ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 червня 2021 року №640/15465/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автозалізнич Постачсервіс» про стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс» (далі - відповідач, ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс») про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 33666,67 грн. та пені у розмірі 624,66 грн.
Ухвалою суду від 13.07.2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/15465/20 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем в установленому порядку у 2019 році не виконано встановлений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. А саме, за даними поданого відповідачем звіту форми №10-ПІ за 2019 рік ним не виконано необхідного нормативу кількості осіб з інвалідністю, що мають бути працевлаштовані на ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс» (а саме - 1 особа). Крім того, позивач вважає, що відповідачем не було виконано в повній мірі обов'язку з інформування центрів зайнятості про вільну вакантну посаду для працевлаштування особи з інвалідністю. У зв'язку з цим та на підставі вказаного Закону до відповідача підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції, які позивачем не були сплачені в установлений строк та які мають бути стягнуті судом. Окрім того, на підставі згаданого Закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, письмового відзиву на позовну заяву до суду не подавав.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс» подав до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (поштова-річна) за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007.
Відповідно до цього Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", - становить 1 особа, фонд оплати праці (тис. грн.) - 606, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 67370, а тому сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 33685 грн.
Відповідно, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вказаної вище санкції (штрафу) разом із нарахованою пенею за прострочення сплати цього штрафу за період з 16.04.2020 по 12.06.2020. За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій (штрафу), що підлягає стягненню з відповідача становить, 33666,67 грн. та пеня у розмірі 624,66 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 №223 (далі - Порядок).
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 4 ст. 19 Закону №875-XII).
Статтею 18 Закону №875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ст. 18' 1 Закону №875-XII передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених вище норм Закону №875-XII вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування (аналогічна правова позиція наведена в тексті постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №П/811/693/17).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. За висновком суду першої інстанції зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми №3-ПН.
Відповідно до п. 2.1, п. 1.3 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", зазначена форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.
Аналогічні положення містяться в п. 3 і п. 5 цього ж Порядку.
Відтак, звіт форми № 3-ПН є доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів.
Згідно з пунктом 1.1. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, форма №10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи від 8 і більше осіб.
Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів форма №10-ПІ (річна) подається роботодавцем до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі відділення Фонду) шляхом подання не пізніше 1 березня, наступного після звітного періоду статистичної звітності.
Як свідчать наявні у справі матеріали, відповідачем був поданий до Фонду Звіт форми №10-ПІ за 2019 рік, де зафіксовані відповідні показники щодо невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування інвалідів та визначена сума адміністративно-господарських санкції (штрафу).
При цьому, будь-які документальні докази подання ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс» до органу державної служби зайнятості в 2019 році звітів форми №3-ПН з відомостями про вільну вакансію для особи з інвалідністю жодна із сторін до суду не подала.
З огляду на це, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджені обставини повідомлення відповідачем відповідних центрів зайнятості населення про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів в 2019 році, оскільки вказана звітність подається, як щодо звичайних громадян, так і для громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, тобто інвалідів.
В ході розгляду даної справи відповідач також не підтвердив документально факт створення на ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс» передбаченого нормативом робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2019 році або відсутність у відповідача можливості для створення такого робочого з тих чи інших поважних причин.
В силу ч. 1 ст. 20 Закону№875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону №875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Дослідивши надані позивачем докази, суд погоджується з наданими позивачем розрахунками адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів за 2019 рік та пенею за несвоєчасну сплату цих адміністративно-господарських санкцій, які має сплатити відповідач.
Отже, відповідно до наданого позивачем розрахунку з ТОВ «Автозалізнич Постачсервіс» підлягає стягненню адміністративно-господарська санкція у розмірі 33666,67 грн. та пеня у розмірі 624,66 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автозалізнич Постачсервіс» про стягнення коштів є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду справи позивач, як суб'єкт владних повноважень, не поніс судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, а тому судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104; код ЄДРПОУ 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автозалізнич Постачсервіс» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 11; код ЄДРПОУ 33546004) про стягнення коштів задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автозалізнич Постачсервіс» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 33666,67 грн. (тридцять три тисячі шістсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автозалізнич Постачсервіс» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 624,66 грн. (шістсот двадцять чотири гривні шістдесят шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Мамедова