справа № 197/529/21
провадження № 2/197/456/21
про залишення позовної заяви без руху
22 червня 2021 року смт Широке
Суддя Широківського районного суду Дніпропетровської області Охнач О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди,
До суду надійшов вищевказаний позов.
Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст. ст. 175, 177 ЦПК України, а саме:
-суду надано лише копії позовної заяви, клопотання. Суду необхідно надати оригінали позовної заяви, клопотання,
-копії всіх наданих документів, доданих в усіх екземплярах позовної заяви, повністю незасвідчені. Засвідчити копії документів можна в будівлі суду за відповідною заявою. Повторне надання таких документів є зайвим,
-на підтвердження КОЖНОЇ обставини позивач ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ повідомити суду докази (зазначається посилання на найменування джерела доказу (напр., документ, конкретний пункт статті закону тощо) після викладення кожної обставини), а також надати їх до початку судового розгляду. Ця вимога позивачем не виконана:
- суду не надано і не зазначено докази на підтвердження, що станом на червень 2021 року Акціонерне товариство «Сбербанк», Публічне акціонернео товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є юрособами та не володіють достатнім рівнем інституційної та оперативної незалежності від держави-боржника. Звертається увага на те, що постанова ВС, на яку посилається позивач, ухвалена 3 роки тому, тобто інформація застаріла,
- суду не надано і не зазначено докази на підтвердження, що станом на червень 2021 року Державна корпорація Російської Федерації «Банк розвитку …» є головним акціонером Публічне акціонернео товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
- суду не надано і не зазначено докази на підтвердження обсягу негативних наслідків та глибину переживань, які виникли після певної події або ж дій третіх осіб, а також того що наслідки та глибина таких переживать перебувають в причинно-наслідковому зв'язку із загибеллю ОСОБА_2 , розміру відшкодування моральної шкоди. Позивач має право на проведення психологічної експертизи за його участі з метою підтвердження переліченого,
- опис додатків до позовної заяви викладається з дотриманням ДСТУ-4163-2003: зазначається кількість екземплярів та аркушів кожного документу, найменування кожного документу конкретизується і викладається чітко,
- позивачем не висловлена думка щодо можливості ухвалення заочного рішення.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року №198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема в якості відповідача.
Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб'єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам.
У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.
Отже, бути відповідачем в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.
За відсутності такої згоди іноземна держава не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесі України.
Разом з цим статтею 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимогстатті12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості).
Відповідно до положень про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.
Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави.
Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
З'ясування цього питання має істотне значення, оскільки від нього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії.
При цьому вчиняти такі процесуальні дії повинен не позивач при пред'явленні до суду позову, а саме суд.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 року у цивільній справі № 357/13182/18, провадження № 61-12202св19 та у постанові від 09.09.2020 року у цивільній справі № 321/211/20, провадження № 61-8142св20.
Задля направлення пакету документів (позовної заяви та доданих до неї документів) до уповноваженого органу Російської Федерації, яким є Посольство Російської Федерації в Україні, необхідно зробити офіційний переклад даних документів з української мови на російську та обов'язок з перекладу даних документів, на переконання суду, необхідно покласти на позивача у справі.
Після перекладу пакету документів (позовної заяви та доданих до неї документів) позивачем, вони будуть направлені судом на адресу Посольства Російської Федерації в Україні разом з відповідним запитом про згоду або ж не згоду Російської Федерації бути відповідачем по даній справі.
Згідно п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно ч. 6 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Згідно положень ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 (далі Конвенція) держава користується імунітетом, щодо себе і своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Статтею 7 вищезазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи в силу: міжнародної угоди; письмового договору; або заяви в суді або письмового повідомлення в рамках конкретного розгляду.
Так, позивач звертаючись із позовом до Російської Федерації помилково зазначив місцезнаходження цієї держави за місцем розташування Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлоцький проспект, 27), що судом помилково сприйнято як пред'явлення позову до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації при попередньому прийнятті рішення про прийняття до розгляду та відкриття загального позовного провадження.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивач звертаючись із позовом до Російської Федерації, невірно зазначила адресу для листування - яка є адресою Посольства Російської Федерації в України.
Відповідно до змісту Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України №198/93 від 10 червня 1993 року, посольства та консульства іноземних держав в Україні є постійно діючими органами дипломатичної служби своїх країн, які виконують лише ті функції, які закріплені у Віденській Конвенції про дипломатичні зносини та у Віденській Конвенції про консульські зносини.
Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18.04.1961 року, ратифікована Україною і Російською Федерацією, не містять положень, які надають дипломатичним представництвам іноземних держав повноваження виступати від імені цих держав в судах України.
В свою чергу, відповідно до вимог ч.1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі ст.1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, що укладена 15.11.1965 та набрала чинності 01.12.2001, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
А відповідно до ст. ст.2, 3 цієї Конвенції, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом. Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» ( в редакції від 26.11.2000) Верховна Рада України постановила приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага, з такими заявами та застереженнями: 1) до статті 2 Конвенції: Центральним органом України є Міністерство юстиції України; 2) до статті 6 Конвенції: органами, компетентними складати підтвердження про вручення документів, є Міністерство юстиції України та його територіальні управління юстиції; 3) до статті 8 Конвенції: вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватися лише громадянам держави походження цих документів; 4) до статті 9 Конвенції: органом, компетентним отримувати документи, які передаються консульськими каналами або, якщо цього вимагають надзвичайні обставини, дипломатичними каналами, є Міністерство юстиції України; 5) до статті 10 Конвенції: Україна не використовуватиме на своїй території способів передачі судових документів, передбачених статтею 10 Конвенції
Слід також зазначити, що представництво інтересів держави в судах України забезпечує Міністерство юстиції України (п.3 Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 02.07.2014 року №228).
Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.03.2018 у справі №522/3454/16-ц (провадження №14-6цс18).
Отже, оскільки в позові зазначено відповідачем державу Російська Федерація, як суб'єкта міжнародних цивільних приватно-правових відносин, при цьому не зазначено центральний органцієї держави та межі його компетенції, встановленої законом, який має право здійснювати представництво цієї держави при розгляді цивільних справ в судах України, що має суттєве значення для подальшого прийняття процесуальних рішень та вирішення справи, позивачу необхідно уточнити відповідача у справі, за згодою останнього, або вказати правову норму, визначену міжнародним договором України або законом України, що визначає можливість пред'явлення позову саме до цього відповідача компетентного органу Російської Федерації, враховуючи вищезазначені положення норм процесуального закону.
Також позивачу необхідно вирішити питання щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Міністерство закордонних справ України.
Надсилання судових викликів до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватись виключно через Міністерства закордонних справ України (МЗС).
При наданні копій позовної заяви з додатками позивачу необхідно врахувати, що судом перед відкриття провадження в справі в обов'язковому порядку 1 екземпляр надсилається до дипломатичного представництва Російської Федерації.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно ч.ч. 1-5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом; копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (Національний стандарт України «…Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затверджений наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003№ 55). Згідно п. 5.27 Національного стандарту Відмітку про засвідчення копії документа складають із слів Згідно з оригіналом, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії; учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Як випливає з ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України позовна заява, подана без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України, підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
При наданні документів на виконання даної ухвали необхідно одночасно надати докази своєчасності усунення недоліків. Такими документами є конверт (чи його якісна копія з чітким відображенням поштового штампу з датою і штрих коду), довідка з поштового відділення щодо дати вручення рекомендованого листа (або офіційна копія з титульного та відповідного аркушу журналу, в якому працівник пошти офіційно фіксує дату передачі адресатам рекомендованих листів) та ін. У разі ненадання цих документів і одночасної відсутності повідомлення про вручення рекомендованого листа в суді на час розгляду матеріалів, наданих позивачем в порядку виконання даної ухвали суду, суддею буде вирішуватися питання щодо повернення позову позивачеві через пропуск визначеного законом для усунення недоліків строку.
Позовна заява з усуненими недоліками подається з доданими до неї документами (повторно надавати вже надані суду документи немає потреби, якщо це прямо не вказано вище) у кількості, яка відповідає вимогам ч. 1 ст. 177 ЦПК України.
Керуючись ст. 187 ЦПК України, суддя
Позовну заяву залишити без руху.
Повідомити позивачу про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви в 10-денний строк з дня вручення ухвали. Роз'яснити, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СУДДЯ О.В.ОХНАЧ