вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" липня 2021 р. Справа№ 760/9300/17-ц
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Дідиченко М.А.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 05.07.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021, повний текст якого складено 29.01.2021,
у справі №760/9300/17-ц (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (нова назва - Акціонерне товариство "Українська залізниця"; далі - відповідач) про: визнання незаконним та скасувати наказ від 19 січня 2017 року №72/ос про його звільнення позивача з роботи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; визнати незаконним рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17-18 січня 2017 року (Протокол № Ц - 57/4 Ком.т.) в частині звільнення у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; поновити його на посаді начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця»; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 11 травня 2017 року по дату ухвалення рішення по справі.
Позов мотивовано незаконним звільненням ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця", позаяк позивач вважав, що його звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства, оскільки він не входить до керівного складу ПАТ «Укрзалізниця» за займаною посадою та не є таким, що може бути звільнений на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовними вимогами.
Під час розгляду справи у господарському суді, 28.07.2020 позивач подав пояснення, у яких просив про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 150375,56 грн, тобто з 11.05.2017, що дорівнює 188 дням, по 14.11.2017.
Хід розгляду справи.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним рішення Правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17-18.01.2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст. 41 ч.1 п.5 КЗпП України, визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" №72/0с від 19.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" за ст.41 ч.1 п.5 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням необхідних податків та платежів.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018, задоволено апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", скасовано рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі 760/9300/17-ц.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 25.01.2018 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним рішення правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.01.2020 справу № 760/9300/17-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц позов задоволено:
- Визнано незаконним та скасувано рішення правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 18.01.2017 (Протокол №Ц-57/4 Ком.т.) в частині щодо звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. 1. ст. 41 КЗпП України.
- Визнано незаконним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. І. ст. 41 КЗпП України.
- Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
- Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375 (сто п'ятдесят тисяч триста сімдесят п'ять) грн 56 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30 037 (тридцять тисяч тридцять сім) грн 56 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
- Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в дохід Державного бюджету України 7055 (сім тисяч п'ятдесят п'ять) грн 63 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача звільнено із займаної посади з порушенням норми трудового законодавства, оскільки таке звільнення проведено в період його тимчасової непрацездатності, та позивач не є посадовою особою, яка може бути звільнена за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову. В прохальній частині апеляційної скарги викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження та клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Скаржник наполягає, що ПАТ "Українська залізниця" є юридичною особою приватного права, а відтак нею правомірно застосовано норми п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що регламентують припинення повноважень посадової особи, яка розповсюджується на посадових осіб філії. Вказує, що рішення правління, оформлене відповідним про звільнення позивача з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, та станом на момент його прийняття до компетенції правління Товариства належало призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, саме звільнення відповідає нормам п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та відбулось не на підставі наказу від 19.01.2017 №72/ос, а наказу від 10.05.2017.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 дану апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 31.05.2021 о 14:40 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 30.04.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 30.04.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
У судовому засіданні від 31.05.2021, від 07.06.2021 було оголошено перерву до 05.07.2021.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2675/21 від 05.07.2021, у зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. та судді Попікової О.В., які входять до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №760/9300/17-ц.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Кропивна Л.В., Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Кропивна Л.В., Дідиченко М.А. Розгляд справи постановлено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 05.07.2021 о 14:00 год.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач у відзиві зазначає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Позивач стверджував про неправомірність звільнення позивача з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця", посилаючись на те, що позивач не є посадовою особою у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та вичерпний перелік таких осіб ПАТ "Укрзалізниця" визначений Законом та статутом ПАТ "Укрзалізниця", що, також, встановлено у судовому порядку в інших справах, а відтак такі факти мають преюдиційне значення.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 05.07.2021 з'явилися усі учасники апеляційного проваження.
Розгляд клопотань.
02.07.2021 через відділ документального забезпечення надійшло клопотання про зупинення дії рішення Господаського суду міста Києва від 06.01.2021 в порядку ч. 5 ст. 262 ГПК України.
Суд, розглянувши це клопотання, дійшов висновку відмовити в його задоволенні.
Виходячи з положень ч. 5 ст. 262 ГПК України, Господарським процесуальним кодексом України передбачена можливість зупинення дії оскаржуваного рішення лише в разі подання апеляційної скарги з пропуском строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подана з прушенням строку на оскарження, та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 такий строк було поновлено.
