Справа №613/679/18 Провадження № 2/613/242/21
30 червня 2021 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Шалімова Д.В.,
за участю секретаря Герасимюк Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу №613/679/18, пров. № 2/613/242/21 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Векленко В.І. до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», представник відповідача - адвокат Остащенко О.М., третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Юлія Володимирівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ « Фінансова компанія «Гефест», третя особа: приватний нотаріус Васікова Ю.В., про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним, в якому після уточнення просить: поновити процесуальний строк на звернення до суду з позовом про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оспорювання договору іпотеки від 07 березня 2008 року укладений між ВАТ КБ « Надра» і ОСОБА_2 , визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Визнати факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1998 року по 08 серпня 2008 року проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без шлюбу, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір іпотеки за № 6/4/33/2008/980-1/105 від 07 березня 2008 року укладений між ВАТ КБ « Надра» і ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 1998 року вона фактично знаходиться у шлюбних відносинах з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, проживають разом, мають спільний дохід, ведуть спільне господарство. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . 05 березня 2008 року ОСОБА_2 придбав будинок по АДРЕСА_1 загальною вартістю 75 927 грн., Ѕ частина житлового будинку з господарськими будівлями становить - 37 963,50 грн. 07 березня 2007 року відповідач ОСОБА_2 уклав кредитний договір з ВАТ КБ « Надра», на підставі якого він отримав кредит, та договір іпотеки на житловий будинок по АДРЕСА_1 , про який позивача не повідомив. У серпні 2008 року позивач та ОСОБА_2 узаконили свої сімейні відносини і зареєстрували шлюб. У зв'язку з військовими діями у Луганській області, де вони проживали, змушені були переїхати до житлового будинку по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 від спільного проживання народилася донька ОСОБА_4 . Житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 був придбаний за час спільного проживання однією сім'єю позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , тобто даний будинок є їх спільною сумісною власністю. Відповідно до законодавства ОСОБА_1 фактично належить Ѕ частина житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Встановлення факту проживання однією сім'єю, позивачу необхідно для визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями за вищевказаною адресою. Відповідач ОСОБА_2 не мав права без згоди позивачки розпоряджатися її частиною нерухомого майна, укладати договір іпотеки на майно, яке знаходиться у спільній сумісній власності. Відповідно до укладеного договору іпотеки на спірне нерухоме майно іпотекодержатель звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Даним предметом іпотеки є житловий будинок по АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю, та дані обставини можуть позбавити позивача права власності на частку у спільній сумісній власності. Договір іпотеки укладений без згоди позивачки і наслідки його невиконання порушують її права. Згідно поданого Банком позову позивач буде позбавлена права власності на свою частину житлового будинку, тому даний договір є незаконним. Влітку 2015 року їй стало відомо, що на підставі укладеного чоловіком договору іпотеки у подружжя можуть забрати будинок, тому позивач змушена відстоювати свої права в суді.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась , про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, з невідомої суду причини, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, через оголошення на веб сайті «Судова влада» Богодухівського районного суду Харківської області
Представник ТОВ « Фінансова компанія «Гефест», ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася з невідомої суду причини, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином. Згідно раніше наданого відзиву представник позивача проти позову заперечила з тих підстав, що позивачем не надано доказів, якими підтверджено, що у вказаний період з 1998 року по 08 серпня 2008 року сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом і мали спільні права та обов'язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, позивачем не надано жодних доказів для недійсності Договору іпотеки №6/4/33/2008/980-І/105 від 07.03.2008. Згідно Анкети - заяви клієнта на оформлення Кредитного пакету « Житлові рішення» від 25.02.2008 ОСОБА_2 у графі сімейний стан, власноруч зазначив, що неодружений. Також у Договорі іпотеки, а саме у п. 2.12 зазначено, що предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця. При укладенні кредитного договору №6/4/33/2008/840-К/104 від 07.03.2008, ОСОБА_2 надав банку заяву , якою підтвердив, що на момент укладення договору не перебуває у шлюбі та фактичних шлюбних відносинах. Банк на момент укладення договору іпотеки не знав і не міг знати, про те, що спірний будинок належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і що остання не надала ОСОБА_2 згоди на укладення іпотечного договору. Договір щодо спільного майна , укладений без згоди подружжя, може бути визнаний недійсним лише в разі, якщо буде встановлено, що той з подружжя, який уклав правочин,та його контрагент діяли недобросовісно. Крім того, ОСОБА_1 не є власником спірного будинку, тому у неї відсутні підстави для застосування такого способу судового захисту як визнання права власності. Також, у разі визнання права власності на Ѕ частину будинку за ОСОБА_1 , іпотека не буде вважатися недійсною, а навпаки відповідно до ст. 23 Закону України « Про іпотеку» , особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, тобто у разі визнання права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 обов'язки іпотекодавця поширюються на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №6/4/33/2008/840-К/104 від 07 березня 2008 року цільовим використанням кредитних коштів є проведення розрахунків по договору купівлі - продажу №2-618 від 05 березня 2008 року житлового будинку в АДРЕСА_1 . Відповідно до п.2 договору купівлі - продажу №2-618 від 05 березня 2008 року передбачено зобов'язання ОСОБА_2 сплатити продавцю 139 920 грн. за рахунок кредитних коштів в строк до 07 березня 2008 року, які отримав за Кредитним договором №6/4/33/2008/840-К/104 від 07 березня 2008 року. Житловий будинок, який ділиться і є предметом іпотеки, придбано не за кошти ОСОБА_2 , а за кошти отримані в кредит. Майно є спільною власністю, якщо придбано за спільні кошти. Крім того, у подружжя окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти за набуту нерухомість, внаслідок укладення кредитного договору також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники . Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Третя особа: ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, згідно раніше наданої до суду заяви просила справу розглядати у її відсутність, при ухваленні рішення покладалась на розсуд суду.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 13 червня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О., про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним повернуто позивачу, у зв'язку з тим, що остання не усунула недоліки позовної заяви у строк , встановлений судом.
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 13 червня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 28 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» , про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним, прийнято до розгляду та відкрито провадження.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 24 червня 2019 року, закрито підготовче засідання за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» , про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 22 серпня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Васікову Юлію Володимирівну.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року залучено до участі у справі в якості відповідача правонаступника ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» - ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 09 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Ю.В., про встановлення факту проживання однією сім,єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним - залишено без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого позивача.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 09 листопада 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення згоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Частиною 3 ст. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого Сухининською сільською радою Богодухівського району Харківської області , зареєстровано 08 серпня 2008 року, актовий запис 07 ( том 1 а.с. 46).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Антрацитівського міськвиконкому Луганської області 09 лютого 1999 року, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та її батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( том 1 а.с. 45)
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 виданого Сухининською сільською радою Богодухівського району Харківської області 12 лютого 2016 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( том 1 а.с. 44)
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Згідно з частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Таким чином, для визнання майна спільною власністю на підставі ст. 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім'єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц (провадження № 61-12353св20).
Тобто, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Згідно копії паспорта серії НОМЕР_4 виданого Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області 10 квітня 1996 року, ОСОБА_1 з 14 березня 1995 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 , а 27 серпня 2008 року, тобто після укладення шлюбу з ОСОБА_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 ( том 1 а.с. 40).
Відповідно до копії договору купівлі - продажу будинку від 05 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-618, ОСОБА_2 придбав в ОСОБА_8 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_9 , житловий будинок загальною площею 77,5 кв.м. , що знаходиться в АДРЕСА_1 та сплатив за нього 139 920 грн. Відповідно до змісту даного договору, Покупець стверджував, що будинок набувається за його особисті кошти, в особисту власність ( том 1 а.с. 42).
Згідно копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 березня 2008 року, будинок , реєстраційний номер 11142551, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу /ВКЕ 934588/05.03.2008/ належить ОСОБА_2 ( том 1 а.с. 43)
Відповідно до кредитного договору №6/4/33/2008/840-К/104 ( далі - Договір) від 07 березня 2008 року, укладеного між ВАТ КБ « Надра» та ОСОБА_2 , банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 25 298,40 доларів США за програмою « Перше житло».
Згідно п. 1.2 цільове використання кредиту - проведення розрахунків за договором купівлі - продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладеного 05 березня 2008 року між позичальником та ОСОБА_9 .
