вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2021 р. Справа№ 910/1385/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів: Євсікова О.О.
Кропивної Л.В.
за участі секретаря - Стародуб М.Ф.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 (повний текст складено 19.04.2021) у справі №910/1385/21 (суддя - О.М. Спичак)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 238877,28 грн
за участі представників згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 238877,28 грн, з яких: 219 606,10 грн основного боргу, 8 753,71 грн 3% річних та 10 517,47 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що відповідач не у повному обсязі оплатив товар, поставлений на підставі договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 за видатковою накладною №523 від 30.07.2019, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 219 606,10 грн. Прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до приписів ст. 625 ЦК України є підставою для стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3% річних у розмірі 8 753,71 грн, нарахованих за період з 29.10.2019 по 25.01.2021, та інфляційних втрат у розмірі 10 517,47 грн, нарахованих за період з 29.10.2020 по 14.01.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" суму основного боргу у розмірі 219 606,10 грн, 3% річних у розмірі 8 409,93 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 800,80 грн та судовий збір у розмірі 3582,25 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи ухвалене рішення, місцевий господарський суд зазначив, що у п. 4.1 договору поставки №20/05/89 від 02.07.2019 сторони погодили здійснення відповідачем оплати продукції протягом 90 днів після завершення її приймання за якістю, за результатами якого встановлено належну якість останньої (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою). З долученого до матеріалів справи ярлику на придатну продукцію №497, складеного відповідно до Положення про організацію вхідного контролю продукції Пл-Д.43.19.001-18, затвердженого Генеральним директором ВП АЕМ 06.08.2018, вбачається, що приймання продукції, поставленої за видатковою накладною №523 від 30.07.2019 на суму 298 757,40 грн, за якістю закінчено 12.08.2019. Отже, виходячи зі змісту п. 4.1 договору, враховуючи при цьому приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що останнім днем строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленої продукції було 11.11.2019. Утім, з наявного у матеріалах справи акта звірки взаєморозрахунків вбачається, що за поставлений товар відповідач розрахувався лише частково й з порушенням вказаного строку, сплативши позивачу 23.01.2020 грошові кошти у розмірі 79 151,30 грн. Докази оплати решти вартості отриманого товару у сумі 219 606,10 грн у матеріалах справи відсутні. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 219 606,10 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Перевіривши виконаний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вказав, що позивач припустився помилки, визначивши початковою датою їх нарахування 29.10.2019, оскільки, зважаючи на встановлений п. 4.1 договору строк оплати продукції покупцем, відповідне право у нього виникло лише з 12.11.2019. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими є сума 3% річних у розімі 8 409,93 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 10 800,80 грн, які і стягнув з відповідача. Водночас місцевий господарський суд залишив без задоволення клопотання відповідача про їх зменшення, вказавши, що ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України передбачене право суду зменшити виключно штрафні санкції, належні до стягнення з боржника, однак, відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, такими не є. Протилежні висновки щодо можливості зменшення судом відсотків річних, наведені Верховним Судом у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, зроблені, виходячи саме з конкретних обставин справи, що розглядалася судом касаційної інстанції, які є відмінними від обставин даної справи.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/3185/21 в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 800,80 грн та 3% річних у розмірі 8 409,93 грн і ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір інфляційних втрат до 5000,00 грн та 3% річних - до 3000,00 грн. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого: 1) суд вийшов за межі заявленого позивачем розміру інфляційних втрат. Так, зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10 517,47 грн. Натомість, місцевий господарський суд стягнув останні у сумі 10 800,00 грн, тобто більшій, ніж визначалася позивачем, не навівши при цьому ні розрахунку вказаної суми, ні періоду, за який вона обчислювалася судом; 2) ухвалюючи оскаржуване рішення, судом не було враховано правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, щодо можливості зменшення судом як неустойки, штрафу, так і процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат.
24.05.2021 апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи (апеляційної скарги) між суддями передана на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження судового рішення, однак, апеляційну скаргу залишено без руху, з підстав не виконання апелянтом вимог пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України та не надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн. Апелянту надано десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн.
15.06.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн. Вказана заява була направлена на адресу суду 09.06.2021 засобом поштового зв'язку.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21, розгляд справи №910/1385/21 призначено на 08.07.2021. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1385/21.
30.06.2021 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Пономаренка Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 08.07.2021 у справі №910/1385/21, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Пономаренка Є.Ю., визначено колегію суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21 до провадження у новому складі суддів: Поляк О.І. (головуючий), Кропивна Л.В., Євсіков О.О.
В судове засідання 08.07.2021 представники сторін не з'явились.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подано лише в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з положень вищенаведеної норми ГПК України, рішення господарського суду міста Києва у даній справі підлягає апеляційному перегляду лише в межах його оскаржуваної частини відповідно до вимог заявника апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції, 02.07.2019 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (постачальник) було укладено Договір поставки №20/05/89, відповідно до п. 1.1 якого (у редакції додаткової угоди № 1 від 02.07.2019) постачальник зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки покупцю продукцію: лист ДПРНХ, С1, 5,0*1000*1000мм, ГОСТ 3778-98, у кількості 1,933 т, загальною вартістю 299 998,99 грн, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.
Згідно з п. 2.1 договору якість продукції, що поставляється за цим договором, повинна відповідати ГОСТ 3778-98 та підтверджуватися документом про якість з інформацією про виконаний контроль, виданим підприємством-виробником або іншим правомочним органом.
Відповідно до п. 2.4 договору покупець має право пред'явити постачальнику претензії в зв'язку з недоліками поставленої продукції, які не могли бути виявлені при звичайному її прийманні, протягом строку дії договору.
Приймання продукції за якістю та кількістю провадиться покупцем шляхом проведення вхідного контролю за діючими у покупця процедурами (п. 2.5 договору).
Згідно з п. 3.1 договору (у редакції додаткової угоди №1 від 02.07.2019) загальна сума договору становить 299 998,99 грн.
Пунктом 4.1 договору визначено, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 90 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).
У п. 10.1 договору сторони погодили, що останній вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки.
Звертаючись до господарського суду, позивач вказав, що 30.07.2019 згідно з видатковою накладною №523 поставив відповідачу товар на суму 298 757,40 грн, за який відповідач розрахувався лише частково, сплативши позивачу 23.01.2020 грошові кошти у сумі 79 151,30 грн, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 219 606,10 грн. Прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до приписів ст. 625 ЦК України є підставою для стягнення з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3% річних у розмірі 8 753,71 грн, нарахованих за період з 29.10.2019 по 25.01.2021, та інфляційних втрат у розмірі 10 517,47 грн, нарахованих за період з 29.10.2020 по 14.01.2021.
Встановивши, що докази оплати спірної суми боргу відповідачем до матеріалів справи не надані, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Перевіривши виконаний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вказав, що позивач припустився помилки, визначивши початковою датою їх нарахування 29.10.2019. Так, з наданого відповідачем до матеріалів справи ярлику на придатну продукцію №497, складеного відповідно до Положення про організацію вхідного контролю продукції Пл-Д.43.19.001-18, затвердженого Генеральним директором ВП АЕМ 06.08.2018, вбачається, що приймання продукції, поставленої за видатковою накладною №523 від 30.07.2019, за якістю було закінчено 12.08.2019. Отже, виходячи зі змісту п. 4.1 договору, враховуючи при цьому приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, останнім днем строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленої за вказаною видатковою накладною продукції було 11.11.2019. Таким чином, право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у позивача виникло лише з 12.11.2019. Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими є сума 3% річних у розімі 8 409,93 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 10 800,80 грн, які і стягнув з відповідача. Водночас місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача про їх зменшення, викладене у відзиві на позовну заяву, вказавши, що ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України передбачене право суду зменшити виключно штрафні санкції, належні до стягнення з боржника, однак, відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, такими не є. Протилежні висновки щодо права суду зменшувати й відсотки річних, наведені Верховним Судом у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, зроблені, виходячи саме з конкретних обставин справи, що розглядалася судом касаційної інстанції, які є відмінними від обставин даної справи.
Колегія суддів вважає, що встановивши факт прострочення відповідачем виконання взятого на себе грошового зобов'язання, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України. Утім, суд першої інстанції припустився помилки, вийшовши за межі заявленого позивачем розміру інфляційних втрат - 10 514,47 грн, та стягнувши останні з відповідача у більшій сумі - 10 800,00 грн. При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що клопотання відповідача про зменшення визначених до стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних не підлягає задоволенню, однак, виходячи з інших підстав стосовно відсотків річних.
За змістом ч. 3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у ст. 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Отже, цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку. Таке зобов'язання в силу ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
У силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону, а саме: ч. 2 ст. 625 ЦК України, виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора, відповідно, виникає право вимагати від боржника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності відповідного погодження в умовах договору.
Оскільки Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання, тому за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 вказаної постанови КМУ).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено механізм розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Так, якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Водночас Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 роз'яснено механізм розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Так, у випадку часткового погашення суми основного боргу у відповідному місяці до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового місяця, помножена на індекс інфляції у цьому місяці і від зазначеного добутку необхідно відняти суму погашення боргу у цьому місяці. У результаті отримаємо залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць, тобто вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці.
Вказаний залишок боргу разом з інфляційною складовою буде базовою сумою для розрахунку індексу інфляції за наступний місяць, тобто його необхідно помножити на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку відняти суму погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці.
Якщо таке погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то вказаний залишок основного боргу з інфляційною складовою перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, необхідно від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Перевіряючи виконаний позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, колегія суддів виходить з того, що початкова сума основного боргу складає 298 757,40 грн станом на 12.11.2019, тобто утворилася за період з 1 по 15 число листопада 2019 року, а тому індекс інфляції на суму боргу нараховується за період з урахуванням листопада 2019 року. Водночас колегія суддів враховує загальний індекс інфляції за період з листопада 2019 року - по січень 2020 року включно (100,1%), у якому не відбувалося погашення вказаної суми боргу.
Отже, розрахований за такою методикою основний борг з інфляційною складовою за період з листопада 2019 року по січень 2020 року (включно) становить: 298 757,40*100,1% = 299 056,16 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, 23.01.2020 мало місце часткове погашення відповідачем заборгованості у розмірі 79 151,30 грн.
Виходячи з наведеного, 299 056,16 - 79 151,30 = 219 904,86 грн, що є базовою сумою для розрахунку індексу інфляції за наступну частину періоду - з лютого 2020 року по грудень 2020 року, враховуючи, що кінцевою датою нарахування інфляційних втрат позивачем визначено 14 січня 2021 року, тобто у такому випадку час прострочення відповідачем у неповному місяці є менше половини місяця, а тому за січень 2021 року інфляційна складова боргу не враховується.
Сукупний індекс інфляції за період з лютого 2020 року по грудень 2020 року (включно) становить 104,8%.
Отже, розрахований за наведеною вище методикою основний борг з інфляційною складовою становить: 219 904,86 * 104,8% = 230 460,29 грн.
Відокремлюємо інфляційні втрати від основної заборгованості: 230 460,29 - 219 606,10 = 10 854,19 грн.
Таким чином, за перерахунком суду апеляційної інстанції розмір інфляційних втрат позивача за період з листопада 2019 року по грудень 2020 року (включно) становить 10 854,19 грн.
Разом з тим, однією із базових засад господарського судочинства законодавцем визначено принцип диспозитивності та закріплено його у статті 14 ГПК України, яка визначає обов'язок суду здійснювати розгляд справ не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до процесуального закону, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках (частина 1 наведеної норми).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2 наведеної норми).
Отже, у принципі диспозитивності закладено вольову ознаку щодо використання або відмови від використання особою свого матеріального чи процесуального права щодо предмета спору, якою і визначаються межі здійснення господарським судом його процесуальних прав та обов'язків.