Процесуальний механізм визначений в ч. 5 ст. 262 ГПК України введено законодавцем для підтримання балансу прав та інтересів учасників судового процесу та задля уникнення можливості передчасного виконання рішення місцевого господарського суду, яке в силу приписів статті 241 ГПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі ж подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В той же час, слід зазначити, що позивачем в межаї даної судової справи серед іншого заявлено вимогу поновити позивача на посаді начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Суд зазначає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).
В даному випадку вимоги цієї статті КЗпП України є спеціальною нормою до правовідносин щодо яких виник спір та мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним. Тому зупинення дії судового рішення у справах, зокрема у питанні щодо поновлення на роботі, можуть порушувати права особи та суперечити спеціальним нормам ст. 235 КЗпП України.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
26.07.2016 на підставі наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 26.07.2016 №1524/ос ОСОБА_1 призначений на посаду начальника філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" (структурного підрозділу без статусу юридичної особи).
15.11.2016 рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" назву філії Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" змінено на філія Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця".
18.01.2017 позивачу у зв'язку з незадовільним станом здоров'я, відкрито лист тимчасової непрацездатності у Київській клінічній лікарні на Залізничному транспорті № 2, де він перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах до 06.05.2017.
Рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т., зокрема, ухвалено звільнити ОСОБА_1 , начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
19.01.2017 на підставі вказаного рішення видано відповідний наказ №72/ос про звільнення ОСОБА_1 , начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" з роботи 19.01.2017, у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
10.05.2017 позивача було ознайомлено з наказом №28/ос від 10.05.2017 про припинення трудового договору (контракту).
Згідно довідки філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» від 27 жовтня 2017 року середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799,87 грн.
Не погоджуючись з указаними рішенням та наказом про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17-18.01.2017, наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 19.01.2017 №72/ос, поновлення позивача на посаді начальника філії Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" та (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.09.2017) про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 150 375,56 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що займана позивачем посада не відноситься до категорії посадових осіб у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, окрім того відповідачем порушено ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача було звільнено у період його тимчасової непрацездатності.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з посиланням на те, що рішення правління, оформлене відповідним протоколом про звільнення позивача з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" прийняте відповідно до вимог чинного законодавства та у межах компетенції, та станом на момент його прийняття до компетенції правління Товариства належало призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, саме звільнення відповідає нормам п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та відбулось не на підставі наказу від 19.01.2017 №72/ос, і не в період тимчасової непрацездатності позивача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Звертаючись до суду, позивач посилався на незаконність його звільнення з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Перш за все суд вважає необхідним надати правову оцінку птанню юрисдикції цього спору.
Суд зазначає, що за приписами п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України до справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, належать справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Pішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, статтею 61 Закону України "Про акціонерні товариства" належать до юрисдикції господарського суду (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного суду від 16.10.2019 у справі № 752/10984/14-ц).
Хоча рішення уповноваженого органу товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальним за таких обставин є відносини корпоративні (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц).
У даному випадку, вимоги про скасування наказу від 19.01.2017 №72/ос, про поновлення позивача на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариства. Розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, якщо дослідження одного і того ж рішення правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
Таким чином, цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.
Щодо суті цього спору.
У доводах апеляційної скарги, як і під час розгляду справи у суді першої інстанції скаржник наполягає на тому, що позивач був посадовою особою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", а тому його було правомірно звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
З приводу цих аргументів суд вважає необхідним зазначити наступне.
Як вбачається зі змісту рішення правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т. та наказу від 19.01.2017 від №72/ос, позивача було звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 р. № 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року (далі - Закон № 1255), доповнив пунктом 5 статтю 41 КЗпП України, а саме: крім підстав, передбачених статтею 40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у разі припинення повноважень посадових осіб.
Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП України).
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
Нормами Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
Як вбачається зі справи, позивач обіймав посаду начальника філії «Залізнична охоронна компанія» ПАТ «Укрзалізниця». Підставами винесення 26 липня 2016 року наказу про призначення ОСОБА_1 на дану посаду є його заява та рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 07 липня 2016 року (протокол № 33).
Пунктом 5.1 Положення про філію «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» визначено, що керівництво Філією, відповідно до статуту товариства та цього Положення здійснюється начальником Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням правління Товариства в порядку, передбаченому статутом товариства.
Відповідно до пункту 5.4.Положення про філію «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» начальник Філії підпорядкований правлінню товариства. Під час здійснення своїх посадових обов'язків, начальник Філії керується рішеннями органів товариства, його посадових осіб в межах їх повноважень, та несе відповідальність за виконання таких рішень.