Відповідно до розділу 2. Забезпечення повернення кредиту, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, позичальник ( майновий поручитель) укладає з банком договір іпотеки: житловий будинок , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 77,5 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м. в день укладення цього договору. Умови передачі майна в іпотеку, звернення стягнення на майно, що обтяжене іпотекою, викладені у договорі іпотеки, що укладається між банком і позичальником ( майновим поручителем) та посвідчується нотаріально. При непогашенні заборгованості позичальника перед банком у повному обсязі за рахунок майна, що обтяжене іпотекою, банк звертає стягнення на майно позичальника у відповідності з діючим законодавством. ( том 1 а.с. 49-54)
Згідно копії анкети - заяви клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення» від 25 лютого 2008 року, ОСОБА_2 , було вказано, що його фактична адреса місця проживання з 2007 року: АДРЕСА_3 . В розділі «Сімейний стан» зазначено - не одружений; в розділі «Активи позичальника» - має в особистій власності будинок по АДРЕСА_4 ( том 2 а.с. 53).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити, як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до укладення шлюбу був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були спільні витрати та придбання іншого майна в інтересах сім'ї, оскільки при придбанні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 було вказано що будинок набувається за його особисті кошти, в особисту власність, крім того, на момент придбання будинку ОСОБА_2 , згідно копії анкети - заяви клієнта на оформлення кредитного пакету «Житлові рішення» проживав з 2007 року за адресою АДРЕСА_3 та працював в ТОВ Престиж, що знаходиться в АДРЕСА_5 , а ОСОБА_1 в той час була зареєстрована в АДРЕСА_2 , документів, що підтверджували б їх спільне проживання на той час, суду не надано.
Також, згідно довідки Сухининської сільської ради №02-21/75 від 07 лютого 2019 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрований ( том 1 а.с. 89).
Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованим/ знятим з реєстрації не значиться ( том 1 а.с. 87).
Враховуючи дані довідки Сухининської сільської ради №02-21/75 від 07 лютого 2019 року та відомості відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області, ОСОБА_2 взагалі не був зареєстрований на території Харківської області.
Позивач у позові зазначає, що у них з ОСОБА_2 станом на 2008 рік, тобто час придбання будинку була спільна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте цей факт, також не може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а може свідчити про те, що сторони до укладення шлюбу мали відносини як чоловік та жінка, проте це не свідчить про утворення родини та спільність побуту.
Дана позиція узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі 738/1452/17.
Крім того, позивач просить встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 1998 року.
Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року, а КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу, що узгоджується з позицією викладеною у постановах Верховного Суду у справі №571/1306/16-ц від 06 березня 2019 року, № 163/754/17 від 24 квітня 2019 року, № 641/7033/18 від 06 квітня 2020 року в справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 року.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Спірне домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_2 05 березня 2008 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , який було зареєстровано 08 серпня 2008 року.
Виходячи зі змісту ст. 74 СК України, для того щоб визнати майно спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, необхідно встановити факт їх спільного проживання. Однак, як зазначено вище, позивачем не було доведено факт спільного проживання з ОСОБА_2 на час придбання спірного будинку, тому вимоги позивача про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 6/4/33/2008/840-К/104 від 07 березня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра" і відповідачем укладено договір іпотеки № 6/4/33/2008/980-І/105 від 07 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Ю.В., реєстр № 717 відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом ч. 1 ст. 203 , ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України, зокрема коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами) вимог, щодо відповідності змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання факту, проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 1998 року по 08 серпня 2008 року, однією сім'єю, та визнанні за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору іпотеки № 6/4/33/2008/980-1/105 від 07 березня 2008 року укладений між ВАТ КБ « Надра» і ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , оскільки позовні вимоги пов'язані між собою.
Суд зазначає, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до пункту 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобовязані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст.. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права абро інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, про порушення її прав їй стало відомо влітку 2015 року, коли чоловік, ОСОБА_2 , повідомив, про укладений договір іпотеки, про який вона до того часу не знала, його наслідки вона не знала, оскільки вона ніколи не вмішувалася у справи чоловіка.
До суду позовна заява надійшла 24 травня 2018 року, з огляду на посилання позивача, що про порушення її прав їй стало відомо влітку 2015 року, коли чоловік, ОСОБА_2 , повідомив, про укладений договір іпотеки, і зазначив, що їх можуть виселити з будинку, суд вважає, що позивач звернулася до суду з позовом в межах позовної давності.
Щодо посилання позивача на застосуванні строку позовної давності, суд зазначає, що суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості та недоведеності, питання про застосування позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, також судом встановлено, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, дане не суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 161/3245/15 від 14 листопада 2018 року.
Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов'язку не надала належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема того, що в період придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 вони з ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет та витрати, придбавали майно в інтересах сім'ї, тобто мали відносини, притаманні подружжю, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.
Згідно ст. 141 ЦПК України, та п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року, із змінами, зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ст. ст.. 12, 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, справа розглянута в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 20, 203, 215, 256, 261 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 3, 21, 74 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 5,10-13, 43, 49, 51, 76 - 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 354 Цивільного процесуального Кодексу України , суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Юлія Володимирівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на Ѕ частину будинку та визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повний текст рішення виготовлено 09 липня 2021 року.