення пропущеного строку на пред'явлення його до виконання. Зазначає, що у зв'язку з тим, що ухвалу не отримав, своєчасно прибути на судове засідання не зможе, а тому просить відкласти розгляд справи у більш пізній термін; у випадку відмови у перенесенні розгляду справи просить відмовити у задоволенні заяви повністю. На обгрунтування відмови у задоволенні заяви посилається на те, що 28.09.2017р. судовий наказ №1 від 19.09.2021р. було повернуто позивачу органом ДВС. З цього часу позивач повторно до виконання судовий наказ не пред'являв з власної волі та бажання. З цього часу пройшло понад 3,5 роки. Жодних об'єктивних перешкод у пред'явленні судового наказу до органів ДВС ні в позивача, ні в стягувача (з 13.08.2020р.) не було. Процедура ліквідації ПАТ КБ “Надра” не є поважною причиною пропуску строку, оскільки юридична особа в цей час не була ліквідована (приинена).
Як вже зазначалося, ухвалою Господарського суд Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про видачу дублікату наказу Господарського суду Волинської області та поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання задоволено, поновлено строк для пред'явлення наказу Господарського суду Волинської області №1 від 19.09.2011р. до виконання на три роки - до 04.06.2024р. включно та видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" дублікат наказу №1 від 19.09.2011р. у справі №5004/1617/11.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, положень ч.1 ст.18, ч.1 ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012р. №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013р. у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019р. у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Отже, судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання. Забезпечення виконання остаточного судового рішення у визначеному законом порядку є позитивним обов'язком держави.
Відповідно до ч.1 ст.18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" звернулось до Господарського суду Волинської області із заявою б/н від 20.05.2021р., в якій просить:
- видати дублікат наказу на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 05.09.2011р. у справі №5004/1617/11;
- поновити строк для пред'явлення наказу Господарського суду Волинської області до виконання.
Згідно ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Слід зазначити, що приписи Господарського процесуального кодексу України не зобов'язують стягувача наводити причини втрати наказу. Підставою для видачі дублікату наказу є заява, подана в межах строку, визначеного п.19.4 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Також, Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас, обов'язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.329 ГПК України, у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку
Про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу (ч.3 ст.329 ГПК України).
Зазначена норма процесуального закону пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред'явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.
При цьому, приписи Господарського процесуального кодексу України не пов'язують право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто, у кожному випадку, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, підлягають оцінці доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та представлені на їх підтвердження докази.
Відновлення пропущеного процесуального строку означає, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно до ча.6 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження", стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Пунктом 1 ч.4 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження", у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Волинської області (суддя Пахолюк В.А.) від 05.09.2011р. у справі №5004/1617/11 позов задоволено: постановлено стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Надра" в особі Філії Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку "Надра" Луцьке Регіональне управління заборгованість за кредитним договором в сумі 108 194,22грн., в т.ч. заборгованість по тілу кредиту 70 155,23грн., заборгованість по відсотках 7 023,36грн., заборгованість по комісії 10 559,99грн., пені в сумі 5266,43грн., індексу інфляції в сумі 15 189,21грн. та 1 081,94грн. в повернення витрат по сплаті державного мита, 236,00грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання рішення суду від 05.09.2011р. у справі №5004/1617/11 було видано наказ №1 від 19.09.2011р..
У наказі зазначено, що він дійсний для пред'явлення до виконання до 19.09.2012р..
Як зазначає заявник у заяві, що згідно з листом-відповіддю від 28.12.2020р. Горохівського районного ВДВС наказ Господарського суду Волинської області №1 від 05.09.2011р. був прийнятий повторно до виконання 04.10.2016р., про що було винесено постанову про відкриття ВП №52436823.
28.09.2017р. виконавче провадження було завершено згідно з п.2 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", а виконавчий документ повернуто стягувачу - ПАТ КБ "Надра", який повторно на виконання до Горохівського районного ВДВС не надходив.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.11.2020р. замінено сторону (стягувача) щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області №1 від 19.09.2011р., виданого на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 05.09.2011р. у справі №5004/1617/11: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра"в особі Філії Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку "Надра" "Луцьке Регіональне управління" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Дніпрофінансгруп".
Як встановлено судом першої інстанції, представник стягувача в судовому засіданні пояснював, у зв'язку із ліквідацією ПАТ "КБ "НАДРА" на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про затвердження умов продажу активів ПАТ "КБ "НАДРА" №922 від 12.06.2020р., відбувся аукціон з продажу активів (майна) Банку, а саме лоту GL48N718070.
Переможцем зазначеного аукціону стало ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП", що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020р..
До лоту №GL48N718070, зокрема, входило право вимоги за кредитним договором договором № 6АК/2008/980-МКА/1 від 10.06.2008р..
Також, 13.08.2020р. між ПАТ "КБ "НАДРА" і ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" укладено договір №GL48N718070_Ur_4 про відступлення прав вимоги.
Згідно п.5 договору про відступлення прав вимоги, новий кредитор підтверджує, що в момент укладення цього договору отримав від банку усі наявні документи, що підтверджують право вимоги до боржників.
Факт передачі кредитної справи №6АК/2008/980-МКА/1 підтверджується актом приймання-передачі оригіналів документів до договору про відступлення прав вимоги GL48N718070_Ur_4 від 13.08.2020р..
В судовому засіданні представник заявника пояснив, що після ознайомлення із матеріалами кредитних справ було виявлено, що наказ Господарського суду Волинської області №1 від 19.09.2011р. серед них відсутній.
Таким чином та враховуючи те, що судовий наказ від №1 від 19.09.2011р. по справі №5004/1617/11 був відсутній у матеріалах кредитних справ, для отримання інформації щодо його наявності чи відсутності на виконанні, представник ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП" звернувся із адвокатським запитом до Горохівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів).
Так, у відповідь на адвокатський запит Горохівський РВ ДВС повідомив, що згідно з Автоматизованою системою виконавчих проваджень виконавчий документ було повторно прийнято до виконання 04.10.2016р., про що було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52436823.
Таким чином, як встановлено судом, строк пред'явлення наказу №1 від 19.09.2011р. перервався у зв'язку із пред'явленням його повторно до виконання у жовтні 2016 року.
28.09.2017р. державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконанавче провадження" (в редакції від 17.02.2017р.) було повернуто виконавчий документ стягувачу з огляду на те, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.
Тобто, після переривання перебіг нового строку розпочався з дня його повернення, а саме: з 28.09.2017р..
Також, п.2 резолютивної частини постанови про повернення виконавчого документа від 28.09.2017р. зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 28.09.2020р..
Як пояснив представник заявника в судовому засіданні, повторно наказ до виконання не пред'являвся, оскільки банк не передав його ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП".
Також, як пояснював представник заявника (стягувача) в судовому засіданні, примусове виконання рішення за наказом суду від 19.09.2011р. по справі №5004/1617/11 до цього часу не виконано, а оригінал наказу суду втрачено.
Водночас, як встановлено судом рішення Господарського суду Волинської області від 05.09.2011р., яке набрало законної сили, станом на день звернення стягувача із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання не виконано.
Також, суду не подано доказів добровільного та повного виконання боржником рішення Господарського суду Господарського суду Волинської області від 05.09.2011р. у справі №5004/1617/11.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" №15729/07 від 05.07.2012р. зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
При цьому, відмова стягувачу в поновленні пропущеного процесуального строку фактично позбавляє стягувача права на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, а це суперечить основоположному принципу обов'язковості виконання судових рішень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, докази, які додані заявником до заяви, свідчать про те, що строк для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Волинської області від 19.09.2011р. у справі №5004/1617/11 пропущений стягувачем з причин, які не залежали від його волі, а тому суд визнає поважними причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, а заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу Господарського суду Волинської області до виконання підлягає до задоволення.
Водночас, доводи боржника не спростовують висновків суду.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Зокрема, на момент видачі наказу №1 від 19.09.2011р. був чинний Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону №606-XIV від 04.06.2011р., яким було встановлено строк для пред'явлення до виконання наказу суду, виданого на виконання судового рішення, в один рік з дня, наступного за днем набрання рішенням суду законної сили (п.2 ч.1 ст.22 цього Закону).
05.10.2016р. набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016р., яким збільшено строк пред'явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сини (ч.ч.1, 2 ст.12 цього Закону).
Приписами пункту 5 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016р. визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" про видачу дублікату наказу Господарського суду Волинської області та поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання, поновлення строку для пред'явлення наказу Господарського суду Волинської області №1 від 19.09.2011р. до виконання на три роки - до 04.06.2024р. включно та видачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп” дублікату наказу №1 від 19.09.2011р. у справі №5004/1617/11.
Водночас, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції обмежив його процесуальні права, оскільки не повідомив його про час та дату розгляду справи та відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив вимоги ч.1 ст.9 ГПК України, до уваги колегії суддів не береться, з огляду на те, що як вбачається з матеріалів справи заявником було надіслано скаржнику заяву про видачу дубліката судового наказу №1 від 19.09.2011р. по справі №5004/1617/11 та поновлення пропущеного строку для його пред'явлення до виконання на його поштову адресу 21.05.2021р. (відповідні докази такого надіслання наявні в матеріалах справи). Також, згідно списку розсилки поштової кореспонденції по справі, ухвалу Господарського суду Волинської області від 26.05.2021р. про прийняття та призначення заяви до розгляду та відповідної відмітки на оригіналі вказаної ухвали таку ухвалу було надіслано на адресу боржника. Крім того, зважаючи на обставину, що суд відповідно до ч.2 ст.329 ГПК України розглядає таку заяву в десятиденний строк, боржник мав можливість з'ясувати дату та час розгляду справи №5004/1617/11. Водночас, враховуючи те, що неявка боржника не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку, при цьому із змісту наявного у справі клопотання боржника від 03.06.2021р., що було подане в місцевий господарський суд, вбачається, що про судовий розгляд заяви боржнику було відомо та відповідно у ньому останній надавав свої пояснення щодо поданої заяви стягувача, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано розглянув таку заяву в десятиденний строк (ч.2 ст.329 ГПК України, п.19.4. розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України) та заяву 03.06.2021р. було розглянуто за відсутності боржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича" - без задоволення.
Керуючись ст.ст.129, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Літвина Анатолія Павловича", с.Лемешів, Горохівського району, Волинської області залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.06.2021р. у справі №5004/1617/11 - без змін.
2. Матеріали справи №5004/1617/11 повернути до Господарського суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "08" липня 2021 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.