Згідно з частиною четвертою статті 99 ЦК України назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п'ятій статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
Дія положень ч. 3 ст. 99 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачає право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, з будь-яких підстав; реалізація цього права гарантується нормами корпоративного права для припинення негативного впливу на управлінську діяльність товариства.
Пункт 5 статті 41 КЗпП України встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».
Як у назві цієї норми «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов», так і у її змісті закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою.
Розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.
Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.
Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань, як щодо змісту та обсягу поняття "посадових осіб", так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.
Так, статтею 23 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Поняття «посадові особи господарського товариства» встановлено в частині другій статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.
У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» міститься уточнене поняття «посадових осіб органів акціонерного товариства». Так, згідно п.15) ч.1 ст.2 зазначеного Закону посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени Наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.
Оскільки Законом №1255-VІІ від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв'язку можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про акціонерні товариства» діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 89 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.
В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно положення про філію "Відомча воєнізована охорона" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого наказом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 12.12.2016 №765 філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства.
Керівництво Філією, відповідно до статуту Товариства та цього положення здійснюється начальником філії, який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням правління Товариства в порядку, передбаченому статутом Товариства.
Відповідно до п. 1 Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №735 (далі - Статут), та ч.3 ст.2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Акціонерне товариство "Українська залізниця" утворено у формі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.
Пунктом 52 Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця" та ст. 6 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" органами товариства є: загальні збори, Наглядова рада, Правління та ревізійна комісія.
Інших органів Акціонерного товариства "Укрзалізниця" зазначеним Законом та Статутом відповідача не передбачено.
Таким чином, виходячи з положень законодавства та Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця" посадовими особами Акціонерного товариства "Українська залізниця" є члени Наглядової ради, голова та члени Правління та члени ревізійної комісії.
Колегія суддів вважає вірним застосування для визначення посадових осіб відповідача ПАТ «Укрзалізниця» в розумінні положень п.5 ст.41 КЗпП України наведених вище положень п. 15) ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 23 Закону України «Про господарські товариства», ч.1 ст.89 ГК України як спеціальних норм, якими передбачено визначення посадових осіб акціонерного товариства.
Враховуючи те, що позивач не був членом наглядової ради чи правління ПАТ «Укрзалізниця», а працював на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" з роботи 19.01.2017, яка не є самостійною юридичною особою, його призначення і фактичне звільнення відбулось за рішенням засідання правління, як виконавчого органу товариства, а отже його посада не відноситься до кола суб'єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, згідно займаної ним до звільнення посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" не є посадовою особою вищевказаних органів, а тому не міг бути звільнений на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Звідси аргументи відповідача про те, що позивач був посадовою особою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є необґрунтованими та такими, що відхиляються колегією суддів.
Аналогічна правова позиція щодо надання оцінки питаню визначення кола посадових осіб Акціонерного товариства "Українська залізниця" в контексті застосування п. 5 ст. 41 КЗпП України викладена також у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №753/1604/17, від 18.02.2021 у справі №757/43048/16. Щодо цього питання дана судова практика є релевантною, позаяк судом взято до уваги застосування норм права стосовно визначення кола посадових осіб Акціонерного товариства "Українська залізниця", а тому посилання скаржника на те, що посади звільнених осіб є різними, тому судова практика суд відхиляє, як неістотні.
За змістом ч. 2 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до п. 2.5, п. 2.6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ України №455 від 13 листопада 2001 року, 2.5. Листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й, побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі. 2.6. Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.
На підставі наявних у матеріалах справи копій листків непрацездатності судом встановлено та не спростовувано відповідачем, що позивачу протягом періоду з 18.01.2017 по 06.05.2017 було відкрито лист тимчасової непрацездатності, на підставі якого позивач перебував на амбулаторному та стаціонарних режимах.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" розірвання трудового договору не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про незаконність рішення правління ПАТ" Укрзалізниця" про звільнення позивача з роботи з цих підстав, та подальшого наказу про його звільнення.
Судом першої інстанції також правомірно відхилено, як необгрунтвоані аргументи відповідача щодо звільнення позивача не в період тимчасової непрацездатності останнього, а саме на підставі наказу №28/ос від 10.05.2017.
Щодо цих тверджень суд зазначає, що на підставі наказу (розпорядженням) №28/ос від 10.05.2017 було лише припинено дію трудового договору з позивачем, в той час, як саме звільнення, що також зазначено в цьому документі, відбулось на підставі наказу ПАТ "Укразаілзниця" від 19.01.2017 №72/ос та рішення правління ПАТ "Укразаілзниця" від 18.01.2017 (Протокол №Ц-57/4 Ком.т.) за статтею: п.5 ст. 41 КЗпП України.
Враховуючи ці обставини, звільнення позивача під його тимчасової непрацездатності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання незаконним та скасувати наказ від 19 січня 2017 року №72/ос про його звільнення позивача з роботи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України та визнання незаконним рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 17-18 січня 2017 року (Протокол № Ц - 57/4 Ком.т.) в частині звільнення у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Щодо вимог про поновлення позивача на посаді начальника філії «Відомча воєнізована охорона» ПАТ «Укрзалізниця» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 11 травня 2017 року у сумі 150 375,56 грн суд зазначає наступне.
За правилами ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З довідки філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" № 16 від 27.10.2017 року, оформленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" вбачається, що середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799,87 грн.
При цьому, суд враховує, що у поясненнях позивача по справі від 28.07.2020 (т. 2 а.с. 21) ним заявлено вимогу про стягнення з відповідача 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розрахунок здійснено з наступного дня від наказу №28/ос від 10.05.2017, тобто з 11.05.2017, що дорівнює 188 дням, по 14.11.2017.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, ч. 2 ст. 237 ГПК України, відповідно до якої при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволено судом у заявленому позивачем розмірі.
Суд апеляційної інстанції також вважає необхідним зауважити, що під час апеляційного перегляду справи сторонами не подано заперечень щодо зазначеного розрахунку, як і щодо періоду стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак, перегляд судового рішення в цій частині здійснено з урахуванням положень ст. 269 ГПК України.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
В ході розгляду справи позивач звернувся із заявою від 28.07.2020, у якій
просив суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу, які складають 15 000,00 грн гонорару (винагороди) наданих послуг, сплаченого авансом, та доплату гонорару за позитивний результат по справі у розмірі 10% від суми стягнутої середньої заробітної плати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої, правової допомоги №27-ТП від 18.05.2020, укладений між Адвокатським об'єднанням "ВЕСТ ІСТ ЛОЙЕРЗ ПАРТНЕРС" та позивачем, Акт №1 про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на суму 15000, 00 грн від 18.05.2020, Акт №2 приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.07.2020 на суму 15000, 00 та квитанцію від 27.07.2020 на вказану суму.
Відповідно до п. 3.1. договору про надання правничої, правової допомоги №27-ТП від 18.05.2020 сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання правової допомоги, вказаної в Договорі у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. Детальний розрахунок викладається в акті про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) авансом здійснюється в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. Адвокатське об'єднання вправі не приступати до виконання обов'язків за Договором до отримання авансу (п. 3.2. договору). Сторони домовились про доплату гонорару (винагороди) за позитивний результат по справі в розмірі 10% від суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до КЗпП України.
Відповідеч подано запереченнях проти клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №760/9300/17-ц, у яких останній зазначив, що договором про надання правничої допомоги питання, з яких може надаватися така правнича/правова допомога не обмежується межами судової справи №760/9300/17-ц, а також враховуючи назви та опис послуг згідно п. 1-4 переліку, що міститься у Актах № 1 та № 2, зі змісту наданих представником позивача документів не вбачається, що всі види правничої допомоги адвокатського об'єднання, надані в межах цього договору, пов'язані зі справою.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судом першої інстанції, в результаті дослідження поданих позивачем доказів, відхилено доводи відповідача щодо невідповідності обсягу фактично наданих послуг Адвокатським об'єднанням "ВЕСТ ІСТ ЛОЙЕРЗ ПАРТНЕРС" позивачу, з огляду на їх необґрунтованість, оскільки вказані види правової допомоги надавалися під час розгляду справи.
Встановивши положення, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 30 037,56 грн (15000 грн гонорару (винагороди) авансом та 15037,56 грн доплати гонорару за позитивний результат по справі у розмірі 10% від суми стягнутої середньої заробітної плати).
Також, судом відхилено доводи відповідача щодо неспівмірності судових витрат зі складністю справи та наданих послуг, оскільки заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним та відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з огляду на особливості означеної справи, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, а також час, витрачений адвокатом на такі послуги, дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову, ступенем складності справи та правомірно задоволено судом у вказаній частині.
Колегія суддів вважає такий висновок суду законним та обґрунтованим, підстав для скасування судового рішення в цій частині судом не встановлено, тому аргументи скаржника в цій частині є безпідставними.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст.276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 09.07.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді Л.В. Кропивна
М.А. Дідиченко