З наведеного вбачається за можливе дійти висновку, що з'ясовуючи обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку інфляційних втрат, та вирішуючи питання про належну до стягнення з відповідача суму останніх, господарський суд обмежений визначеним позивачем періодом нарахування та розміром заявленої ним до стягнення суми інфляційних втрат, за межі яких суд виходити не вправі.
Аналогічні за змістом висновки викладені у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Наведене означає, що встановивши за результатами перевірки виконаного позивачем розрахунку обставини стосовно його арифметичної помилковості, суд має задовольнити вимогу про стягнення інфляційних втрат у їх правильно обчисленій сумі, якщо така сума не перевищує тієї, що заявлялася до стягнення позивачем. У протилежному випадку, якщо розмір правильно обчисленої суми інфляційних втрат є більшим, ніж визначався до стягнення позивачем, суд має обмежитися стягненням суми, заявленої позивачем, не стягуючи інфляційні втрати у тій їх частині, на яку позивач хоча і має право, проте вимоги не заявляв, тобто не виходячи за межі заявленої позивачем до стягнення суми.
Так, з прохальної частини позовної заяви ТОВ "Іст Лоуд Груп" вбачається, що останнє просило стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10 517,47 грн.
Попри встановлення наявності у позивача права вимагати стягнення інфляційних втрат у більшому розмірі, суд першої інстанції мав обмежитися стягненням інфляційних нарахувань у сумі 10 517,47 грн, яка саме заявлялася позивачем.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що стягнувши з нього інфляційні втрати у сумі 10 800,00 грн, тобто більшій, ніж заявлялася товариством, місцевий господарський суд неправомірно вийшов за межі визначеного позивачем їх розміру, чим припустився порушення приписів ст. 14 ГПК України, у зв'язку з чим ухвалене ним рішення в частині стягнення з відповідача 282,53 грн (10 800,00 - 10 517,47) підлягає скасуванню.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3% річних за період з 12.11.2019, тобто від дати, коли право на їх нарахування виникло у позивача, по 25.01.2021 - кінцева дата нарахування, що визначена самим позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимогу в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8 409,93 грн, яка є арифметично правильною.
Стосовно доводів апелянта про неврахування місцевим господарським судом правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, та у зв'язку з цим неправомірне залишення без задоволення клопотання про зменшення належного до стягнення розміру інфляційних втрат до суми 5000,00 грн та 3% річних - до суми 3000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Відмовляючи відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення належного до стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд вказав, що ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України передбачене право суду зменшити виключно штрафні санкції, належні до стягнення з боржника. Однак, відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, не є санкціями, а мають компенсаційний характер, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неправомірне користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Вказані нарахування здійснюються незалежно від вини боржника та сплати ним неустойки (пені) за порушення грошового зобов'язання. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача про можливість їх зменшення судом.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилався відповідач, викладений правовий висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов, з урахуванням конкретних обставин справи, а також критеріїв, визначених ст. 233 ГК України, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони є заходами відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора.
Статтею 13 закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 наведеної норми).
Виходячи з положень наведеної норми, а також беручи до уваги наявність висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про можливість зменшення судом відсотків річних, нарахованих у порядку ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає, що відмова місцевого господарського суду у задоволенні клопотання відповідача про зменшення визначеного до стягнення розміру 3% річних могла мати місце лише за результатами оцінки судом конкретних обставин даної справи, як можливих підстав для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми 3% річних, а не з мотивів відсутності у суду самого права на їх зменшення, як про те зазначено в оскаржуваному рішенні.
Так, обґрунтовуючи заявлене клопотання про зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, відповідач зазначав про те, що є виробником більш, ніж 50% електроенергії в України та віднесений до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також посилався на невиконанням його контрагентами (ДП «Гарантований покупець», НЕК «Укренерго», ДП «Енергоринок») своїх зобов'язань з оплати за відпущену електричну енергію, у зв'язку з чим заборгованість останніх перед відповідачем становить 25 000 000 000,00 грн, вжиття відповідачем заходів щодо стягнення заборгованості з боржників в судовому порядку, крім цього, вказував, що прострочення оплати товару, допущене відповідачем, не завдало позивачу збитків.
Оцінюючи наведені відповідачем підстави зменшення належної до стягнення суми 3% річних у їх зв'язку з обставинами даної справи, що мають юридичне значення, колегія суддів зазначає таке.
У п. 7.4 договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати продукції він на вимогу постачальника сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Тобто встановлена умовами договору міра відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати відсотків річних відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності наслідкам правопорушення, оскільки визначений розмір відсотків річних на рівні 3% спроможний компенсувати кредитору майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунків боржником, проте не перетворити сплату відсотків річних на спосіб отримання доходів для кредитора та несправедливий, невиправдано обтяжливий чи непосильний тягар для боржника, тобто здатний забезпечити дотримання розумного балансу між інтересами кредитора та боржника.
При цьому колегією суддів враховано, що заявлений позивачем розмір заборгованості становить 219 606,10 грн, у той час як розмір належних до сплати відсотків річних складає 8 409,93 грн, що не дозволяє стверджувати про його нерозумність, несправедливість та неспіврозмірність, які б могли бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних.
Щодо посиланнь відповідача на невиконанням його контрагентами своїх зобов'язань з оплати за відпущену електричну енергію та наявність у зв'язку з чим заборгованість перед відповідачем у розмірі 25 000 000 000,00 грн, як і на вжиття відповідачем заходів щодо стягнення заборгованості з боржників в судовому порядку, на збитковість підприємства відповідача, колегія суддів зауважує, що вказані обставини є наслідками господарської діяльності відповідача, однак, не винятковими та безумовними підставами для зменшення судом належної до стягнення суми відсотків річних.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що у задоволенні клопотання відповідача про зменшення належної до стягнення суми 3% річних до 3000,00 грн слід відмовити, однак, з мотивів та підстав, викладених у даній постанові суду апеляційної інстанції.
Відмовляючи у зменшенні належної до стягнення суми інфляційних втрат до 5000,00 грн, місцевий господарський суд правильно зазначив, що право суду зменшувати розмір інфляційних нарахувань нормами чинного законодавства не передбачено.
У контексті наведеного посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідного правового висновку про можливість зменшення судом належного до стягнення розміру інфляційних збитків наведена постанова не містить.
Отже, колегія суддів погоджується з доводам апеляційної скарги стосовно того, що місцевий господарський суд неправомірно вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з відповідача інфляційні втрати у сумі більшій, ніж заявлялась позивачем, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 282,53 грн інфляційних втрат підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Інші доводи апелянта, викладені у поданій скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 409,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 517,47 грн, а відтак не можуть бути підставами для скасування ухваленого ним рішення в цій частині.
Водночас за приписами ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції щодо підстав відмови у зменшенні належної до стягнення суми 3% річних підлягає зміні з наступним її викладенням у редакції, наведеній у даній постанові.
Оскільки відповідно до вимог апеляційної скарги рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з приписів ст. 269 ГПК України, у колегії суддів відсутні правові підстави робити висновки щодо його не оскаржуваної частини.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається судом на апелянта.
Керуючись приписами статей 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21 в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" суми інфляційних втрат у розмірі 282,53 грн скасувати.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21 щодо відмови у зменшенні суми 3% річних змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції даної постанови.
4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21 залишити без змін.
5. Здійснити новий розподіл судових витрат.
6. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Лоуд Груп» (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, офіс 416; ідентифікаційний код: 37017486) 3 758,01 грн (три тисячі сімсот п'ятдесят вісім гр. 01 коп) судового збору за подання позовної заяви.
7. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/1385/21.
8. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 08.07.2021.
Головуючий суддя О.І. Поляк
Судді О.О. Євсіков
Л.В. Кропивна