Справа №759/13265/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3271/2021
8 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Тимошевській С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року (суддя Скрипник О.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
у липні 2019р. позивач звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя та просила визнати спільною сумісною власністю подружжя 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири та стягнути з відповідача судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 26 січня 2006р. уклала з відповідачем шлюб, на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2010р. ними була придбана квартира АДРЕСА_1 за 775 200грн, яка була зареєстрована на ОСОБА_3 .
Позивач стверджувала, що спірна квартира була придбана за рахунок коштів у розмірі 960 000грн, отриманих від продажу спільної квартири АДРЕСА_3 , а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, позивач зазначала, що її батько ОСОБА_4 подарував їй 39 750грн, які також були витрачені на придбання спірної квартири. Однак, відповідач відмовляється поділити спільне майно.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2019 року у підготовчому засіданні була прийнята зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю до спільного розгляду з первісним позовом.
Обґрунтовуючи вимоги зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що разом із батьками він був власником квартири АДРЕСА_4 , яка була продана 30 грудня 2009 року за 439 008грн, та в цей же день були придбані дві квартири ним та його батьками. Зокрема, ним була придбана квартира АДРЕСА_3 за 215 413грн, яка була ним продана 23 квітня 2010 року за 960 000грн і в цей же день придбана спірна квартира.
Відповідач стверджував, що спірна квартира придбана за його особисті кошти і є його особистою власністю.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року зустрічну позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача у судове засідання.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2020 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю скасовано, справу направлено до Святошинського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року зустрічний позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 20 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.
Відповідач посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неврахування наданих ним доказів, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти.
В поданому відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Позивач стверджує, що відповідачем не спростовано презумпцію спільного майна подружжя та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кошти, за які було придбано спірну квартиру, належали йому особисто.
ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.219-220, 224 т.2), двічі у судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мозолевську В.В., які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 січня 2006 року, мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 23 квітня 2010 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О., ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_1 за 775 200грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2019 року шлюб сторін розірвано.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів придбання спірної квартири за власні кошти, а відтак ним не була спростована презумпція спільності власності майна подружжя, яке придбане за час зареєстрованого шлюбу.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду не можна з таких підстав.
Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.
Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Безпідставно залишивши зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, розглядаючи позов ОСОБА_2 , не з'ясував, за які саме грошові кошти була придбана спірна квартира, та не надав оцінку доказам, які були надані суду відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, у зв'язку із чим прийшов до передчасного висновку, що спірна квартира є спільним майно подружжя ОСОБА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2021 року визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Вказане рішення суду ОСОБА_2 не оскаржила, воно набуло законної сили.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що рішенням суду від 17 березня 2021 року встановлено, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , рішення суду ОСОБА_2 не оскаржила, воно набрало законної сили, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є доведеними і переоцінювати їх апеляційний суд правових підстав не має.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає
скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з того, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає у АДРЕСА_1 , судові витрати у сумі 5 814 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 7 липня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк