1Справа № 335/4734/18 1-кп/335/91/2021
01 липня 2021 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України,
На розгляді в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя перебуває об'єднане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України.
Прокурори у судовому засіданні клопотали про продовження запобіжного заходу обраного відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою на 60 днів, з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останній підозрюється у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289 КК України та вразі зміни запобіжного заходу, може намагатися уникнути кримінальної відповідальності, що свідчить про можливість його переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів свідчить про можливість вчинення обвинуваченим інших злочинів.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 у судовому засіданні стосовно продовження дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 заперечив, вказуючи про відсутність ризиків передбачених нормами КПК України. Просив змінити міру запобіжного заходу своєму підзахисному на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника.
Потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у судове засідання не з'явились, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд, незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який ухвалою суду від 17.05.2021 року було продовжено строком до 15.07.2021 року включно.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_6 залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду, не надано докази погіршення його стану здоров'я.
Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою, що обумовлено необхідністю завершення судового розслідування у кримінальному провадженні та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м'який запобіжний захід, оскільки такий обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, крім того судом на даний час не закінчено розгляд кримінального провадження.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Судом приймається до уваги значна кількість інкримінованих епізодів злочинної діяльності, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі, а також особи обвинуваченого.
З огляду на наведене, суд бере до уваги, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів. Санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає позбавлення волі на строк до 8 років, санкція ч. 1 ст. 263 КК України передбачає позбавлення волі до 7 років, а санкція ч. 2 ст. 289 КК України позбавлення волі до 8 років з конфіскацією майна або без такої, також враховує наявність суспільного інтересу у встановленні істини по справі, та особу обвинуваченого ОСОБА_6 , обвинувачений раніше судимий, не працючий, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей 2010 року народження, та 2014 року, його вік, стан здоров'я.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченому правопорушень, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та ризик його ухилення від суду. На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинуваченого. При цьому, суд приймає до уваги термін перебування обвинуваченого під вартою.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , в силу характеру інкримінованих обвинуваченому діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, то суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою. Крім того, суд враховує, що дослідження доказів обвинувачення може сприяти уяві та переконанню обвинуваченого про невідворотність покарання.
Приходячи до такого висновку судом враховано позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02. 2011 року, згідно якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу.
Крім того, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі «Єчюс проти Литви» (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).
Характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07. 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Відповідно до п. 35 рішення Європейського суду по правам людини від 26.06.1991 року, у справі «Летельє проти Франції», національні судові органи повинні у першу чергу слідкувати за тим, щоб в кожному конкретному випадку строк попереднього ув'язнення обвинуваченого не перевищував розумних меж. З цією метою вони повинні приймати до уваги всі обставини, які мають значення для з'ясування, чи мається суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості виправдовував відступлення від принципу поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Суд звертає увагу на мотив та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного (обвинуваченого), але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цього обвинуваченого, а також ризик його впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає.
Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, ОСОБА_6 перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченого, запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, а застосування більш м'яких запобіжних заходів, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Обраний ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, а тому суд вважає, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт є необґрунтованими, з врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованих обвинуваченому діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_6 під вартою, та вважає за доцільне продовжити дію існуючого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує два місяці.
З урахуванням наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою, обвинуваченому ОСОБА_6 , буде недостатнім для забезпечення кримінального провадження.
Обставини того, що обвинувачений одружений і має на утриманні малолітніх дітей, є недостатньо вагомими для убезпечення від настання згаданих ризиків, а тому підстав для обрання альтернативного запобіжного заходу попри значний сплив часу тримання особи під вартою судом не встановлено.
Керуючись ст.ст.331, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд,
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строком на 60 (шістдесят) днів, до 29.08.2021 року включно.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про зміну обвинуваченому міри запобіжного заходу, відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені в нарадчій кімнаті та оголошені у судовому засіданні 01.07.2021 року.
Повний текст ухвали виготовлений 01.07.2021 року.
Суддя ОСОБА_1