Іменем України
08 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 120/2617/20-а
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
12.04.2021 до Луганського окружного адміністративного суду з Верховного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в обґрунтування якого зазначено наступне.
У період з 20.07.2016 по 19.07.2019 позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , на різних посадах, у тому числі на посаді заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату Луганської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
22.11.2016 по місцю проходження служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 22.11.2016 та набув право на додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій, яку жодного разу не використовував.
19.07.2019 наказом №175 військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 по стройовій частині від 19.07.2019 майора ОСОБА_1 заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід», виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При звільненні, в день виключення зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення, відповідачем не було нараховано, та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16 - 2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 120/3216/19-а було задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов'язано останнього нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.07.2019.
Листом від 25.05.2020 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 від 17.03.2020 №129 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 120/3216/19-а позивачу було нараховано до виплати суму компенсації у розмірі 31948, 85 грн.
Фактично виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки було здійснено двома платежами - 01 квітня 2020 року у сумі 14102,12 грн та 06 квітня 2020 року 18058.08 грн, на загальну суму 32160,20 грн.
Таким чином, належний позивачу до виплати станом на момент звільнення 19.07.2019 розрахунок в частині за невикористану відпустку остаточно було здійснено лише через 262 дні (з 19.07.2019 по 06.04.2020).
Отже, відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 19.07.2019 лише 06.04.2020, внаслідок чого, на думку позивача, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а тому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 по 06.04.2020 у розмірі 205425,74 грн.
Ухвалою суду від 16.04.2021 прийнято до провадження справу та визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін). Одночасно, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.157-159).
Ухвалою суду від 14.05.2021 продовжено розгляд справи, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із позовом (а.с.171-173).
Відповідачем 24.06.2021 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на таке.
Командування Сухопутних військ Збройних Сил України у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, директивами Міністра оборони та начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, іншими правовими актами.
На думку відповідача, з прийняттям судових рішень, якими присдужено па користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача.
Передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені вст.116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу.
Стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, а також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 КАС України. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року.
Таким чином, на думку відповідача, зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку в судовому порядку не тягне за собою обов'язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Зазначене свідчить про безпідставність вимог позивача, внаслідок чого просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Додатково повідомив, що на виконання рішення Луганського окружного суду по справі № 120/2617/20-а 01.02.2021 року ОСОБА_1 було сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2000,00грн.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено копіями документів: паспорта громадянина України, посвідченням учасника бойових дій (а.с. 22-24).
Згідно з інформацією з послужного списку позивач проходив службу в органах Національній поліції України в період з 04.07.2016 по 19.07.2019 на посадах атестованого складу (а.с. 6).
Статус учасника бойових дій підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 22 листопада 2016 року, а тому позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 24).
Відповідно до витягу з наказу № 175 від 19 липня 2019 року “По стройовій частині” майора ОСОБА_1 , заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування «Схід», звільненого наказом Командира Сухопутних військ Збройних Сил України (по особову складу) від 25 квітня 2019 року № 71 у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 19.07.2019 (а.с. 7).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі 120/3216/19-а задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та, зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Судове рішення набрало законної сили 03.03.2020 (а.с.46-48).
Відповідно до витягу з наказу № 129 від 17 березня 2020 року визначено виплатити майору запасу ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в розмірі 32435,20 грн (а.с. 16).
Випискою з банківського рахунку від 12.06.2020 підтверджено сплату відповідачем позивачу 01.04.2020 грошових коштів в сумі 14102,12 грн та 06.04.2020 - 18058,08 грн (а.с. 18).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 7 розділу І Порядку № 260, серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом з вищеописаних доказів, позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків військової частини з 19 липня 2019 року, яка є остаточною датою закінчення проходження військової служби.
Однак, грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій виплачена позивачу у повному обсязі тільки 06 квітня 2020 року.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем здійснений тільки 06 квітня 2020 року.
На думку суду, нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, зокрема, за затримку виплати індексації, компенсації за невикористані дні відпустки тощо, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.
Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія), що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача з військової служби з ним не проведений остаточний розрахунок та не здійснено виплату всіх належних позивачу сум грошового забезпечення. Як вже вище вказано, остаточний розрахунок проведений з позивачем 06 квітня 2020 року.
Тобто, затримка у розрахунку при звільненні становить 262 календарних днів з 20 липня 2019 року (наступний день після звільнення зі служби) по 06 квітня 2020 року (день проведення остаточного розрахунку) включно.
Згідно довідки відповідача від 30.06.2021 № ВФЗ-820, грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2019 року складало 24251,90 грн та за червень 2019 року - 24342,15 грн (а.с.188).
При цьому, відповідачем у довідці зазначено складові грошового забезпечення (рядки 7 та 8: індексація доходів військовослужбовців, винагорода за участь в Операції об'єднаних сил), які не враховано під час обчислення середнього заробітку.
Разом з тим, суд зауважує, що індексація доходів військовослужбовців підлягає врахуванню під час обчислення середнього заробітку позивача. Тому, з урахуванням індексаційних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 у травні 2019 року на суму 134,47 грн та у червні 2019 року - 206,72 грн, середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за травень 2019 року становить - 17751,90 грн (17617,43+134,47), та за червень 2019 року - 17824,15 грн (17617,43+206,72), всього 35576,05 грн. Кількість календарних днів служби у вказаному періоді - 61.
Відповідно, середньоденний заробіток позивача складає 583,21 грн із розрахунку: (17751,90+17824,15) : 61 день (травень та червень 2019 року) = 583,21 грн.
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 152801,02 грн (середньоденне грошове забезпечення 583,21 грн х 262 календарних днів).
Таким чином, судом встановлено, що розрахунок середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, наведений позивачем у позовній заяві є помилковим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 90661,35 грн, з яких: грошове забезпечення 58196,15 грн (а.с.191) та компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій 32435,20 грн (а.с.16), що становить 35,78% у співвідношенні до загальної суми.
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислене відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, складає 152801,02 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 54672,20 грн як середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (35,78% від 152801,02 грн).
З урахуванням того, що на виконання рішення Луганського окружного суду по справі № 120/2617/20-а, 01.02.2021 року ОСОБА_1 було сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2000,00 грн (а.с.181, 192), суд вважає за можливе стягнути на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52672,20 грн (54672,20-2000).
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 належать до часткового задоволення.
Суд зауважує, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25 червня 2021 року судом встановлено, що за ідентифікаційним кодом 07668758 зареєстровано юридичну особу - ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що 21 серпня 2008 року внесено запис за № 13821200000015327 про державну реєстрацію включення відомостей про юридичну особу, однак 29 квітня 2013 року до Реєстру внесений запис № 13829980001015327 про скасування реєстраційної дії (для виправлення помилок) (а.с.182-184).
З довідки від 30 грудня 2020 року № 91/20 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що ідентифікаційним кодом 07668758 зареєстровано Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, дата та номер останньої реєстраційної дії 30 грудня 2020 року № 503/8/11705.
Таким чином судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин, правильним найменуванням відповідача є Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а не ІНФОРМАЦІЯ_7 , як вказано в позовній заяві.
За таких обставин суд зазазначає, що правильним найменуванням відповідача є Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі № 120/2617/20-а з відповідача вже було стягнуто в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн (а.с.156а). Відтак, питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (код ЄДРПОУ 07668758, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Богдана Ліщини, 38) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року у сумі 52672,20 грн (п'ятдесят дві тисячі шістсот сімдесят дві гривні 20 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян