Іменем України
07 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1981/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,
12 квітня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Солодовнікова Олександра Петровича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 04 червня 2021 року (арк.спр.65-74) просить:
1) визнати протиправні дії відповідача щодо невключення ОСОБА_1 при здійсненні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 134,47 грн;
2) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2568,92 грн стягнутих з одноразової грошової допомоги;
3) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 різницю недоплаченої грошової допомоги при звільнені в сумі 2767,61 грн;
4) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 04.12.2015 по 28.04.2016 позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , після чого продовжив проходження служби з 28.04.2016 по 27.04.2019 у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом від 26 квітня 2019 року № 208-ос звільнено з військової служби в запас наказом начальника загону від 01.04.2019 № 120ос за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, без права носіння військового одягу.
Представник позивача зазначає, що при звільнені відповідач, не нарахував та не сплатив одноразову грошову допомогу при звільнені позивачу, який вважаючи бездіяльність відповідача протиправною звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом.
12 серпня 2020 року у справі № 360/1908/20 Луганським окружним адміністративним судом було прийнято рішення, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені 27.04.2019 із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
16.03.2021 на картковий рахунок позивача, надійшли грошові кошти в сумі 11431,31 грн, з коментарем - перерахунок одноразової допомоги при звільнені за рішенням Луганського оружного адміністративного суду від 12.08.2021 по справі № 360/1908/20.
Вивченням розрахункового листа від 30.03.2021 № 399 за березень 2021 року, встановлено, що позивачу за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року по справі № 360/1908/20 була нарахована одноразова грошова допомога при звільнені в сумі 14271.75 грн, з яких було стягнуто військовий збір 214,08 грн, та ПДФО в сумі 2568,92 грн, які не були компенсовані позивачу в день виплати, таким чином позивачу було сплачено 11488,75 грн.
Крім того, при розрахунку одноразової грошової допомоги відповідач не включив до її складу індексацію грошового забезпечення за березень 2019 року в сумі 134,47 грн.
Дії відповідача, щодо не включення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільнені позивача індексації грошової забезпечення в сумі 134,47 грн позивач вважає протиправними.
Не погоджуючись з таким розрахунком одноразової грошової допомоги представником позивача самостійно здійснено розрахунок одноразової грошової допомоги при звільнені позивача, яку відповідач повинен був йому нарахувати та виплати за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року по справі № 360/1908/20.
З урахуванням виплаченої суми грошової допомоги при звільнені в сумі 11488,75 грн, на думку представника позивача, відповідач повинен сплатити позивачу різницю недоплаченої суми, а саме 14473,46 грн - 11488,75 грн = 2984,71 грн.
Представник позивача вважає, що на позивача розповсюджувались права щодо отримання грошової компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб стягнутих з одноразової грошової допомоги в повному обсягу, а на відповідача обов'язки здійснити таку компенсацію в повному обсягу, так як позивач виконував обов'язки покладені на нього під час проходження служби.
Ухвалою суду від 19 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 39-40).
Ухвалою суду від 11 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 46 - 47).
01 червня 2021 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 51 - 56), в обґрунтування якого відповідач послався на те, що На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 по справі 360/1908/20 позивачу було нараховано 14271,75 грн. з відрахування військового збору та ПДФО позивач 16.03.2021 отримав 11488,75 грн., про що свідчить розрахунковий лист від 30.03.2021 №399 (знаходиться у матеріалах справи). Постановою від 31.03.2021 виконавче провадження №63808159 було закінчене у зв'язку з фактичним та повним виконанням рішення. 05.04.2021 №11/4738 на адвокатський запит від 17.03.2021 була направлена відповідь із наданням запитуваних документів. Отже, відповідачем здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 по справі 360/1908/20.
Відповідач вважає, що даний позов спрямований на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі 360/1908/20, яким визнано протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахувань та виплати в день звільнення 27.04.2019 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язано нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, оскільки є одноразовою виплатою при звільненні. Оскільки одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
З розрахункового листа від 30.03.2021 № 399 вбачається, що 2568,92 грн - це сума податку з доходів фізичних осіб, а 214,08 грн - військовий збір. Одноразова грошова допомога при звільненні не відноситься до грошового забезпечення, а тому також не може мати пільгу по оподаткуванню військовим збором, так як пільга надається тільки на грошове забезпечення військовослужбовців, які приймають безпосередню участь в АТО/ООС.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 28 квітня 2016 року по 27 квітня 2019 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_4 , довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 18.07.2019 № 906/1, карткою фізичної особи-платника податків, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 13.01.2017 (арк. спр. 14-17).
Згідно з копією витягу з наказу начальника третього прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 квітня 2019 року № 208-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (арк. спр. 20).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 360/1908/20, яке набрало законної сили 18.11.2020, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії задоволено; визнано протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахувань та виплати в день звільнення 27.04.2019 ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені 27.04.2019 із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (арк. спр. 21-24).
Згідно розрахункового листа від 30.03.2021 № 399 за березень 2021 року за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 360/1908/20 позивачу нараховано до виплати 14271,75 грн, відрахування - 214,08 грн (військовий збір) та 2568,92 грн (ПДФО), сума з відрахуванням - 11488,75 грн (арк. спр. 30).
Згідно з платіжним дорученням від 15.03.2021 № 864 ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок суму одноразової грошової допомоги при звільнення за рішенням суду у розмірі 11488,75 грн (арк. спр. 57).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині п'ятій статті 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Згідно з довідкою-розрахунком про індексацію №398 від 30.03.2021 сума нарахованої до сплати ОСОБА_1 суми індексації за березень 2019 року складає 134,47 грн. та є невиплаченою (арк.спр.29).
Позивача виключено зі списків особового складу на підставі наказу від 26 квітня 2019 року № 208-ос (арк. спр. 20).
Місяцем для обрахування грошової допомоги при звільненні є останній повний робочий місяць позивача перед звільненням - березень 2019 року.
З архівної відомості від 31.03.2021 № 400 з січня 2019 року по грудень 2019 вбачається, що у березні 2019 року до грошового забезпечення позивача сума індексації не включена (арк. спр. 28).
Суд зазначає, що обрахування одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється з суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення повного робочого місяця, який передував звільненню.
За відсутності у виплаченому грошовому забезпеченні за березень 2019 року, як складової нарахованої та виплаченої суми індексації грошового забезпечення у сумі 134,47 грн., відсутні підстави для обрахування грошової допомоги при звільненні із врахуванням вказаної суми індексації.
При цьому, правомірність нарахування і виплати суми індексації грошового забезпечення за березень 2019 року перебуває за межами предмету позову, тому позовні вимоги щодо обрахування суми одноразової грошової допомоги при звільненні із включенням суми індексації грошового забезпечення березня 2019 року є передчасними. Відтак, задоволенню не підлягають.
Щодо суми податку з доходів фізичних осіб.
Як вже було зазначено, відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У розумінні наведеної статті одноразова грошова допомога при звільненні є видом одноразового додаткового грошового забезпечення.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація)., визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17) (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.
Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15 ).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Таким чином, одночасно з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям компенсуються суми ПДФО, що утримуються з вказаних сум грошового забезпечення.
З розрахункового листа ОСОБА_1 №399 від 30.03.2021 за березень 2021 року вбачається, що за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 360/1908/20 позивачу нараховано до виплати 14271,75 грн, з відрахуванням - 214,08 грн (військовий збір) та 2568,92 грн (ПДФО), сума з відрахуванням - 11488,75 грн (арк. спр. 30).
Сума податку з доходів фізичних осіб, що утримана з суми одноразової грошової допомоги, відповідачем до компенсації не нарахована.
Відтак, позивач має право на отримання суми компенсації з податку доходів фізичних осіб одночасно з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 2568,92 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
З системного аналізу справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача протиправно утриманої суми податку з виплаченої позивачу суми одноразової грошової допомоги при звільненні.
Щодо витрат на правову допомогу.
Від Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса Державної прикордонної служби України 01.06.2021 надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому вказано, що Луганський прикордонній загін не погоджується з розміром витрат, оскільки розмір витрат понесених позивачем є неспівмірним із складністю справи; часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову (арк. спр. 63-64).
Розглянувши зазначене клопотання, суд виходить з такого.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина сьома статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як вже вище вказано, представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат надано копії таких документів: договору від 10.04.2020 б/н про надання правової допомоги, додаток до договору від 17.03.2021, акта про прийняття-передачу наданих послуг від 09.04.2021, квитанції від 09.04.2021 № 13 на суму 3000,00 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер (арк. спр. 31-36).
В акті про прийняття-передачі наданих послуг № 13 до договору про надання правової допомоги від 10.04.2020 б/н, укладеним між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_2 (Адвокат) вказано, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: надання правової консультації протягом 01 год. 50 хв., подальшого збору доказів, складення адвокатського запиту, проведення роботи із судовою практикою щодо предмета позову протягом 08 год. 10 хв., надання роз'яснень та юридичної консультації щодо порушеного права, пов'язаного із виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні в повному обсязі, складання позовної заяви та додатків до неї протягом 03 год. 30 хв. (арк. спр. 33).
Також в акті зазначена вартість послуг: вартість надання консультацій, запитів, збору доказів - 1000,00 грн; вартість складання позовної заяви - 1000,00 грн; вартість роботи адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав Військовою частиною НОМЕР_1 - 1000,00 грн.
Квитанцією від 09.04.2021 № 13 підтверджено, що на виконання договору про надання правової допомоги адвокат отримав від клієнта готівкові кошти в сумі 3000,00 грн (арк. спр. 34).
Також суд вважає зауважити, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, а саме, що представником складено та підписано позовну заяву, складений адвокатський запит, поданий уточнений позов.
Отже, суд вважає, що обставини надання адвокатом правничих послуг ОСОБА_3 та оплати останнім гонорару адвоката в сумі 3000,00 грн знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами.
Проте, як вже вищевказано, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Виходячи з того, дана категорія справ є поширеною, та зважаючи на те, що предметом розгляду даного спору є справа незначної складності, в якій існує усталена судова практика, суд погоджується з твердженнями, що надані адвокатом послуги підготовка позовної заяви, уточненої позовної заяви і адвокатського запиту не вимагали від адвоката значних витрат часу, застосування спеціальних професійних навичок з правових питань.
Відповідно, суд погоджується з твердженнями Луганського прикордонного загону, що заявлена позивачем сума судових витрат на правничу допомогу не відповідає ознакам співмірності, визначеним частиною п'ятою статті 134 КАС України, тому суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн, що, на думку суду, є співмірною сумою для даної справи.
Таким чином суд дійшов висновку, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн (арк. спр. 81).
Враховуючи наведену норму, витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дій, визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 2568 (дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім) гривень 92 копійки.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 2568 (дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім) гривень 92 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Захарова