Справа №642/5191/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2475/21
Категорія: ч.ч.2, 3 ст.185 КК України
05 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові судове провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 14 червня 2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , 1984 року народження, на 60 діб, тобто до 13 серпня 2021 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 посилається на неповноту судового розгляду. Указав, що судом не було враховано, що він:
-має поганий стан здоров'я, а саме захворювання «гепатит С» та відсутність нирки, у зв'язку із чим потребує постійного нагляду лікарів, яке не може отримати в умовах СІЗО;
-має постійне місце проживання, за яким зареєстрований разом із своїми батьками, його батько є інвалідом ІІІ групи, а матір перенесла операцію на колінному суглобі;
-не переховувався від суду та повідомляв відповідні органи про місце свого проживання, що підтверджується матеріалами провадження.
Зауважив, що судом не було прийнято до уваги відсутність довірчих відносин із захисником та неможливість підготуватись до судового засідання. Просить ухвалу суду скасувати та обрати більш м'який запобіжний захід.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 наводить доводи, аналогічні доводам апеляційної скарги обвинуваченого та зазначає, що стороною обвинувачення досі не наведено даних, що слугували б законною і достатньою підставою для продовження тримання під вартою ОСОБА_6 . Наголосив, що в матеріалах провадження відсутні будь які дані про переховування обвинуваченого від суду, а саме відомості про заведення оперативно-розшукової справи відповідної категорії, а також отримані обвинуваченим повідомлення, передбачені законом, про необхідність з'явитися до суду. Зауважив, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_6 , перебуваючи під домашнім арештом, буде тиснути на потерпілого і свідків або іншим чином заважати відправленню правосуддя по справі. Також зауважив, що в матеріалах провадження відсутні відповідні заяви чи повідомлення від потерпілого, свідків або інших осіб. Просить ухвалу суду скасувати, змінити ОСОБА_6 запобіжний захід на домашній арешт.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав апеляційні скарги, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Прокурор та захисник подали заяви про проведення судового розгляду за їх відсутності, у зв'язку з чим апеляційний розгляд проводився за відсутності останніх.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні ряду нетяжких злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України та тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 6 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що злочинні дії ОСОБА_6 були направлені на заволодіння чужим майном поєднані з проникненням у сховище, вчинені повторно за попередньою змовою групою осіб, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, відповідно до матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово судимий; через порушення своїх процесуальних обов'язків під час перебування під домашнім арештом, був оголошений у розшук; ніде не працює, тобто не має постійного джерела доходу, що додатково підтверджує наявність ризику переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, а також вчинення ним нового злочину.
Враховуючи викладене, доводи сторони захисту про відсутність даних про переховування обвинуваченого від суду, позбавлені підстав.
Посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, батька інваліда та матері, яка перенесла операцію, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо посилань на стан здоров'я ОСОБА_6 , колегія суддів сприймає критично, оскільки стороною захисту не надано доказів на підтвердження наявності захворювання і неможливості у зв'язку із захворюванням знаходитися під вартою.
Що стосується доводів обвинуваченого про відсутність довірчих відносин із захисником та неможливість підготуватись до судового засідання, колегія суддів не бере до уваги, оскільки останнім з цього приводу не наведено жодних конкретних даних.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Ленінського районного суду м.Харкова від 14 червня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції про необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: