Справа №643/10825/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2480/20
Категорія: ч.2 ст.121 КК України
07 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 16 червня 2021 року, -
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , 1999 року народження, на 60 діб, до 14 серпня 2021 року.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та зазначає, що:
-прокурором не було доведено, а судом не перевірено наявність усіх ризиків, передбачених у ст.177 КПК України. Відзначив, що стороною обвинувачення не доведено, чому мета продовження застосування запобіжного заходу не може бути досягнута за умови застосування до ОСОБА_7 цілодобового домашнього арешту;
-статтею 315 КПК України визначений чіткий перелік питань, які суд має право вирішити під час підготовчого судового засідання, а саме обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження. Питання про продовження дії запобіжного заходу не входить до переліку питань, що підлягають вирішенню під час підготовчого судового засідання. З урахуванням викладеного, посилання суду на ст.331 КПК України є також безпідставними, оскільки зазначена норма не може бути застосована на стадії підготовчого судового засідання.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .
Обвинувачений, будучи повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав, захисник та прокурор подали заяву про проведення судового розгляду за їх відсутності, у зв'язку з чим апеляційний розгляд проводився за відсутності останніх.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 інкримінується спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, шляхом нанесення потерпілому ОСОБА_8 ударів кулаком в область обличчя, голови і тулуба, а також не менше 7-8 ударів взутою у кросівок ногою в область тулуба, грудної клітини, нижніх кінцівок та голови потерпілого, що спричинило смерть останнього, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Що стосується твердження захисника ОСОБА_6 про порушення судом вимог ст.315 КПК України, якою, на думку останнього, не передбачено можливості суду у підготовчому судовому засіданні продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, то вони позбавлені підґрунтя.
Згідно матеріалів провадження, обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 надійшов до Московського районного суду м.Харкова і у підготовчому судовому засіданні 16 червня 2021 року прокурором було заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинувачених. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Частиною 4 ст.199 КПК України, яка міститься у розділі ІІ КПК України,визначено, що слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Як убачається із матеріалів провадження, ухвала слідчого судді Московського районного суду м.Харкова про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 припиняла свою дію 17 червня 2021 року, клопотання прокурором було подано у підготовчому судовому засіданні 16 червня 2021 року та розглянуто з постановленням відповідної ухвали суду від 16 червня 2021 року.
Враховуючи викладене, а також враховуючи, що судове провадження по цій справі не було розпочато, а прокурором було заявлено відповідне клопотання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду клопотання прокурора, яке розглянув за правилами, передбаченими розділом ІІ Кримінального процесуального Кодексу України, у зв'язку з чим, доводи сторони захисту в цій частині не спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 16 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: