Справа № 204/1252/19
Провадження № 2/204/38/21
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
16 червня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача ОСОБА_2
за участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики, -
Позивач в лютому 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , відповідно до якого, просить стягнути з останнього борг за договором позики від 16.11.2018 року в сумі 11 362 496,07 грн., які складаються з заборгованості за договором позики у розмірі 9 719 500 грн., суму пені за договором у розмірі 1 144 471 грн. 12 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 373 103 грн. 38 коп., 3% річних у розмірі 125 421 грн. 57 коп., а також стягнути судові витрати по справі.
Вимоги обґрунтовує тим, що 16.11.2018 року ОСОБА_1 передав, а відповідач прийняв в борг грошові кошти в сумі 9 719 500 грн., які зобов'язався повернути до 14.12.2018 року, що підтверджується умовами розписки. Однак до цього часу відповідач борг не повернув, чим порушив умови виконання взятих на себе зобов'язань. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду.
Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, представник відповідача в судових засіданнях зазначав, що позивачем викладені обставини, що не відповідають дійсності, зокрема відповідач жодних договорів позики з відповідачем не підписував та коштів у борг не отримував, з приводу чого заявили клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні висловив незгоду з позовною заявою позивача, просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначивши що відповідач не отримував грошові кошти за даним договором.
Вислухавщи сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 (остаточне - 17.06.2011), в пункті 45 якого зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. рішення від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства"). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі "Салман проти Туреччини")".
Згідно з ч. 1, 2 п. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1047 ч.2 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Тлумачення ч.4 ст.202, ч.2 ст.626, ст. 1046 ЦК дозволяє стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
У судовому засіданні встановлено, що 16.11.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики у формі розписки, згідно якого, позивач надав, а відповідач отримав в борг 9 719 500 грн. Сторони домовилися, датою повернення суми боргу є 14.12.2018 року, позичальник ОСОБА_4 , у розписці також зобов'язався у випадку порушення строку повернення коштів, виплатити пеню у розмірі 0,075% відсотка від суми боргу за кожен день прострочки. (а.с.6).
Суд зазначає, що сторонами договору позики дотримано загальних вимог ст. ст. 207, 208, 1047 ЦК України щодо форми договору, його істотних умов. ОСОБА_4 , згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, в тексті розписки було застережено факт отримання коштів в повному об'ємі та вказано термін повернення грошей позикодавцю - ОСОБА_1 .
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, і засвідчуючи отримання грошей (Постанови Верховного Суду від 10.12.2018 року по справі №319/1669/18, від 08.07.2019 року по справі №524/4946/16, від 12.09.2019 року по справі №604/1038/16).
Зміст власноручно написаної ОСОБА_4 розписки про отримання грошових коштів від позивача, свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ній зобов'язання їх повернення.
При цьому, висновком комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 15.04.2021 року №127-21, проведеної у цій справі саме за клопотанням відповідача, встановлено, що текст боргової розписки та підпис від імені ОСОБА_4 виконано ОСОБА_4 , що спростовує доводи відповідача про те, що складена ним розписка ним не підписувалася, не підтверджує отримання грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже відсутні підстави для повернення боргу.
Відповідач договір позики не оспорював, в тому числі за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.
Обставини укладення договору та оформлення розписки було також підтверджено показами допитаного у судовому засіданні у якості свідка - ОСОБА_5 , який був присутній при кладенні договору та згаданий як свідок правочину в тексті самої розписки.
В силу положень статті 204 ЦК України договір позики, укладений між сторонами у справі є правомірним та чинним, тому підлягав виконанню сторонами.
Враховуючи наведене суд вважає письмовий договір позики від 16.11.2018, наданий позивачем на підтвердження зобов'язань боржника, є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання; ненадання доказів виконання договору позики згідно з положенням ч. 3 ст. 545 ЦК, зокрема оригіналу договору, свідчить про неповернення боргу відповідачем, тому є підстави для стягнення на користь позивача суми позики за вказаним договором.
Що стосується вимог позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог щодо Кодексу.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Із ст. 545 ЦК України, яка регулює підтвердження виконання зобов'язання, вбачається, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до змісту ч. 1, 3 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Цією ж статтею передбачено, що договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно умов договору позики, строк виконання зобов'язання за Договором, до якого позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму боргу визначено як 14.12.2018 року.
Також сторони визначили штрафні санцкії за неналежне виконання зобов'язання, а саме у випадку несвоєчасного повернення предмета позики, позичальник у розписці зобов'язався сплатити позикодавцю неустойку у формі пені в розмірі 0,075% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Аналізуючи вказані положення закону, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних збитків та трьох процентів річних від прострочених сум, в свою чергу, строк прострочення виконання зобов'язання, слід обчислювати з дня, наступного після дати повернення коштів, тобто з 15.12.2018 року та по 20.05.2019 року, відповідно до меж позовних вимог (157 днів).
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Згідно розрахунку позивача, який перевірений судом, жодним чином не спростовувався відповідачем та з яким суд погоджується, позивачем нараховано пеню у розмірі 1 144 471,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 373 103,38 грн. та 3% річних у розмірі 125 421,57 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи ті встановлені судом обставини, що заборгованість відповідачем за договором позики не повернута, наслідком чого стали збитки позивача, з урахуванням аналізу згаданих норм закону, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені з відповідача та необхідність їх задоволення в повному обсязі.
Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, визначається наступним чином: несплачена сума боргу 9 719 500 грн., сума пені за договором у розмірі 1 144 471 грн. 12 коп., сума інфляційних втрат у розмірі 373 103 грн.38 коп., 3% річних у розмірі 125 421 грн. 57 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки позовні вимоги задоволені, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір сплачений за подачу позову у розмірі 9 605 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 546, 547, 610-612, 624, 640, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 12-16, 19, 76-81, 110, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики у розмірі 9 719 500 грн., суму пені за договором у розмірі 1 144 471 грн. 12 коп., суму інфляційних витрат у розмірі 373 103 грн.38 коп., 3% річних у розмірі 125 421 грн. 57 коп., судові витрати по справі у розмірі 9 605 грн., а всього суму у розмірі 11 372 101 грн. 07 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська