Справа № 607/5242/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/211/21 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.125 КК України
07 липня 2021 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2021 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Яворів Львівської області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 ,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України та призначено йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді 150 (ста п'ятдесяти ) годин громадських робіт.
Згідно вироку, 19 лютого 2021 року близько 08 год. 10 хв. у ОСОБА_7 , який перебував поблизу магазину "Мерсі", що у м. Тернополі по вул. Богдана Хмельницького, буд. 19, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, під час словесного конфлікту із ОСОБА_9 , виник умисел направлений на спричинення йому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій умисел, 19 лютого 2021 року близько 08 години 10 хвилин, ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу магазину «Мерсі», що по вул. Богдана Хмельницького, 19, у м. Тернопіль, в ході словесного конфлікту із ОСОБА_9 , умисно наніс останньому один удар кулаком правої руки в ділянку обличчя поблизу лівого ока, після чого один удар кулаком лівої руки у ділянку обличчя поблизу правого ока та ще один удар кулаком правої руки в ділянку обличчя біля лівого ока. У результаті неправомірних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді садна лобової ділянки зліва та справа, правої надбрівної ділянки, синці повік лівого ока з частковим поширенням на виличну ділянку повік правого ока з частковим поширенням на виличну та скроневу ділянки, крововиливи у білкових оболонках обох очей, синці спинки носа та верхньої губи зліва, крововилив слизової оболонку верхньої губи у центральній частині, перелом кісток носа та забій/гематомі м'яких тканин переорбітальних ділянок, які відносяться до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2021 року - скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник стверджує, що суд першої інстанції визнав недоцільним дослідження доказів, з'ясувавши при цьому чи правильно розуміє обвинувачений зміст обставин кримінального провадження, а також роз'яснив, що у такому разі обвинувачений буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Також, захисник вказує, що обвинувачений не заперечує та не оскаржує ті обставини, які ніким не оспорювалися і дослідження яких визнано судом недоцільним.
В той же час, захисник стверджує, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 84,91 КПК України щодо обставин, які підлягають доказуванню та процесуальних джерел доказів, оскільки не дослідив їх.
Також, зазначає, що обвинувальний акт, в даному кримінальному провадженні, не містить посилання на основний доказ - висновок судово-медичної експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому. Стверджує, що в порушення вимог ст.242 КПК України така експертиза в цьому провадженні не проведена.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не досліджено повідомлення про підозру у цьому провадженні, на основі якого складений обвинувальний акт.
Зазначає, що визнання обвинуваченим своєї вини не є безумовною підставою для прийняття рішення про недоцільність дослідження обставин справи які ніким не оспорюються, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненому злочині може бути покладено в основу висновку про доведеність обвинувачення тільки за умови, що вина доведена в законному порядку. Окрім цього, захисник ОСОБА_7 вважає, що суд першої інстанції, при призначенні покарання, не взяв до уваги, що злочин вчинено обвинуваченим вперше; що згідно з довідкою-характеристикою, скарг від сусідів не надходило; до адмінвідповідальності за порушення громадського порядку і безпеки він не притягувався; за медичною допомогою до лікаря-психіатра не звертався; потерпілий не просив суд про призначення суворого покарання, а лише такого, яке було б необхідне й достатнє для виправлення особи обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень. Тому вважає призначене покарання занадто суворим.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та доводи його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав і просили вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2021 року скасувати та закрити кримінальне провадження; думку прокурора та потерпілого, які просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого за її безпідставністю, частково дослідивши обставини провадження та перевіривши його матеріали і наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів з'ясувала наступне.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги слідує, що захисник не оспорює наведені у вироку фактичні обставини, які встановлені судом і наведені у вироку, однак стверджує про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, якими захисник вважає неподання прокурором і відсутність у матеріалах справи достатніх доказів, які би підтверджували подію злочину, і відсутність в обвинувальному акті посилання на такі докази.
Аналізуючи вказані доводи захисника апеляційний суд приходить до висновку про їх безпідставність.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Наведені в апеляційній скарзі захисника доводи про те, що приймаючи рішення про проведення судового засідання в порядку ч.3 ст.349 КПК України суд першої інстанції в даному випадку взяв до уваги лише показання обвинуваченого про визнання своєї вини спростовуються матеріалами провадження та поясненнями обвинуваченого в ході апеляційного розгляду, який підтвердив, що йому було роз'яснено його процесуальні права, вони йому були зрозумілі і він дійсно погодився з усіма обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, які наведені в обвинувальному акті.
Також, як вбачається з матеріалів цього провадження та пояснень обвинуваченого в ході апеляційного розгляду під час обговорення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, в суді першої інстанції та порядку їх дослідження за скороченою процедурою в порядку ч.3 ст.349 КПК України головуючий суддя детально з'ясував чи правильно розуміє обвинувачений зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив обвинуваченому і потерпілому наслідки такого порядку розгляду кримінального провадження, в тому числі те, що в такому разі він буде позбавлений можливості оскаржувати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.
Після цього обвинувачений не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, погодившись зі всіма обставинами, які викладені в обвинувальному акті відносно нього, в тому числі щодо обсягу і характеру заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень та ступеня їх тяжкості.
Більше того, в своїй апеляційній скарзі захисник підтверджує вказані обставини і вказує, що суд першої інстанції з'ясував чи правильно розуміє обвинувачений зміст обставин кримінального провадження, а також роз'яснив, що у такому разі обвинувачений буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Також, захисник вказує, що обвинувачений і не заперечує та не оскаржує ті обставини, які ніким не оспорювалися і дослідження яких визнано судом недоцільним.
За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження доказів суперечать вимогам кримінального процесуального закону, оскільки судом першої інстанції проведено судовий розгляд у повній відповідності з вимогами ч.3 ст.349 КПК України та із забезпеченням необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
При цьому, той факт що уже після оголошення вироку обвинувачений змінив свою думку щодо окремих обставин, з якими він під час судового розгляду погоджувався, згідно вимог ч.2 ст.394 КПК України не може бути підставою для скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність змісту оскарженого вироку вимогам ст.370 КПК України, зокрема з тих підстав, що в ньому не наведено оцінки кожного доказу, в тому числі висновку експертизи, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки згідно положень ч.3 ст.349 КПК України такі докази не досліджувалися в ході судового розгляду.
З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що в ході судового розгляду не було досліджено процесуальних рішень слідчого, в тому числі повідомлення про підозру.
Доводи захисника про скасування вироку через відсутність в обвинувальному акті посилання на докази вчиненого правопорушення суперечать вимогам ст.291 КПК України, яка не передбачає наявність таких відомостей у змісті обвинувального акту.
Будь-яких порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли стати підставою для скасування вироку, в ході апеляційного розгляду не виявлено. Також, не встановлено визначених ст.415 КПК України підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Разом з тим, доводи захисника про невмотивованість висновку суду першої інстанції щодо необхідності призначення обвинуваченому покарання саме у виді громадських робіт, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, при призначенні покарання обвинуваченому суд узагальнено вказав, що враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, відомості про особу винного, а тому визнав необхідним призначити покарання у виді громадських робіт.
Разом з тим, згідно ч.2 ст.65 КК України більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
В порушення цих вимог кримінального закону суд першої інстанції не навів у вироку жодних мотивів щодо недостатності менш суворого покарання, яке передбачене санкцією ч.2 ст.125 КК України, для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений повністю визнав свою вину і в ході судового розгляду погодився з усіма обставинами, які наведені обвинувальному акті, визнавши не доцільним дослідження їх доказів. Він раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину. Обставин, які би обтяжували його відповідальність, в ході досудового розслідування і судового розгляду не встановлено. Потерпілий не наполягав на призначенні суворого покарання.
Беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наведені відомості про особу винного і думку потерпілого, колегія суддів приходить до переконання, що вид призначеного судом першої інстанції покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому відповідно до ст.408 КПК України є законні підстави для зміни вироку в цій частині і призначення покарання у виді штрафу в межах санкції інкримінованої статті, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню частково.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404-419, 426 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2021 року відносно ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_7 засудженим цим вироком за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 80 (вісімдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 (одна триста шістдесят) гривень.
В решті цей вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді