465/5090/21
2/465/3031/21
08.07.2021 року м. Львів
Суддя Франківського районного суду м.Львова Гладишева Х.В., перевіривши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , поданого представником позивача - адвокатом Шмайхель Анатолієм Казмировичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Будівельна Група «Моноліт» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вчинення дій,-
встановив:
До Франківського районного суду м.Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана представником позивача - адвокатом Шмайхель А.К.до ТОВ «Промислово-Будівельна Група «Моноліт» (відповідач), в якій він просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належним позивачу ОСОБА_1 нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вчинення певних дій, визначених в позові.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов таких висновків.
За статтею 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Згідно ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
В пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначається, що підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.
З сукупного аналізу вищенаведених положень законодавства можна зробити висновок, що під порушенням правил підсудності розуміється відкриття провадження і розгляд цивільної справи тим судом першої інстанції, до повноважень якого не відноситься вирішення даного спору.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов'язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.
Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від з'явлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.
У постанові від 07.07.2020 року у справа № 910/10647/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом позову є усунення перешкод у користуванні майном, яке знаходиться в АДРЕСА_2 .
Відповідно до п.1 ч. 1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно положень ст.32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи, що предметом позову є усунення перешкод у користуванні майном, яке знаходиться в Залізничному районі міста Львовапо вул.Я.Головацького, 7,в даній справі правила загальної підсудності не застосовуються. З наведеного вбачається, дана справа не підсудна Франківському районному суду м.Львова, а відтак матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , поданого представником позивача - адвокатом Шмайхель Анатолієм Казмировичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Будівельна Група «Моноліт» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вчинення дій слід направити для розгляду за належною підсудністю до Залізничного районного суду м.Львова, як суду на території юрисдикції якого знаходиться нерухоме майно.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 30, 31, 32, 258-261 ЦПК України, -
постановив:
Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , поданого представником позивача - адвокатом Шмайхель Анатолієм Казмировичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Будівельна Група «Моноліт» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вчинення дій,направити за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Залізничного районного суду м.Львова (79013, м.Львів, вул. С.Бандери, 3).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її складення або у порядку та строки, передбачені ст. 354, 355 ЦПК України.
Суддя Гладишева Х.В.