вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа № 910/18959/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Андрієнка В.В.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - Герасименко М.В.
відповідача-1 - Акуленко А.В.
відповідача-2 - не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 (повне рішення складено 01.04.2021)
у справі №910/18959/20 (суддя - Пінчук В.І.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксорікс"
про визнання договору недійсним.
У грудні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксор Трейд" (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ксорікс") про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ від 30.07.2020, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір укладено неуповноваженими особами, оскільки представники сторін під час його підписання діяли з перевищенням своїх повноважень, передбачених статутами.
Також Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вказувало на відсутність вчинення сторонами правочину реальних дій, направлених на його виконання.
Окрім цього, позивач вказував на наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу з огляду на відсутність економічної мети у відповідачів від його укладення, а також те, що даний правочин є фраудаторним, тобто таким, що укладений на шкоду кредитору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2020 відкрито провадження у справі №910/18959/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 (повне рішення складено 01.04.2021) у справі №910/18959/20 у задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено приписи процесуального права.
Позивач зазначає, що судом невірно застосовано норми ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України. На переконання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", оспорюваний правочин є значним, а отже його укладення потребувало обов'язкової згоди загальних зборів або доказів подальшого схвалення правочину юридичною особою.
Також позивач вказує на порушення місцевим господарським судом вимог ст. ст. 236, 237 та 238 ГПК України, які мають наслідком невірне вирішення спору. Скаржник зазначає, що у рішенні суду не було надано належної оцінки усім підставам позову, зазначеним Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".
Насамкінець, позивач вказує на наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу з огляду на відсутність економічної мети у відповідачів від його укладення. Натомість, судом не застосовано положення Цивільного кодексу України щодо наслідків фіктивності укладеного правочину.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 апеляційну скаргу у справі №910/18959/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18959/20, призначено її до розгляду на 01.06.2021, а також встановлено відповідачам строк на подання відзивів на апеляційну скаргу п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.
До суду 27.05.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
На переконання відповідача-1, у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відсутнє будь-яке порушене право внаслідок укладення оспорюваного договору, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ксорікс", у свою чергу, не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
У призначеному судовому засіданні 01.06.2021 після надання пояснень представниками учасників справи оголошено перерву до 29.06.2021.
У судове засідання 29.06.2021 з'явилися представники позивача та відповідача-1 і надали додаткові пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, представник відповідача-2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Суд зазначає, що копію ухвал про відкриття апеляційного провадження у справі та оголошення перерви у судовому засіданні надіслано судом на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксорікс": 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 19. Проте, поштове відправлення з копією ухвали про відкриття апеляційного провадження повернулося на адресу суду з відміткою "адресат відсутній". Також відповідачем-2 не отримано копію ухвали про оголошення перерви у судовому засіданні, що підтверджується інформацією з інтернет-ресурсу Укрпошти за трекінг-номером поштового відправлення 0411634818936.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, апеляційний суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ксорікс" належним чином повідомлялося про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Разом з цим, як було зазначено вище, відповідач-2 належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомив суд про причини неявки у судове засідання уповноваженого представника. Отже, неявка у судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксорікс" не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 30.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люксор Трейд" (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ксорікс") (продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ.
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери, передбачені пунктом 1.2 договору.
Загальна сума договору становить 125850000,00 грн (п. 1.3 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору перехід права власності на цінні папери здійснюється в депозитарній системі обліку цінних паперів.
Згідно з п. 3.2 договору перехід права власності на цінні папери здійснюється не пізніше наступного робочого дня з моменту підписання даного договору шляхом переказу цінних паперів з рахунку у цінних паперах продавця на рахунок у цінних паперах покупця у депозитарній установі.
Пунктом 3.3 укладеного правочину сторони також узгодили, що право власності на цінні папери переходить до покупця з моменту зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця в депозитарній установі та не пов'язане з фактичною оплатою.
31.07.2020 між покупцем та продавцем було підписано акт приймання-передачі цінних паперів по договору, у відповідності до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт" прийняло від продавця цінні папери згідно з переліком, визначеним п. 1.2 договору.
04.08.2020 між відповідачами складено та підписано акт про вексельний платіж, відповідно до умов якого покупець у рахунок своїх зобов'язань перед продавцем, що випливають із договору купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ від 30.07.2020, передав продавцю в рахунок оплати цінних паперів 10 простих векселів на суму 12585000,00 грн кожен загальною сумою 125850000,00 грн.
Також вказаним актом сторони погодили, що з моменту його укладення та підписання зобов'язання оплатити за поставлені цінні папери у покупця припиняються та виникає новий обов'язок оплатити передані векселі.
Як вже було зазначено, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що договір купівлі-продажу цінних паперів укладено неуповноваженими особами, оскільки представники сторін під час його підписання діяли з перевищенням своїх повноважень, передбачених статутами. Також Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вказувало на відсутність вчинення сторонами правочину реальних дій, направлених на його виконання, та наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу з огляду на відсутність економічної мети у відповідачів від його укладення, а також на те, що правочин є фраудаторним, тобто укладеним на шкоду кредитору.
При цьому, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", яке не є стороною оспорюваного правочину, зазначає, що відповідачі внаслідок укладення договору порушили права банку, як кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт". Зазначене позивач обґрунтовує наступним.
10.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ардена" як іпотекодавцем, та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" як іпотекодержателем, в забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕФ" зобов'язань за кредитним договором №4А13578Д від 20.09.2013 укладено договір іпотеки майнового комплексу загальною площею 17206,70 кв. м за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня (Голосіївський), 70.
04.08.2017 внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернуло стягнення на предмет іпотеки та зареєструвало в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на відповідне нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №215133358 від 06.07.2020.
Надалі, 27.11.2019 Господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі №910/15803/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕФ" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена" про визнання недійсним договору іпотеки від 10.06.2016 та скасування рішень про державну реєстрацію права власності за банком.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 у справі №910/15803/19 у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю, визнано недійсним договір іпотеки від 10.06.2016 та скасовано реєстраційні дії про реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".
Позивач зазначає, що за наслідком ухвалення постанови Товариство з обмеженою відповідальністю "Ардена" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Артіс" здійснили дії, направлені на скасування записів про право власності банку на нерухоме майно.
У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №218003170 від 28.07.2020 було відновлено право власності на 40/100 відсотків майнового комплексу за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ардена" та на 60/100 відсотків майнового комплексу за Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіс".
28.07.2020 здійснено відчуження зазначеного об'єкту нерухомого майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №219156430 від 05.08.2020.
За наслідком касаційного перегляду справи №910/15803/19, Верховним Судом ухвалено постанову від 14.01.2021, якою було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, на переконання позивача, правова підстава вибуття майнового комплексу з володіння банку як власника, відпала.
Позивач вказує на те, що у відповідачів була відсутня економічна мета від укладення оспорюваного правочину, а часткове вчинення відповідачем-1 дій на виконання договору призвело до виникнення обов'язку по оплаті векселів. Тому, єдиним реальним змістом господарської операції з купівлі-продажу цінних паперів з використанням векселів, як засобу платежу, є лише створення штучних безспірних зобов'язань щодо оплати векселів, які б надали змогу звернути стягнення на майно - майновий комплекс, що перебуває у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт". Таким чином, на переконання позивача, належним є висновок про фраудаторність договору купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ та його фіктивний характер, оскільки він вчинений на шкоду кредитору, тобто Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк".
Проте, апеляційний суд вказує на те, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів не порушуються права та охоронювані законом інтереси Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об'єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Зі змісту ст. ст. 215, 216 ЦК України убачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін такого правочину або заінтересованою особою, права якої були порушені укладенням спірного договору.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі також може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Колегія суддів зазначає, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт" у протиправний спосіб заволоділо майном банку - майновим комплексом загальною площею 17206,70 кв. м за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня (Голосіївський), 70. Укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, у свою чергу, має на меті лише створення штучних безспірних зобов'язань щодо оплати векселів, які б надали змогу звернути стягнення на вказане майно.
Разом з цим, колегія суддів вказує на те, що ані станом на дату подання позову, ані станом на день ухвалення оскаржуваного рішення не було жодних доказів того, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" було кредитором по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт". Відсутність таких доказів не дає підстав для висновку стосовно того, що договір купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ від 30.07.2020 є фраудаторним правочином у контексті наведених позивачем підстав позову.
Колегія суддів наголошує на тому, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №910/15803/19, на яку посилається позивач, визнано недійсним договір іпотеки від 10.06.2016 і скасовано реєстраційні дії про реєстрацію іпотеки та про державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки (майновий комплекс загальною площею 17206,70 кв. м за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня (Голосіївський), 70) за Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". Постановою Верховного Суду від 14.01.2021 зазначену постанову скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто, право власності позивача на майновий комплекс оспорюється.
За вказаних обставин, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" станом на день ухвалення оскаржуваного рішення не могло вважатися кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова корпорація "Пром Експорт". Як наслідок, договір купівлі-продажу цінних паперів №300720/02-БВ від 30.07.2020 не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки такі інтереси у Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відсутні, враховуючи також, що останнє не є стороною оспорюваного правочину.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, під захистом права розуміється діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
З урахуванням наведених висновків, апеляційний суд зазначає, що захисту підлягає лише наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи така особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. При цьому, відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, при відсутності порушеного права та/або інтересу позивача, колегія суддів не має надавати оцінку оскаржуваному договору купівлі-продажу цінних паперів в контексті його відповідності або невідповідності положенням чинного законодавства України.
З огляду на усе вищезазначене, суд вказує на те, що оскільки позивач є заінтересованою особою, а не стороною оспорюваного правочину, та ним не доведено порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач вказує на те, що судом невірно застосовано норми ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України. На переконання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", оспорюваний правочин є значним, а отже його укладення потребувало обов'язкової згоди загальних зборів або доказів подальшого схвалення правочину юридичною особою.
Також позивач вказує на порушення місцевим господарським судом вимог ст. ст. 236, 237 та 238 ГПК України, які мають наслідком невірне вирішення спору. Скаржник зазначає, що у рішенні суду не було надано належної оцінки усім підставам позову, зазначеним Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк".
Насамкінець, позивач вказує на наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу з огляду на відсутність економічної мети у відповідачів від його укладення. Натомість, судом не застосовано положення Цивільного кодексу України щодо наслідків фіктивності укладеного правочину.
Однак, апеляційний суд зазначає, що наведені аргументи позивача є необґрунтованими, оскільки місцевим господарським судом розглянуто справу по суті та відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходячи з їх змісту та обраного способу захисту.
При цьому, той факт, що в судовому рішенні не наведено мотиви відхилення чи прийняття усіх аргументів, на які посилався позивач у позовній заяві, не доводить необґрунтованості та незаконності ухваленого судового рішення. Як було зазначено вище, заявлений позов не підлягає задоволенню з огляду на відсутність порушено права та інтересу позивача, оскільки він не є стороною укладеного правочину. Вказане зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, у суду відсутня необхідність оцінювати наведені позивачем підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Враховуючи вищевикладене, Господарським судом міста Києва під час ухвалення оскаржуваного рішення наведено відповідні мотиви, на яких ґрунтується ухвалене рішення, а отже доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правомірних висновків про відмову у задоволенні позову.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/18959/20 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/18959/20 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 09.07.2021.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді Л.Г. Сітайло
В.В.Андрієнко