ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2021 року м. Київ № 640/19516/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними дії, скасування вимоги, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), в якому просить суд:
- визнати дії відповідача щодо складання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-181215-17 протиправними та зобов'язати утриматись від таких дій;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-181215-17.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана податкова вимога є протиправною та підлягає скасуванню, з урахуванням того, що, будь-які документальні перевірки з боку відповідача у відношенні до нього не проводились, жодних рішень по нарахуванню (донарахуванню) сум єдиного соціального внеску з боку відповідача не направлялось, до оскаржуваної вимоги не надано документів, які б слугували підставою нарахування боргу (недоїмки), жодної звітності по виникненню обов'язку зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 не подавалось, а тому відсутні підстави передбачені «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 для складання податкової вимоги . Також, позивачем наголошено на тому, що з 17.04.2018 року та по 06.06.2020 року він безперервно працював у ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти», яке сплачувало за нього єдиний соціальний внесок.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначив, що згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у їм. Кив ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Печерський район м. Києва) як платник податків з 18.11.2010 по 12.09.2018 (дата проведення державної реєстрації припинення) при цьому платником обрано спрощену систему оподаткування з 01.10.2012 по 30.09.2013, загальну систему оподаткування з 01.10.2013 по 12.09.2018. Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік та з І кварталу 2018 року по II квартал 2018 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, а саме: за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн.; за I -II квартали 2018 року на загальну суму 4914,36 грн. Станом на надання відзиву в інтегрованій картці платника наявна недоїмка на загальну суму 13 362,36 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків за позивачем обліковується нарахування єдиного внеску по коду платежу 71040000 в автоматичному режимі за 2017 рік та І-ІІ квартали 2018 року на загальну суму 13362,36 грн.
Головним управлінням ДФС у м. Києві відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивачу була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-181215-17 від 14.05.2019 року на загальну суму 13362,36 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469 (далі - Інструкція № 449).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом № 2464-VI.
У статті 1 Закону № 2464-VI закріплено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 Інструкції № 449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, є обов'язковими для врахування апеляційним судом при розгляді цієї справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м.Києві як платник податків з 18.11.2010 року та по 12.09.2018 року, при цьому з 01.10.2012 по 30.09.2013 на спрощеній системі оподаткування, а з 01.10.2013 року по 12.09.2018 року на загальній системі оподаткування.
Відповідачем зазначено, що в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується нарахування єдиного внеску автоматичному режимі за 2017 рік та з І кварталу 2018 року по II квартал 2018 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, а саме: за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн.; за I -II квартали 2018 року на загальну суму 4914,36 грн. Таким чином, на момент винесення оскаржуваної податкової вимоги в інтегрованій картці платника наявна недоїмка на загальну суму 13 362,36 гривень.
Як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_2 , 01.08.2014 року ОСОБА_1 призвано на військову службу при мобілізації відповідно до Указу Президента України №607/2014 від 21.07.2014 року, яку останній проходив до 28.09.2015 року та під час якої брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
Також, як вбачається з трудової книжки позивача серія НОМЕР_3 , у період з 03.07.2017 року по 02.03.2018 року проходив службу осіб рядового та начальницького складу у Національній поліції України на посадах у Відділі воєнізованої охорони безпеки життя Департаменту поліції охорони.
Крім того, судом встановлено, що з 17.04.2018 року по 06.03.2020 року позивач безперервно працював у ПрАТ «Авіакомпнація «Українські вертольоти».
Таким чином, суд звертає увагу на те, що позивач був зареєстрований як ФОП, але у період, за який йому було нараховано спірну заборгованість зі сплати єдиного внеску, він не отримував доходу від здійснення підприємницької діяльності та працював за договором трудового найму і роботодавцем регулярно за нього сплачувався ЄСВ, що виключає обов'язок позивача додатково сплачувати за себе ЄСВ як за ФОП.
При цьому, судом встановлено, що 12.09.2018 року ОСОБА_1 виключено з ЄДРЮОФОП (номер запису 20700060003011182).
Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем окремо.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у м.Києві сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Разом з тим, суд зазначає, що обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на ті обставини, що відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а саме відповідачем не вручено позивачу акт перевірки.
Проте, суд критично оцінює наведені вище посилання позивача, адже необхідність направлення платнику єдиного внеску акта перевірки, а також необхідність врахування заперечень такого платника при формуванні вимоги про сплату недоїмки, виникає у податкового органу лише у випадках, визначених абз.2 пункту 3 Розділу VI Інструкції №449, тобто, у разі коли вимога надсилається за наслідками документальних перевірок, дані яких свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.
В даному ж випадку, оскаржувана вимога від 29.12.2018 сформована на підставі даних інформаційних систем органу доходів і зборів та направлена позивачу з огляду на те, що на кінець календарного місяця у нього була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, жодних документальних перевірок в даному випадку не проводилось, а тому необхідність у направленні позивачу акта перевірки у відповідача була відсутня.
Щодо вимог в частині зобов'язати ГУ ДПС у м.Києві утриматись від дій, які полягають у складанні вимог,то такі задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ССПЛ) у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), а саме зазначено, що "Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб".
У п. 74 рішення ССПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» зазначено, що «державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків».
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх
За таких обставин, з урахування вищезазначеного, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги визнає такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо складання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-181215-17 протиправними.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-181215-17.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа